43016 Луцьк,
вул. Сенаторки Левчанівської, 4

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

Тринітаріїв спровадив до Луцька бездітний Павло Майковський, пожертвувавши їм п'ять сіл біля міста та дуже значну суму грошей. Оселились вони 15 червня 1718 року при переданій їм греко-католицькими владиками занепалій церкві св. Михаїла, яка колись була православною.

43016 Луцьк,
Караїмська, 16

Вперше Луцьк згадується у літописі 1085 роком, пізніше - у 1150, 1155, 1255, 1259, 1321 і 1325 роках. 1432 року отримав магдебурзьке право, підтверджене 28 липня 1497 року. З 1569 року після Люблінської унії був столицею воєводства. Від 1795 року, коли Волинь увійшла до складу Російської імперії, - осередком повіту, а з 1921р. - Волинського воєводства у складі Польщі. Восени 1939 року став обласним центром. 1858 року у Луцьку проживало 6362 мешканців, 1897 року - 15604, 1939 року - 38600, нині - понад 220 тисяча осіб.

Конвент кармелітів взутих ('trzewiczkowych') в Луцьку фундував 12 грудня 1739 року Константин Антоній Базальський (пожертва записана в луцьких міських книгах 26 січня 1740 року). Завдяки йому у місті збудували дерев'яні монастир і костел св. Іллі, проте вони згоріли, ймовірно, наприкінці 50-х - на початку 60-х років.

77052 Луковець-Вишнівський

Луковець (Вишнівський і Журівський) вважається заснованими 1892 року, проте навіть в схематизмах Львівської архідієцезі Луковець згадується вже з 1862 року. А 1890 року село подається там саме як Луковець-Вишнівський (цю частину Луковця колонізували переселенці із Польщі, яких називали мазурами). 1939 року із 1300 мешканців села 1280 осіб були поляків ). Після ІІсв. війни більшість поляків вивезли до Польщі, а звідти заселили українців. Нині тут проживає лише три з половиною сотні селян. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

До 1888 року нечисельна спільнота римо-католиків Луковця (від кількох осіб до двох десятків) належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Журові, проте 1890 року майже чотири сотні вірян Луковця-Вишнівського вже стали частиною парафії Всіх Святих у Букачівцях.

44810 Луків,
вул. Залізнична, 20

Перші письмові згадки про Луків (тоді - село Лукове) датуються 1510, 1537 і 1551 роками. У 1557р. поселення отримало магдебурзьке право. За прізвищем власника Мацейовського було перейменоване на Мацеїв і під цією назвою містечко згадується вже 1564 року. У 1838 році тут проживало майже 2000, 1860 року - 1879, на початку ХХст. - понад 2800, 1921 року - 2977, нині - менше 3000 осіб. У 1940р. Мацеїв став селищем (міського типу) та райцентром району, а 1946 року його перейменували на Луків, який у 1959р. увійщов до Турійського району, а 2020 року - до Ковельського.

Римо-католики Лукова, які належали до парафії у Перевалах, отримали власну парафію через рік після заснування міста. Її та перший (дерев'яний) костел фундував місцевий власник Станіслав Мацейовський 26 серпня 1558 року. Храм 1595 року консекрував під титулом свв. Анни і Станіслава єп. мч. єпископ Холмський Станіслав Гомолинський (після того, як деякий час святиня належала протестантам).

77455 Лисець

Селище міського типу Лисець письмово відоме із XV століття. Правда, пізніше називалось Мочар, і під такою назвою згадується 1628 року як місто, але вже 1652 року повернулась стара назва. У 70-х роках цього століття тут оселились вірмени, які втікали із окупованого Туреччиною Поділля. 1880 року Лисець нараховував майже 2400 мешканців, переважно - греко-католиків. Від 1940 року до початку 60-х років був центром району. Нині тут проживає майже три тисячі осіб. Належав до Тисменицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Парафія у Лисці постала 1669 року, а костел (дерев'яний) мав бути спорудженим значно раніше. У другій половині XVIIIст. цей храм вже замінив новий дерев'яний костел з титулом Різдва Пресвятої Діви Марії, але згорів 1785 року. 14 квітня цього ж року парафію було передано католикам-вірменам взамін на їх храм в Обертині, а римо-католики стали послуговуватись дерев'яною вірменською святинею, спорудженою після того, як 1779 року згоріла попередня. Коли 16 липня 1830 року згорів і цей храм, його замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії, спорудженим у 1834-1853 роках.

