09000 Безпечна

Нині чисельність населення села Безпечна не перевищує чотирьох сотень мешканців.

У 70-х роках XIX століття у Безпечній було споруджено сучасний мурований костел з нетесаного каменю у строгих готичних формах. Цей храм звели майже одночасно із костелом cв. Антонія Падуанського у сусідній Руді, розташованій на відстані сім кілометрів. Ймовірно, що й архітектори ті ж самі, адже споруди дуже схожі, хоча святиня у Безпечній трохи менша.

90200 Берегово,
вул. Перені, 5а

Місто Лампертаза (Lamperthaza) було засноване 1063 року принцом Лампертом, молодшим сином угорського короля Бели І. 1247 році для відбудови міста після руйнування військами хана Батия король Бела IV запросив німецьких переселенців із Саксонії. У 1271 року місто стало центром комітату Берег, у 1342 році отримало статус вільного королівського міста, а 1396 року Березький комітат з центром у Лампертсасі був подарований подільському князеві Феодору Корятовичу. 1504-го вперше з'являється назва Берегсас (Beregszasz). 1946 року отримало статус міста та центру округи, від 1953 року - районний центр. Населення нині - майже 24 тисячі мешканців.

Село Чопівка (Чепівка) приєднали до Берегова 1958 року, а в історичних документах воно називалось як Ордов (1332р.), Ордо (1347р.), Заазордо (1480р.) та Ардо (1550р.). Ця назва походить від угорського слова «ердо» - ліс (місцеві мешканці століттями працювали в наколишніх королівських лісах). У XIXст. поселення спочатку мало назву Берегсасвейг, проте 1887 року вже фігурує в документах як Вейгардо, а з 1913 року - Берегардо.

90351 Вилок,
вул. Центральна, 16

Вилок відомий у документах з 1200 року як Тісауйлок («нове поселення на Тисі»), від якого і походить його українська назва. Є ще згадка 1304 року. Статус селища міського типу - з 1959 року. Проживає тут понад 3200 мешканців, 80 відсотків яких рідною вважає угорську мову.

Місцева парафія, яку було засновано у XIV століття (вперше згадується у джерелах 1332 роком), у 1556 році перейшла до реформатів. Її відновили лише 1735 року, а сучасний мурований костел було споруджено 1788 року у стилі бароко. У першій половині XIX століття збудували вежу у класичному стилі, а на початку ХХ - її добудували вище. В 1896 року у храмі встановили орган роботи братів Рігер.

77100 Галич,
вул. Осмомисла, 24,
+380 (3431) 226-88

Галич вперше згадується в угорських літописах ще у біло-хорватські часи у 90-х роках IX століття, а за археологічними даними існував у Xст. На початку 40-х років XIIст. сталв столицею Галицького князівства, а пізніше - Галицько-Волинської держави (її князя називали 'самодержцем всієї Русі'). У 1367 році отримав магдебурзьке право, підтверджене 1374 року, від 1375р. був столицею Галицької архідієцезії латинського обряду, яку у 1410-1414рр. перенесли до Львова. З австрійських часів був центром повіту. 1870 року тут проживало 4142 мешканців, 1 січня 1939 року - 4700, нині ж - 6300 осіб. 17 січня 1940 року Галич став райцентром, а 2020 року увійшов до Івано-Франківського району.

Перший костел (дерев'яний) св. Марії Магдалини існував у Галичі з 1367 року, наступним стала церква св. Пантелеймона, яку переосвятили під титулом Пресвятої Діви Марії. А перша інформація про інший, парафіяльний храм у місті датується 1396 роком. У 1427 році парафія отримала суттєве збільшення свого фінансово-майнового забезпечення, а новий мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії було збудовано у 1710-1780 роках.

34710 Дерманка

Поселення Дерманка вважається заснованим 1625 року. Заселене було переважно поляками, яким довелось покинути село літом 1943 року через загрозу їхньому життю з боку бойовиків УПА (частина мешканців була убита). А в січні 1944 року село майже повністю згоріло, коли через нього проходив фронт ІІсв. війни. Нині Дерманка нароховує лише трохи більше двох сотень селян.

Ймовірно, що місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятого Серця Ісуса у Людвиполі (нині - Соснове), адже саме завдяки її настоятелю о. Леонарду Самосенку та коштам вірян у 1931-1932 роках у Дерманці було збудовано філіальний дерев'яний костел (земельну ділянку під храм подарував Ян Пашковський, а дерево виділив управитель маєтку Залевський). Тоді ж тут було засновано самостійну парафію у складі понад десятка сусідніх сіл, яку продовжував адмініструвати о. Леонард.

9400? Кадіївка

Перше поселення на території нинішньої Кадіївки згадується 1707 року як Протік Гриценків, а Кадіївка вперше згадується у 90-х роках ХХ століття. З розвитком вугледобування об'єднались кілька копалень, у тому числі Кадіївська, із сусідніми селами і 1932 року селище отримало статус міста, а 1937 року було перейменоване на Серго. Втім, вже через кілька років місту повернули стару назву Кадіївка, проте 1978 року знову перейменували (на Стаханів). 12 травня 2016 року місту остаточно повернули історичну назву Кадіївка. Населення - понад 70 тисяч мешканців.

Римо-католики, що працювали на місцевих копальнях та промислових підприємствах (переважно - поляки), спочатку належали до парафії у Бахмуті, але у першому десятилітті XX століття перейшли до парафії у Луганську. За сумнівною інформацією міського історичного музею, отриманою вже після ІІ світової війни на підставі спогадів старожилів, костел в Кадіївці було споруджено 1896 року під титулом св. Антонія.

78200 Коломия,
вул. Шопена, 10,
+380 (3433) 248-54

Коломия письмово відома з 1241 року як 'доходне сольне місто' галицьких князів, яке у складі Польщі 1405 року (за іншими даними - у 1366-1370 чи навіть 1353 роках) отримало магдебурзьке право та потім стало столицею одного з трьох галицьких повітів. 04.10.1424 року було підтверджено міські права Коломиї. 1811 року Коломия стала центром циркулу (округи), 1867 року - центром повіту. В середині ХІХ століття мала близько 8 тисяч мешканців, а 1882 року - майже 25 тисяч. З 1940 року є районним центром. Проживає тут понад 61 тисяча осіб.

Єзуїти могли оселитись в Коломиї ще 1887 року, проте місто тоді не змогло виділити для них достатньо коштів. Сталось це у 1895 році, коли вдалось домовитись із ченцями не тільки щодо розмірів їх фінансування, але й основних параметрів костелу, який вони мали збудувати. І вже 29 вересня цього ж року було урочисто освячено тимчасову дерев'яну каплицю з прилеглим до неї житловим приміщенням, а 2 серпня наступного року - наріжний камінь під будівництво неоготичного мурованого костелу за проектом чернівецького архітектора Йосифа Ляйцнера, пристосованого коломийським інженером Діонізієм Кжичковським.