90211 Бакош

Село заснували 1927 року чехословацькі легіонери та українські переселенці з гірських районів Закарпаття, яким надавали тут дешеві земельні наділи та худобу. Наприкінці 30-х років чехи покинули Бакош, а на звільнених ними землях (та в їх будинках) оселились угорські солдати з родинами. Нині у селі проживає майже тисяча мешканців, половина з яких вважає рідною угорську мову.

Раніше тут костелу не було. Збудували мурований храм у 1994-1997 роках. 27 червня 1997 року відбулось його освячення.

Цікаво, що цього ж року постала також реформатська церква, 2007 року - греко-католицька, а наступного року - православна.

90200 Берегово,
вул. Перені, 5а

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Село Чопівка (Чепівка) приєднали до Берегова 1958 року, а в історичних документах воно називалось як Ордов (1332р.), Ордо (1347р.), Заазордо (1480р.) та Ардо (1550р.). Ця назва походить від угорського слова «ердо» - ліс (місцеві мешканці століттями працювали в наколишніх королівських лісах). У XIXст. поселення спочатку мало назву Берегсасвейг, проте 1887 року вже фігурує в документах як Вейгардо, а з 1913 року - Берегардо.

34164 Бережниця

Бережниця відома, принаймні, від початку XVII століття. Була містечком, наприкінці ХІХ століття тут проживало майже три тисячі мешканців, 1921 року - 2434, у тому числі 895 українців, 184 поляків та 1 чех, нині є селом із населенням близько шести сотень осіб. Входила до Дубровицького району, а від 2020 року є частинолю Сарненського.

Перший (дерев'яний) костел у містечку постав 1614 року коштом Януша Острозького. Від 1681 року у головному вівтарі цього та наступних храмів містився чудотворний образ Матері Божої. 1726 року цей костел замінив інший бароковий дерев'яний храм із мурованим пресбітерієм, споруджений завдяки Богуславу Скірмунту. Святиню після належного оснащення консекрував 1742 року єпископ-ординарій Луцький Франциск Кобельський.

09000 Безпечна

Нині чисельність населення села Безпечна не перевищує чотирьох сотень мешканців.

У 70-х роках XIX століття у Безпечній було споруджено сучасний мурований костел з нетесаного каменю у строгих готичних формах. Цей храм звели майже одночасно із костелом cв. Антонія Падуанського у сусідній Руді, розташованій на відстані сім кілометрів. Ймовірно, що й архітектори ті ж самі, адже споруди дуже схожі, хоча святиня у Безпечній трохи менша.

82024 Болозів

У 1406 році вперше письмово згадується Болозів, який тоді називався Верхнім Болозовом, щоб відрізнити його від Нижнього Болозова (нині - Нижнє). Наступна згадка - 1449 рік. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало маже вісім сотень мешканців, з них римо-католиками були лише три сотні, нині ж місцеве населення - майже сім сотень осіб. Село належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Болозеві було засновано, ймовірно, у середині XV століття (принаймні, у 1476 та 1478 роках тут вже служив настоятель о. Томаш). У 20-х роках XVII століття татари знищили дерев'яний храм, проте коштом місцевого власника Миколая Даниловича його відбудували. Костел спочатку мав титул свв. Апп. Петра і Павла, але не пізніше 1637 року вже був присвячений св. Лаврентію. Новоспоруджена святиня містила також три нові вівтарі, головний з яких мав образ Успіння Матері Божої, пожертвуваний Даниловичем 1635 року.

82547 Бориня

Перша згадка у документах про Бориню датується 1552 роком, у 1940-1959 роках була районним центром. 1981 року отримала статус селища міського типу. Населення - близько 1400 мешканців.

На початку 80-х років XVIII століття тут поселились німецькі колоністи-католики, якими опікувались оо.-єзуїти з парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці. У 1877-1879 роках коштом нащадків переселенців німецького етнічного походження у Борині було споруджено мурований однонефний костел. Храм освятили 1879 року під титулом св. Роха, реліквії якого тут знаходились.

77111 Бурштин,
вул. Т. Шевченка, 67

Поселення, яке з 1436 року відоме як Нове Село (згадується також у 1439 і 1448 роках), 1550 року отримало міські права, а 1579 року - назву Бурштин. У 1880р. тут проживало 4294 мешканців, у тому числі 1471 греко- і 372 римо-католиків. 1939 року стало селищем міського типу і до 1962 року було центром району, увійшовши пізніше до Галицького району. У 1993р. Бурштину повернули статус міста, а 2014 року віднесли до категорії міст обласного значення і вивели зі складу Галицького району. Нині місто нараховує понад 15 тисяч осіб.

Власник Бурштина Ігнатій Скарбек 13 липня 1842 року у своєму заповіті зобов'язав свою дочку Елеонору та її чоловіка Яна Яблоновського заснувати на теренах місцевої парафії Пресвятої Трійці заклад згромадження Сестер Милосердя св. Вікентія для сиріт, хворих та калік, виділивши для цього значні суми на його будівництво та функціонування. Заклад мав утримувати п'ятеро сестер, одного священника, 30 сиріт, 30 хворих і 4 каліки.

61??? Харків,
вул. Катаєва, 22,
+380 (57) 376-21-50,
f.b.: 812500848953179

На місці Харкова за часів Київської Русі знаходилося місто Донець. 1655 року тут оселилась ватага українських козаків під проводом «осадчого» І. Каркача. Харківський козацький полк як адміністративно-військова одиниця був найбільшим у Слобідській Україні. 1765 року полкову самоуправу Xаркова скасували, з 5 слобідських полків утворили губернію з осідком у Xаркові. У 1919-1934рр. місто було першою столицею УРСР, а нині є обласним центром з населенням понад 1443 тисяч мешканців.

Місцевість Харкова Нова Баварія отримала розвиток у середині XIX століття, коли біля залізничної станції німецький підприємець з Баварії збудував пивзавод (звідси і назва).

У 2001 року оо.-кармеліти босі розпочали душпастирство серед вірних цього харківського мікрорайону. За цей час вони спорудили по вулиці Катаєва монастир та костел. Через 11 років, 4 листопада 2012 року настоятелем костелу став дієцезіальний священник, а 10 вересня 2017 року її перейняли оо.-домініканці (zakon Braci Kaznodziejów).

29027 Хмельницький,
вул. Залізняка 2,
f.b.: Dominik.Khmelnytskyi, dominikanie.chmielnicki

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

У грудні 2016 року домініканці на запрошення єпископа Леона Дубравського розпочали служіння на теренах парафії Христа Царя Всесвіту у Хмельницькому. Спочатку ченці проживали в орендованому приміщенні, потім коштом Польської провінції ордену Проповідників придбали будинок у мікрорайоні 'Озерна', в якому понад рік тривали ремонтні роботи з метою облаштування у ньому монастиря. І оселились вони у ньому 1 червня 2019 року.

82060 Хирів

Перша згадка про Хирів датується 1374 роком. У 1528 році місто отримало магдебурзьке право. З 1940 року якийсь час був районним центром, потім увійшов до Старосамбірського району, а від 2020 року є в Самбірському. Нинішнє його населення - приблизно 4200 мешканців.

Парафія та перший дерев'яний костел у Хирові постали 1531 року завдяки А. Тарло. У 40-х роках XVII століття храм згорів, а на його місці спорудили невеличку святиню. Сучасний мурований храм споруджено на кошти Й. Мнішка зусиллями о. Я. Фабянковського 1710 року. У 1795-1796 роках костел було відремонтовано та розбудовано. 1859 року святиню консекрував єпископ Ф. Вежхлейський після грунтовного ремонту.