90150 Лисичово,
вул. Головна, 10

Розташоване на лівому березі річки Лисичанки село Лисичово відоме з 1465 року під назвою «Liszicza» та 1466 року як «Lissica». У 1517 році його називали «Rawasmezew», а в 1662 році — «Ravaszmező». У 1795 році було відоме як українське (русинське) поселення, в якому проживало понад півтисячі греко-католиків. У 1910р. тут вже було понад 1700 мешканців, з них лише близько сотні були римо-католиками німецького та угорського етнічного походження. Нині у селі проживає понад 3100 мешканців.

У 1993 році місцеві католики латинського обряду придбали звичайний сільський будинок та пристосували його для богослужінь в якості каплиці. 8 серпня цього ж року відбулось освячення цієї каплиці.

22133 Махнівка,
вул. Шкільна, 8,
+380 (4342) 320-38

Поселення Махнівка (у 1935-2016рр. - Комсомольське) постало на землях, які 1430 року Каленик (предок магнатів Тишкевичів) отримав від князя Свидригайла. У 1767р. Протазій Потоцький зробив його своєю резиденцією, після чого Махнівку називали 'малою Варшавою'. 1791 року отримала привілеї містечка, у 1796-1846рр. була центром повіту, від 1845р. - центром волості. У 1885р. тут проживало 955 мешканців, 1897 року - 5343, нині - понад 3400 осіб. У 1923-1962рр. була райцентром, потім належала до Козятинського району, а 2020 року увійшла до Хмільницького.

У 1628 році у Махнівці місцевий власник Януш Тишкевич фундував бернардинський костельно-монастирський комплекс (ченці також обслуговували парафію), проте через двадцять років їх храм та монастир знищили козаки Максима Кривоноса. А відновлену пізніше святиню 1690 року зруйнували повстанці Семена Палія.

23224 Майдан,
вул. Незалежності, 37а

Розташоване неподалік Вінниці село Майдан (до 1949 року - Майдан-Юзвинський), за переказами, виникло у 90-х роках XVI століття серед лісу, де для нього розчистили 'майдан' - так з'явилась перша вулиця Лісова. Проте у джерелах поселення вважається заснованим на початку XIX століття. Село і за новим адміністративним поділом залишилось у складі Вінницького району. Нині його населення - понад півтисячі мешканців.

Раніше у цьому селі не було римсько-католицької культової споруди. Лише у 1994 році в Майдані завдяки зусиллям о. Владислава Халуп’яка з Вінниці та місцевих парафіян було розпочато будівництво власного мурованого храму. Спорудження костелу завершили 1996 року, і цього ж року його консекрував єпископ Кам'янець-Подільський Ян Ольшанський MIC.

78450 Середній Майдан,
Граничний Майдан (Святий Йосиф)

Майдан Граничний, який із 1900-х років називали Святим Йосифом, був східним присілком відомого із 1679 року села Середній Майдан. У 80-х роках ХІХст. у ньому оселились німецькі колоністи. У 1880-1908рр. комітет, очолений настоятелем парафії Пресвятої Діви Марії Помічниці Вірних в Коломиї-Маріївці о. Каролем Пшиборовським, сприяв викупу місцевих земель німцями-католиками, до яких пізніше долучились також поляки-католики із навколишніх сіл. У 1786р. у Граничному Майдані проживало 52 мешканців, 1880 року - 70, а перед Ісв. війною і пізніше - вже більше тисячі. Наприкінці ІІсв. війни мешканців Святого Йосифа виселили на західні землі Польщі, а його терени відійшли до сусідніх сіл.

У 1883-1884 роках у Граничному Майдані оселені тут німці-колоністи, які разом із вірянами сусідніх сіл належали до вже згаданої парафії у Коломиї-Маріївці, збудовали дерев'яний однонефний храм із невеликою вежею. 1891 року його було освячено під титулом Опіки св. Йосифа (згадується у схематизмах Львівської архідієцезії, починаючи із 1894 року). В ньому регулярно кожної неділі та на свята відбувались богослужіння.

09000 Макарів,
вул. Лазурна, 33

Вперше згадується у документах 1506 року як Воронин. Пізніше його власник Макар Івасенцевич змінив прізвище на Макаревич, а назву поселення - на Макарів. У 1846р. у містечку, яке 1804 року стало центром волості, проживало 946 мешканців, на початку 80-х років - близько 1880, 1900 року - 7150, 1913 року - 5783, нині - понад 15 тисяч осіб. Із 1923 року Макарів був райцентром, селищем (міського типу) став 1956 року, від 2020 року входить до Бучанського району.

Римо-католики Макарова належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Бишові. 15 березня 1754 року макарівський власник Домінік Прушинський фундував тут дерев'яний костел та парафію, які постали цього ж року. У 1767 році місцевим настоятелем був київський канонік о. Ростковський, а вікаріями - оо. - Лашкевич і Спонарський.