48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.

13100 Любар,
вул. Костельна, 36А,
+380 (4147) 217-48

Попередник Любара Болохів згаданий в Іпатіївському літописі 1150 року. У 1340-1386рр. поселенням володів Любарт Гедимінович, волинський і галицький князь, тому воно мало назву Любартів, пізніше - Любар. 1579 року вперше названо містом, наприкінці XVIст. отримало магдебурзьке право. З 1797р. Любар був центром волості, від 1923р. - райцентром (за винятком 1962-1965рр.), а 2020 року увійшов до Житомирського району. 1798 року тут проживало 4556 мешканців, 1860 року - 7102, 1897 року - 12507, 1913 року - понад 14000, 1926 року - 11752, нині - понад 2000 осіб. Від 1924 року є селищем (міського типу).

Костельно-монастирський комплекс домініканців у Любартові 25 листопада 1630 року фундувала родина місцевих власників - Станіслав Любомирський та його дружина Софія (з Островських). Після спорудження дерев'яних будівель заснування парафії та монастиря відбулось 24 лютого 1634 року. Домініканці отримали село Филинці та інше забезпечення діяльності. Проте храм св. Архангела Михаїла разом із монастирем знищили козаки Богдана Хмельницького у 1648 році.

19100 Монастирище,
вул. Соборна, 119

Достовірні перші згадки про поселення Монастирище датуються першою чвертю XVII століття. Із січня 1923 року стало районним центром, у 1957 році отримало статус селища міського типу, а 1985 року стало містом. Нині тут проживає понад 8800 мешканців.

У 1743 році власниця Монастирища Анна Тарло виділила кошти на будівництво та утримання костелу. Невдовзі тут постав дерев'яний храм св. Діонісія Ареопагіти, єпископа і мученика. 1768 року цей костел спалили повсталі селяни-гайдамаки, проте його відновили коштом нових власників поселення Лянцкоронських. Сучасний мурований храм у стилі класицизму було збудовано завдяки фундації чергових власників Монастирища Подоських 1853 року та освячено тоді ж. Консекрацію костелу здійснив 1856 року єпископ Луцько-Житомирський Каспер Боровський.

30000 Славута,
вул. Князя Сангушка, 29,
+380 (3842) 263-72, 713-36

У 1633 році було видано привілей на заснування на «новозаславських ґрунтах» на основі маґдебурзького права нового містечка, яке отримало назву Славутин. 1754 року король Август III Фрідріх повторно надав містечку маґдебурзьке право. У 1866р. Славута стала центром волості. 1870 року тут проживало 3259 мешканців, 1905 року - близько 8000,осіб. 1923 року Славута була районним центром, 1979 року стала містом обласного підпорядкування, а від 2020 року входить до Шепетівського району. Нині місто має понад 35 тисяч мешканців.

Католики латинського обряду міста належали до парафії св. Йосифа в Ізяславі. У 1795 році у Славуті освятили перебудовану завдяки місцевим власниками Сангушкам з якоїсь господарської споруди філіальну муровану каплицю, якою стали опікуватись ізяславські отці-місіонери (лазаристи), отримавши тут свій осередок. А 1822 року ця ж родина Сангушків розпочала на околиці свого парку будівництво сучасного мурованого костелу - їх родинної усипальниці та філіального храму вже згаданої парафії в Ізяславі.

81572 Тулиголове,
вул. Театральна

Поселення Тулиголове відоме, принаймні, із 1418 року. В наступні століття відбулась істотна зміна етнічного складу його населення на користь поляків, проте 1945 року більшість селян польського етнічного походження було вивезено до Польщі. Нині тут проживає близько півтори тисячі мешканців. Належало воно раніше до Городоцького району, а тепер - до Львівського.

Є інформація, що місцева парафія та перший дерев'яний костел постали у Тулиголовах ще наприкінці XV століття. Її відновлення (а інколи і заснування) пов'язують із іменем чергового власника села Станіслава Коритка, котрий 1599 року пожертвував кошти на будівництво мурованого костелу. Спорудження храму тривало шість років.

29027 Хмельницький,
вул. Залізняка 2,
f.b.: Dominik.Khmelnytskyi, dominikanie.chmielnicki

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

У грудні 2016 року домініканці на запрошення єпископа Леона Дубравського розпочали служіння на теренах парафії Христа Царя Всесвіту у Хмельницькому. Спочатку ченці проживали в орендованому приміщенні, потім коштом Польської провінції ордену Проповідників придбали будинок у мікрорайоні 'Озерна', в якому понад рік тривали ремонтні роботи з метою облаштування у ньому монастиря. І оселились вони у ньому 1 червня 2019 року.