77160 Шевченкове

Принаймні, у XII столітті тут був укріплений форпост Галича і постала церква св. Пантелеймона. Її отримали францисканці та на початку XVIIст. відбудували і освятили під титулом св. Станіслава, тому поселення стало називатись Святим Станіславом, яке перейменували на Шевченкове 1940 року. 1777 року тут проживало 47 мешканців, 1808 року - 93, 1880 року - 347, 1914 року - 360, 1934 року - 282 осіб, 1939 року - 540, нині ж - лише півтори сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Православну церкву св. Пантелеймона збудували не пізніше 1194 року, оскільки цим роком продатований один із написів кирилицею на її стіні. Після заснування 1375 року у Галичі митрополії католики переосвятили її на архікатедру під титулом Пресвятої Діви Марії. А після перенесення у першій половині 10-х років наступного століття столиці митрополії до Львова, все поселення разом із храмом отримало статус літньої резиденції львівських архієпископів, яким і належали.

56143 Шляхове

Поселення заснували на місці хутору Делакура наприкінці 60-х - на початку 70-х років XIX століття переселенці із німецької колонії Карлсруе (нині - Степове) та назвали його Новим Карлсруе (Neu-Karlsruhe, Ней-Карлсруе). 1887 року їх було 204, 1896 року - 218, 1912 року - 149, 1916 року - 133, нині тут проживає вісім десятків осіб. Під час Ісв. війни називалось Делакурівкою, 1946 року стало Червоною Зіркою, а 2016 року - Шляховим.

Переселенці були католиками латинського обряду, належали до парафії в Карлсруе. На новому місці увійшли до складу парафії св. Йосифа у Миколаєві. Є згадка про існування в Ней-Карлсруе молитовного будинку у 1896 році, проте схематизми Тираспольської дієцезії це не підтверджують.

48509 Шманьківці

Шманьківці вперше згадуються 1449 роком (є також згадка 1485 року). Нині у селі проживає майже сім сотень мешканців.

За непідтверженими даними, у 1600 році у Шманьківцях оселились домініканці, які 1610 року перебрались до Чорткова, в парафію св. Станіслава єп. мч., до якої і належали місцеві римо-католики. Зрештою, ці ж домініканці, які продовжували обслуговувати чортківську парафію, 1904 року власним коштом у селі спорудили та освятили під титулом св. Марії Магдалини філіальний мурований костел.

41100 Шостка,
вул. Фрунзе, 7,
+380 (5449) 489-75

У XVI-XVII століттях в малопрохідних лісних місцях почали селитися втікачі з Правобережжя. Так виникло селище Локотки, яке є частиною сучасної Шостки. 1739 року тут почав працювати завод з виробництва пороху, що і поклало початок розвитку містечка, а 1848 року виник капсульний завод. 1924 року Шостка одержала статус міста, яке з 1939 року є в обласному підпорядкуванні. Нині - районний центр з населенням 75 тисяч осіб.

З 1996 року у Шостці недільні Святі Меси відправляли священики парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Сумах. Спочатку богослужіння здійснювались в квартирах парафіян, потім було зареєстровано місцеву римсько-католицьку спільноту, яка використовувала в якості каплиці орендовану однокімнатну квартиру. А 2000 року в центрі міста придбали приватний будинок, в якому після ремонту було облаштовано і каплицю, і приміщення для проживання священника. І з 2002 року парафія вже мала настоятеля, котрий постійно проживав у Шостці.

57063 Широколанівка,
вул. Центральна, 98

У 1809 році на місцевості '12 криниць' була утворена колонія німців-переселенців, яка отримала назву Ландау. 1811 року тут проживало 233 мешканців, 1889 року - 1698, 1903 року - 2381, 1918 року - 2403. Під час Ісв. війни перейменували на Святопокровське, проте ця назва не прижилась. У радянські часи село називалось Карл Лібкнехт, було у 1925-1939рр. центром німецького національного району. У березні 1944 року розпочалась депортація німців із цієї та інших німецьких колоній. Приблизно у той же час перейменували на Широколанівку. У 1945-1957рр. - райцентр, до 2020 року входило до Веселинівського району. Нині має понад 1800 осіб.

Поселенці були римо-католиками та спочатку належали до парафії св. Северина у Северинівці на Одещині, проте 1811 року в Ландау постала своя парафія. Першим душпастирем тут був о.-єзуїт Антон Янн, який жив у приватному помешканні і проводив богослужіння в одному із казенних будинків.

78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: groups/mater.dei.de.monte.carmel..., kostel.snyatyn

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).

78300 Снятин,
вул. 1-го грудня, 5,
+380 (3476) 252-46

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1899 році у місцевій лікарні Снятина розпочали своє служіння перші черниці Згромадження Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля (шаритки). Вони опікувались хворими, кухнею та пральнею. З 4 липня 1902 року до смерті 30 травня 1904 року тут служила також майбутня блаженна с. Марта Вєцка. 12 грудня 1920 року сестри змушені були покинути Снятин.

80450 Тадані

Тадані відомі у документах з 1440 року, є згадка також у 1448, 1451, 1453 і 1454 роках. Якийсь час були містом, остаточно втративши цей статус у XIX столітті. 1880 року тут проживало 821 мешканців, у тому числі 589 українців і 222 поляків, нині село нараховує чотири з половиною сотні осіб. Входило до Кам'янко-Бузького району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Парафія у Таданях, заснована 29 червня 1610 року коштом Станіслава Рогальського, 1615 року отримала також десятину з доходів по селу Горпин. Приблизно у ті ж часи було споруджено перший дерев'яний костел під титулом свв. Петра і Павла. Після того, як 1686 року вдалось через суд відстояти права парафії на фундацію Рогальського, збудували наступний дерев'яний храм.

35351 Тайкури

Перша згадка про Тайкури датується 1528 роком. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право. У радянські часи містечко Тайкури стало невеликим селом з півтисячним населенням.

Бароковий костел, який у містечку постав 1710 року коштом його чергового власника Лаврентія Пепловського, мав бути родинною усипальницею (до речі, його син Ян Павло у 1731р. також фундував у Тайкурах греко-католицьку Свято-Покровську церкву, яку із входженням Волині в Російську імперію зробили православною). Храм св. Лаврентія консекрував 1727 року єпископ Стефан Рупневський. Правда, за іншою інформацією первинний костел у Тайкурах збудували ще у другому десятилітті XVII століття, і після завданих військовими діями у другій половині цього століття руйнувань його було відновлено саме 1710 року.

20400 Тальне,
вул. Самойлова, 22

Вперше письмово Тальне згадується у 40-х роках XVII століття, а після 1664 року вважається містом. 1797 року було містечком, в якому проживало 1287 мешканців, на початку 60-х років наступного століття - майже 5300 осіб, у тому числі близько 250 римо-католиків. У 1866 році Тальне стало центром волості. З 1923 року було районний центр, з 1926 року - селищем міського типу, 1964 року отримало статус міста, в якому нині проживає майже 13 тисяч мешканців. Від 2020 року входить до Звенигородського району.

Спочатку католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Умані. В джерелах будівництво мурованого костелу в Тальному часто датують 1702 роком - датою на бічній стіні храму. Якщо під час відновлення у 1992 році 'напівзруйнованої' святині цю дату реставрували вірно, то виходить, що 1702 року постала лише каплиця, і на її фасаді увіковічнено час спорудження. А вже пізніше каплицю добудували, внаслідок чого колишній фасад став бічною стіною. Втім, таке припущення потребує наявності хоча б одного підтверджуючого документа.