77556 Шевченкове

Вперше у документі село Велдіж (Велдіч), як до 7 червня 1946 року називалось Шевченкове, згадується 1469 року. Наступні письмові згадки датуються 1515 і 1578 роками. 1857 року в селі проживало 1766 осіб, 1921 року - 1469 українців, 456 поляків та близько 250 інших національностей, а 1939 року Велдіж нараховував 2910 мешканців, у тому числі 1890 українців (греко-католиків), 600 поляків та 50 українців (римо-католиків). Нині тут проживає понад 2100 селян. Шевченкове входило до Долинського району, а від 2020 року - до Калуського.

Римо-католики села спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Долині. 1846 року у Велдіжі коштом Релігійного фонду постала капеланія, до якої увійшло 18 сусідніх сіл, проте богослужіння відбувались у місцевій греко-католицькій церкві. Лише у 1852-1857 роках було споруджено дерев'яний костел, який 27 червня 1858 року освятив під титулом св. Йосифа долинський декан та настоятель о. Конрад Шмутс. А 27 липня 1868 року цей храм консекрував архієпископ Львівський Франциск Вежхлейський.

77160 Шевченкове

Принаймні, у XII столітті тут був укріплений форпост Галича і постала церква св. Пантелеймона. Її отримали францисканці та на початку XVIIст. відбудували і освятили під титулом св. Станіслава, тому поселення стало називатись Святим Станіславом, яке перейменували на Шевченкове 1940 року. 1777 року тут проживало 47 мешканців, 1808 року - 93, 1880 року - 347, 1914 року - 360, 1934 року - 282 осіб, 1939 року - 540, нині ж - лише півтори сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Православну церкву св. Пантелеймона збудували не пізніше 1194 року, оскільки цим роком продатований один із написів кирилицею на її стіні. Після заснування 1375 року у Галичі митрополії католики переосвятили її на архікатедру під титулом Пресвятої Діви Марії. А після перенесення у першій половині 10-х років наступного століття столиці митрополії до Львова, все поселення разом із храмом отримало статус літньої резиденції львівських архієпископів, яким і належали.

56143 Шляхове

Поселення заснували на місці хутору Делакура наприкінці 60-х - на початку 70-х років XIX століття переселенці із німецької колонії Карлсруе (нині - Степове) та назвали його Новим Карлсруе (Neu-Karlsruhe, Ней-Карлсруе). 1887 року їх було 204, 1896 року - 218, 1912 року - 149, 1916 року - 133, нині тут проживає вісім десятків осіб. Під час Ісв. війни називалось Делакурівкою, 1946 року стало Червоною Зіркою, а 2016 року - Шляховим.

Переселенці були католиками латинського обряду, належали до парафії в Карлсруе. На новому місці увійшли до складу парафії св. Йосифа у Миколаєві. Є згадка про існування в Ней-Карлсруе молитовного будинку у 1896 році, проте схематизми Тираспольської дієцезії це не підтверджують.

48509 Шманьківці

Шманьківці вперше згадуються 1449 роком (є також згадка 1485 року). Нині у селі проживає майже сім сотень мешканців.

За непідтверженими даними, у 1600 році у Шманьківцях оселились домініканці, які 1610 року перебрались до Чорткова, в парафію св. Станіслава єп. мч., до якої і належали місцеві римо-католики. Зрештою, ці ж домініканці, які продовжували обслуговувати чортківську парафію, 1904 року власним коштом у селі спорудили та освятили під титулом св. Марії Магдалини філіальний мурований костел.

41100 Шостка,
вул. Фрунзе, 7,
+380 (5449) 489-75

У XVI-XVII століттях в малопрохідних лісних місцях почали селитися втікачі з Правобережжя. Так виникло селище Локотки, яке є частиною сучасної Шостки. 1739 року тут почав працювати завод з виробництва пороху, що і поклало початок розвитку містечка, а 1848 року виник капсульний завод. 1924 року Шостка одержала статус міста, яке з 1939 року є в обласному підпорядкуванні. Нині - районний центр з населенням 75 тисяч осіб.

З 1996 року у Шостці недільні Святі Меси відправляли священики парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сумах. Спочатку богослужіння здійснювались в квартирах парафіян, потім було зареєстровано місцеву римсько-католицьку спільноту, яка використовувала в якості каплиці орендовану однокімнатну квартиру. А 2000 року в центрі міста придбали приватний будинок, в якому після ремонту було облаштовано і каплицю, і приміщення для проживання священника. І з 2002 року парафія вже мала настоятеля, котрий постійно проживав у Шостці.

35301 Шпанів,
вул. Степана Руданського

Перша згадка про Шпанів як містечко, яке отримало магдебурзьке право, датується 1562 роком, є згадки також у 1570, 1577 і 1583 роках. Принаймні, у XIXст. це вже було село, в якому на початку XXст. проживало понад 880 мешканців, 1906 року - 945, а нині воно має понад 2400 осіб.

Мурований костел cвв. Апп. Петра і Павла у Шпанові почали будувати 1726 року з фундації місцевого власника Петра Антонія Пепловського, київського чашника та підстарости луцького. На отримані від нього кошти стіни святині звели від фундаменту до висоти вікон, проте пізніше її спорудження сповільнилось через брак грошей. Втім, вже 1727 року єпископ Луцький Стефан Рупневський заснував тут парафію.

57063 Широколанівка,
вул. Центральна, 98

У 1809 році на місцевості '12 криниць' була утворена колонія німців-переселенців, яка отримала назву Ландау. 1811 року тут проживало 233 мешканців, 1889 року - 1698, 1903 року - 2381, 1918 року - 2403. Під час Ісв. війни перейменували на Святопокровське, проте ця назва не прижилась. У радянські часи село називалось Карл Лібкнехт, було у 1925-1939рр. центром німецького національного району. У березні 1944 року розпочалась депортація німців із цієї та інших німецьких колоній. Приблизно у той же час перейменували на Широколанівку. У 1945-1957рр. - райцентр, до 2020 року входило до Веселинівського району. Нині має понад 1800 осіб.

Поселенці були римо-католиками та спочатку належали до парафії св. Северина у Северинівці на Одещині, проте 1811 року в Ландау постала своя парафія. Першим душпастирем тут був о.-єзуїт Антон Янн, який жив у приватному помешканні і проводив богослужіння в одному із казенних будинків.

78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: groups/mater.dei.de.monte.carmel..., kostel.snyatyn

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).

78300 Снятин,
вул. 1-го грудня, 5,
+380 (3476) 252-46

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1899 році у місцевій лікарні Снятина розпочали своє служіння перші черниці Згромадження Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля (шаритки). Вони опікувались хворими, кухнею та пральнею. З 4 липня 1902 року до смерті 30 травня 1904 року тут служила також майбутня блаженна с. Марта Вєцка. 12 грудня 1920 року сестри змушені були покинути Снятин.

80450 Тадані

Тадані відомі у документах з 1440 року, є згадка також у 1448, 1451, 1453 і 1454 роках. Якийсь час були містом, остаточно втративши цей статус у XIX столітті. 1880 року тут проживало 821 мешканців, у тому числі 589 українців і 222 поляків, нині село нараховує чотири з половиною сотні осіб. Входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Парафія у Таданях, заснована 29 червня 1610 року коштом Станіслава Рогальського, 1615 року отримала також десятину з доходів по селу Горпин. Приблизно у ті ж часи було споруджено перший дерев'яний костел під титулом свв. Петра і Павла. Після того, як 1686 року вдалось через суд відстояти права парафії на фундацію Рогальського, збудували наступний дерев'яний храм.