90211 Бакош

Село заснували 1927 року чехословацькі легіонери та українські переселенці з гірських районів Закарпаття, яким надавали тут дешеві земельні наділи та худобу. Наприкінці 30-х років чехи покинули Бакош, а на звільнених ними землях (та в їх будинках) оселились угорські солдати з родинами. Нині у селі проживає майже тисяча мешканців, половина з яких вважає рідною угорську мову.

Раніше тут костелу не було. Збудували мурований храм у 1994-1997 роках. 27 червня 1997 року відбулось його освячення.

Цікаво, що цього ж року постала також реформатська церква, 2007 року - греко-католицька, а наступного року - православна.

82024 Болозів

У 1406 році вперше письмово згадується Болозів, який тоді називався Верхнім Болозовом, щоб відрізнити його від Нижнього Болозова (нині - Нижнє). Наступна згадка - 1449 рік. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало маже вісім сотень мешканців, з них римо-католиками були лише три сотні, нині ж місцеве населення - майже сім сотень осіб. Село належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Болозеві було засновано, ймовірно, у середині XV століття (принаймні, у 1476 та 1478 роках тут вже служив настоятель о. Томаш). У 20-х роках XVII століття татари знищили дерев'яний храм, проте коштом місцевого власника Миколая Даниловича його відбудували. Костел спочатку мав титул свв. Апп. Петра і Павла, але не пізніше 1637 року вже був присвячений св. Лаврентію. Новоспоруджена святиня містила також три нові вівтарі, головний з яких мав образ Успіння Матері Божої, пожертвуваний Даниловичем 1635 року.

80300 Жовква,
пл. Вічева, 18,
+380 (3252) 219-66, 215-42,
f.b.: ParafiaZowkwa, parafia.laurentius

Жовква заснована 1597 року на землях давньоукраїнського поселення Винники, перша згадка про яке датується 1368 роком, неподалік відомого з 1242 року древнього міста Щекотів (нині - село Глинськ). 22.02.1603р. отримала магдебурзьке право (її засновник Станіслав Жулкевський належав до давньоукраїнсько роду бояр, що прийняли католицизм). У 1784 році Жовква стала центром циркулу, 1880 року - повіту, а з радянських часів була райцентром, доки 2020 року не увійшла до Львівського району. 1890 року тут проживало 7143 мешканців, з них 1919 греко- і 1430 римо-католиків, нині - понад 13 800 осіб. У 1951-1992 роках місто називалось Нестерів.

У 1543 році у селі Винники, яке потім стало передмістям Жовкви, його власник Андрій Висоцький збудував парафіяльний дерев'яний костел під титулом Пресвятої Трійці (пізніше - св. Андрія).

У 1606-1618 роках у Жовкві споруджено мурований храм коштом Станіслава Жулкевського за проектами та під керівництвом архітекторів Павла Щасливого (до його смерті 1610 року) та Амброзія Прихильного і, можливо, Павла Римлянина. 28 травня 1623 року архієпископ Ян Прухницький консекрував костел під титулом Королеви Небес і свв. Лаврентія і Станіслава єп., а також цього ж року формально заснував парафію (колишній винниківський храм став філіальним). Проте оздоблення, облаштування та оснащення святині продовжувалась і далі, зокрема, вона отримала сім вівтарів.

47234 Залізці,
вул. Зелена

Залізці (Заложці) письмово згадуються у 1432, 1441, 1477 та 1483 роках. У 1516 році отримали статус міста, а 1520 року - магдебурзьке право. 1890 року Залізці мали 7295 мешканців, у тому числі 3065 українців і 2846 поляків, 1910 року - 7275, 1921 року - 4773, 1939 року - 6 350, а нині - понад 2600 осіб. До 1962 року були райцентром, з 1961 року є селищем міського типу, яке входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

У 1639 році з дозволу єпископа Луцького Андрія Гембицького настоятель парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях о. Флоріан Ґранський освятив на передмісті наріжний камінь костелу, спорудження якого коштом місцевих власників Вишневецьких тривало до 1645 року. Цього ж, 1645 року Вишневецькі пожертвували частину своїх доходів від маєтностей у Залізцях на заснування та діяльність монастиря августинів (августинців) при цьому костелі.

55104 Криве Озеро,
вул. Б. Хмельницького, 24,
f.b.: 160639861192738

Вважається, що поселення Криве Озеро заснували у вересні 1762 року, проте є інформація щодо його існування, принаймні, з 1650 року. Із 1970 року - селище міського типу, нині - районний центр. Проживає у ньому понад 7700 мешканців.

