Софіївка

Трохимбрід, який також називався називався Софіївкою, постав наприкінці XVIII - на початку XIX століть. Царська влада дозволила тут селитись євреям, то ж вони і забезпечили такий приріст населення, що село згодом стало вже невеликим містечком, в якому, зокрема, 1938 року проживало 3 тисячі мешканців (переважно євреїв за винятком чиновників-поляків). У війну німецькі окупанти створили тут гетто, куди звозили євреїв із сусідніх населених пунктів. 1942 року гетто було ними ліквідоване, а містечко - спалене. Нині його не існує - лише великий пустир серед лісового масиву.

У 1914 році дерев'яну каплицю на цвинтарі у Трохимброді збудували австрійські військові (в основному - для себе). Коли ж місцевість відійшла до Польщі, то згодом чисельність місцевих римо-католиків у містечку на навколишніх селах зросла за рахунок польських державних службовців та колоністів, тому вже 1921 року тут було засновано парафію, а 1926 року коштом родини Радзивілів споруджено дерев'яний костел. У середині 30-х років настоятелем парафії служив о. Венцеслав Маєвський, який обслуговував окрім Софіївки ще понад півсотні навколишніх сіл.

81135 Зубра

Поселення у давньоукраїнських (руських) джерелах відоме з XIII століття, а в польських - від 1381 року. Згадується також у 1407 та 1408 роках, коли Зубру перевели на німецьке право. Зі середини XVI до ХХ століття перебувала у власності Львова. Вже 1890 року поселення було майже повністю польським (серед 1670 мешканців лише 8 українців і 6 німців), а 1921 року - 1308 поляків і 3 українця. 1945 року більшість поляків переселили до Польщі. Нині у Зубрі, що належала до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського, проживає понад 4 тисячі осіб.

Перша згадка про костел у Зубрі датується 1457 роком (ймовірно, парафія постала приблизно у той же час). 1600 року зубрівський храм був дерев'яним та мав титул св. Матея, але внаслідок татарсько-турецьких нападів 1618-1623 років став однією із 19 знищених святинь, що спричинило занепад парафії. Її було відновлено лише 1655 року коштом міської ради Львова.

23551 Зведенівка,
вул. Сонячна, 14,
+380 (4344) 241-55,
www: kostel-zwedeniwka.blogspot.com

Село Зведенівка, яке в давнину називалось Зведений Камінь, відоме із XVII століття, проте вважається заснованим 1790 року, хоча ще 1757 роком датується перша греко-католицька церква у ньому. У 1893 році тут проживало 729 мешканців, 1905 року - 932, нині село нараховує понад 1200 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

Як не дивно, але католики латинського обряду раніше належали до парафії св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії / св. Антонія у розташованому значно далі Красному, ніж, скажімо, Мурафа чи Шаргород із їх парафіяльними костелами. Не маючи своєї святині, вони змушені були долати близько тридцяти кілометрів до Красного.

48510 Звиняч

Перша письмова згадка про Звиняч датована 1549 роком. 1890 року у селі проживало майже 2200 мешканців, з них понад дві тисячі - українці, 1900 року - 2335, 1910 року - 2263, 1921 року - 2056, 1931 року - 2210, нині ж чисельність населення складає менше тисячі осіб.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові і мали публічну каплицю на цвинтарі, освячену 1890 року, в якій здійснювалось богослужіння першого тижня кожного місяця (за не підтвердженими даними, вона постала ще у першій половині ХІХ століття і служила також усипальницею місцевим власникам Мисловським). 3 грудня 1901 року у Звинячі було освячено наріжний камінь мурованого костелу св. Франциска Ксав'єра, спорудження якого завдяки зусиллям та коштам Франциска Мисловського завершили 1904 року.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

23100 Жмеринка,
вул. Костельна, 2,
+380 (4332) 228-23

В документах село Жмеринка згадується на початку XVIII століття. У 1865 році між селами Велика і Мала Жмеринка було засновано велику вузлову залізничну станцію Правобережжя України, яка і стала основою майбутнього міста. Пізніше місто поглинуло також Петрівку, Кавказ та Корчівку. Нині Жмеринка - районний центр з населенням понад 34 тисячі мешканців.

У 1898-1903 роках жмеринські римо-католики наманались отримати дозвіл на будівництво костелу, проте марно. Лише 1904 року парафіяни Садовський та Михальський отримали у Санкт-Петербурга такий дозвіл від імператора Миколи ІІ з умовою, що храм храм отримає титул св. Олексія на честь хворого царського сина Олексія і там щоденно відправлятиметься Служба за нього. У 1904-1910 роках костел було споруджено (частково імператорським коштом). 17 липня 1910 року його освятили, проте оснащення та оздоблення святині тривало до 1912 року.

22721 Жорнище

Жорнище (Жорновище) вперше згадується як городище 1494 року, хоча вважається заснованим на початку XVIст., є також згадка у 1583 році. Було містечком, в якому в середині XVIIст. проживало понад 6 тисяч мешканців, 1864 року - 2681, на початку 90-х років - 2578, на початку ХХст. - 2838, нині - понад вісім сотень осіб. Село входило до Іллінецького району, а від 2020 року є частиною Вінницького.

У 1767 році місцева власниця Юліана Струтинська, яка ще 1753 року збудувала у Жорнищах дерев'яну православну церкву св. Михаїла, розпочала спорудження мурованого костелу та закінчила його 'досить швидко' (ймовірно, у 70-х роках). Храм отримав титул св. Йоана Євангеліста.

80300 Жовква,
пл. Вічева, 18,
+380 (3252) 219-66, 215-42,
f.b.: ParafiaZowkwa, parafia.laurentius

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

У 1606-1618 роках у Жовкві споруджено мурований храм коштом Станіслава Жулкевського за проектами та під керівництвом архітекторів Павла Щасливого (до його смерті 1610 року) та Амброзія Прихильного і, можливо, Павла Римлянина. 28 травня 1623 року архієпископ Ян Прухницький консекрував костел під титулом Королеви Небес і свв. Лаврентія і Станіслава єп., а також цього ж року формально заснував парафію (колишній винниківський храм став філіальним). Проте оздоблення, облаштування та оснащення святині продовжувалась і далі, зокрема, вона отримала сім вівтарів.

80300 Жовква,
вул. Л. Українки, 26

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

Але після заснування Жовкви та міської парафії св. Лаврентія колишній винниківський храм став філіальним. На початку XVIIст. він вже мав титул св. Андрія. У 1682р. на запрошення короля Яна ІІІ у Жовкві оселились домініканки із захопленого турками Кам'янець-Подільського, яким довелось покинути свій монастир. Вони і отримали від короля костел св. Андрія, земельного ділянку довкола нього та кошти на спорудження і утримання монастиря.

13048 Жовтий Брід

Жовтий Брід вважається заснованим 1620 року. 1840 року тут оселились перші колоністи - поляки і німці, частина яких з часом асимілювалась із місцевими українцями та євреями. На початку ХХ століття у селі проживало трохи менше трьох сотень мешканців. 1927 року із 545 селян 353 вважали себе поляками. У середині 30-х років звідси депортували майже всі німецькі та значну частину польських сімей, переселивши сюди колгоспників-ударників із Київської і Чернігівської областей. Нині тут проживає лише трохи більше півтори сотні осіб. Село входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

На початку 90-х років у Жовтому Броді постала римсько-католицька спільнота, богослужіння для якої проводили приїжджі священники у приміщенні місцевої школи. 1998 року сюди призначили настоятелем о. Ришарда Дзюбу SCJ, який розпочав будівництво костелу у селі.