90211 Бакош

Село заснували 1927 року чехословацькі легіонери та українські переселенці з гірських районів Закарпаття, яким надавали тут дешеві земельні наділи та худобу. Наприкінці 30-х років чехи покинули Бакош, а на звільнених ними землях (та в їх будинках) оселились угорські солдати з родинами. Нині у селі проживає майже тисяча мешканців, половина з яких вважає рідною угорську мову.

Раніше тут костелу не було. Збудували мурований храм у 1994-1997 роках. 27 червня 1997 року відбулось його освячення.

Цікаво, що цього ж року постала також реформатська церква, 2007 року - греко-католицька, а наступного року - православна.

82024 Болозів

У 1406 році вперше письмово згадується Болозів, який тоді називався Верхнім Болозовом, щоб відрізнити його від Нижнього Болозова (нині - Нижнє). Наступна згадка - 1449 рік. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало маже вісім сотень мешканців, з них римо-католиками були лише три сотні, нині ж місцеве населення - майже сім сотень осіб. Село належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Болозеві було засновано, ймовірно, у середині XV століття (принаймні, у 1476 та 1478 роках тут вже служив настоятель о. Томаш). У 20-х роках XVII століття татари знищили дерев'яний храм, проте коштом місцевого власника Миколая Даниловича його відбудували. Костел спочатку мав титул свв. Апп. Петра і Павла, але не пізніше 1637 року вже був присвячений св. Лаврентію. Новоспоруджена святиня містила також три нові вівтарі, головний з яких мав образ Успіння Матері Божої, пожертвуваний Даниловичем 1635 року.

82060 Хирів

Перша згадка про Хирів датується 1374 роком. У 1528 році місто отримало магдебурзьке право. З 1940 року якийсь час був районним центром, потім увійшов до Старосамбірського району, а від 2020 року є в Самбірському. Нинішнє його населення - приблизно 4200 мешканців.

Парафія та перший дерев'яний костел у Хирові постали 1531 року завдяки А. Тарло. У 40-х роках XVII століття храм згорів, а на його місці спорудили невеличку святиню. Сучасний мурований храм споруджено на кошти Й. Мнішка зусиллями о. Я. Фабянковського 1710 року. У 1795-1796 роках костел було відремонтовано та розбудовано. 1859 року святиню консекрував єпископ Ф. Вежхлейський після грунтовного ремонту.

55104 Криве Озеро,
вул. Б. Хмельницького, 24,
f.b.: 160639861192738

Вважається, що поселення Криве Озеро заснували у вересні 1762 року, проте є інформація щодо його існування, принаймні, з 1650 року. Із 1970 року - селище міського типу, нині - районний центр. Проживає у ньому понад 7700 мешканців.

У 1807-1819 роках у Кривому Озері коштом родини Шолайських було споруджено невеликий мурований костел св. Людовика. У 80-х роках ХІХ століття місцева парафія, до якої входили також сусідні населені пункти, нараховувала близько двох тисяч вірних - фактично, кожний третій житель Кривого Озера був римо-католиком, причому, переважно польського походження.

48111 Маловоди

Вперше Маловоди у документах згадуються 1785 року. 1805 року у селі проживало 172 особи, 1880 року - 485, 1943 року - 763. У червні 1945р. більшість місцевих поляків виїхала до Польщі, а звідти переселено українців. Нині село має менше трьох сотень мешканців. У 1940-1962рр. входило до Золотниківського району, потім - до Теребовельського, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові, проте після створення 1851 року парафіяльної експозитури, а потім і самостійної парафії у Росохуватці, перейшли до неї. Цього ж десятиліття у Маловодах на цвинтарі коштом місцевого землевласника Нерея (Йосифа?) Ярошинського було споруджено філіальну муровану каплицю, яку освятили 1859 року під титулом св. Луки і Матері Божої з гори Кармель.

80726 Погорільці

Вперше Погорільці згадуються 25 серпня 1400 року в документі архієпископа Якова Стрепи, а також 1464 і 1469 року. Від 1569 року було містечком. У першій половині XVII століття ним володів архієпископ Ян Замойський. 1857 року тут проживало 483 мешканців, 1870 року - 608, 1880 року - 614, у тому числі 170 римо-католиків, нині ж - близько трьох сотень осіб.

Місцеві католики латинського обряду від 1400 року протягом багатьох століть належали до парафії св. Миколая єп. мч. у Вижнянах. Від 1897 року у схематизмах Львівської архідієцезії подається громадська (публічна) каплиця у спеціально виділеній для цього кімнаті, ймовірно, у будинку місцевих власників Тхужніцьких, в якій відбувались богослужіння, а 1903 року у селі оселився експозит вижнянської парафії.

81400 Самбір,
вул. Перемишлянська, 25а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Нове кладовище парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі заклали наприкінці ХІХ століття. У схематизмах Перемишльської дієцезії мурована каплиця Спауських (без титулу) на старому цвинтарі згадується, принаймні, від 1855 року як громадська та пристосована для богослужінь.

89452 Середнє,
вул. Церковна, 1,
+380 (3122) 721-445

Перша письмова згадка про Середнє відноситься до XIV століття, у середині якого поселення отримало міські привілеї. У XIX столітті Середнє мало статус «торгового містечка» і печатку з гербом, а на початку ХХ століття стало центром повіту. Із 1971 року - селище міського типу з населенням, чисельність якого нині перевищує 4100 мешканців.

У XII (чи XIII?) столітті на пагорбі біля річки Веля було споруджено монастир тамплієрів, який після ліквідації у 1312 році ордену перейшов до оо.-паулінів (його руїни збереглись до сьогодні). Місцева римсько-католицька спільнота належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сторожниці, лише 1804 року тут заснували самостійну парафію (послуговувались старенькою капличкою).

80354 Стара Скварява

Перша писемна згадка про Скваряву датується 1398 роком. Наприкінці XIV - на початку XV століть його жителі заснували по сусідству село Нова Скварява, тому Скваряву стали називати Старою. 1880 року село мало 558 мешканців (489 українців, 55 німців і 14 поляків), з яких 315 були греко- і 235 римо-католиками, нині ж тут проживає майже 1100 осіб. Село входило до Жовківського району та 2020 року перейшло до Львівського.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Лаврентія у Жовкві. Ймовірно, саме через порівняну близькість жовківського парафіяльного храму Стара Скварява аж до 30-х років ХХ століття обходилась без власної святині, хоча вірян тут у всі часи були більше, ніж, наприклад, у розташованій значно далі від Жовкви Новій Скваряві, де на початку цього століття постав свій костел.

35351 Тайкури

Перша згадка про Тайкури датується 1528 роком. 3 квітня 1614 року поселення отримало магдебурзьке право. У радянські часи містечко Тайкури стало невеликим селом з півтисячним населенням.

Бароковий костел, який у містечку постав 1710 року коштом його чергового власника Лаврентія Пепловського, мав бути родинною усипальницею (до речі, його син Ян Павло у 1731р. також фундував у Тайкурах греко-католицьку Свято-Покровську церкву, яку із входженням Волині в Російську імперію зробили православною). Храм св. Лаврентія консекрував 1727 року єпископ Стефан Рупневський. Правда, за іншою інформацією первинний костел у Тайкурах збудували ще у другому десятилітті XVII століття, і після завданих військовими діями у другій половині цього століття руйнувань його було відновлено саме 1710 року.