У 1807-1819 роках у Кривому Озері коштом родини Шолайських було споруджено невеликий мурований костел св. Людовика. У 80-х роках ХІХ століття місцева парафія, до якої входили також сусідні населені пункти, нараховувала близько двох тисяч вірних - фактично, кожний третій житель Кривого Озера був римо-католиком, причому, переважно польського походження.

48111 Маловоди

Вперше Маловоди у документах згадуються 1785 року. 1805 року у селі проживало 172 особи, 1880 року - 485, 1943 року - 763. У червні 1945р. більшість місцевих поляків виїхала до Польщі, а звідти переселено українців. Нині село має менше трьох сотень мешканців. У 1940-1962рр. входило до Золотниківського району, потім - до Теребовельського, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові, проте після створення 1851 року парафіяльної експозитури, а потім і самостійної парафії у Росохуватці, перейшли до неї. Цього ж десятиліття у Маловодах на цвинтарі коштом місцевого землевласника Нерея (Йосифа?) Ярошинського було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1859 року під титулом св. Луки і Матері Божої з гори Кармель.

80726 Погорільці

Вперше Погорільці згадуються 25 серпня 1400 року в документі архієпископа Якова Стрепи, а також 1464 і 1469 року. Від 1569 року було містечком. У першій половині XVII століття ним володів архієпископ Ян Замойський. 1857 року тут проживало 483 мешканців, 1870 року - 608, 1880 року - 614, у тому числі 170 римо-католиків, нині ж - близько трьох сотень осіб.

Місцеві католики латинського обряду від 1400 року протягом багатьох століть належали до парафії св. Миколая єп. мч. у Вижнянах. Від 1897 року у схематизмах Львівської архідієцезії подається громадська (публічна) каплиця у спеціально виділеній для цього кімнаті, ймовірно, у будинку місцевих власників Тхужніцьких, в якій відбувались богослужіння, а 1903 року у селі оселився експозит вижнянської парафії.

89452 Середнє,
вул. Церковна, 1,
+380 (3122) 721-445

Перша письмова згадка про Середнє відноситься до XIV століття, у середині якого поселення отримало міські привілеї. У XIX столітті Середнє мало статус «торгового містечка» і печатку з гербом, а на початку ХХ століття стало центром повіту. Із 1971 року - селище міського типу з населенням, чисельність якого нині перевищує 4100 мешканців.

У XII (чи XIII?) столітті на пагорбі біля річки Веля було споруджено монастир тамплієрів, який після ліквідації у 1312 році ордену перейшов до оо.-паулінів (його руїни збереглись до сьогодні). Місцева римсько-католицька спільнота належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сторожниці, лише 1804 року тут заснували самостійну парафію (послуговувались старенькою капличкою).

80354 Стара Скварява

Перша писемна згадка про Скваряву датується 1398 роком. Наприкінці XIV - на початку XV століть його жителі заснували по сусідству село Нова Скварява, тому Скваряву стали називати Старою. 1880 року село мало 558 мешканців (489 українців, 55 німців і 14 поляків), з яких 315 були греко- і 235 римо-католиками, нині ж тут проживає майже 1100 осіб. Село входило до Жовківського району та 2020 року перейшло до Львівського.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. Ймовірно, саме через порівняну близькість жовківського парафіяльного храму Стара Скварява аж до 30-х років ХХ століття обходилась без власної святині, хоча вірян тут у всі часи були більше, ніж, наприклад, у розташованій значно далі від Жовкви Новій Скваряві, де на початку цього століття постав свій костел.

35351 Тайкури

Перша згадка про Тайкури датується 1528 роком. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право. У радянські часи містечко Тайкури стало невеликим селом з півтисячним населенням.

Бароковий костел, який у містечку постав 1710 року коштом його чергового власника Лаврентія Пепловського, мав бути родинною усипальницею (до речі, його син Ян Павло у 1731р. також фундував у Тайкурах греко-католицьку Свято-Покровську церкву, яку із входженням Волині в Російську імперію зробили православною). Храм св. Лаврентія консекрував 1727 року єпископ Стефан Рупневський. Правда, за іншою інформацією первинний костел у Тайкурах збудували ще у другому десятилітті XVII століття, і після завданих військовими діями у другій половині цього століття руйнувань його було відновлено саме 1710 року.