89200 Перечин,
вул. Жовтнева, 44,
+380 (3145) 229-83,
www: rkc-perechin.ucoz.ua

Перечин у джерелах вперше згадується 1399 року, на початку XX століття був центром округу. 4 березня 2004 року отримав статус міста, є районним центром з населенням понад 6600 мешканців.

У 1902 році у Перечині була створена місцева римсько-католицька спільнота, яка послуговалась греко-католицьким храмом св. Миколая. 1905 року італієць Гайотто Франческо придбав у родини Зіма Ференца земельну ділянку під будівництво костела, а кошти на спорудження пожертвували місцевий хімічний завод фірми «Бантлін» та парафіяни. Мурували святиню італійці Комінотто Санто із синами, Меніс Яків, Гайотто Ф., а двері, вікна, лави та вівтарі було виготовлено у столярній майстерні Гоєра Олександра. Сучасний мурований костел у стилі еклектики збудували 1906 року та освятили у день св. Августина.

32512 Петрашівка

Село Петрашівку заснували 1749 року вихідці із Росії - старообрядники з Помор'я, узбережжя Білого моря. До 1947 року село називалось Петраші. Досі майже половивину його населення, чисельність якого трохи перевищує тисячу мешканців, складають нащадки цих старообрядців.

Проте проживають тут також римо-католики, частина яких має польське коріння. Порівняно недавно вони облаштували для себе каплицю святої Анни у звичайному будинку. А духовно опікуються ними дієцезіальні священники із парафії Пресвятої Трійці у Зінькові.

80664 Пеняки

Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Сасові. Від 60-х років XVIII століття у Пеняках при дворі власників села була збудована іх коштом мурована каплиця. Проте пізніше її на деякий час віддали греко-католикам, оскільки згоріла їхня дерев'яна церква.

80664 Пеняки

Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Сасові. Від 60-х років XVIII століття у Пеняках при дворі власників села Бєльських була мурована каплиця, а мурований костел св. Альфонса Родрігеса збудували 1782-1794 роках.

59034 Верхні Петрівці

Верхні і Нижні Петрівці вперше згадуються 11 липня 1610 року, раніше вони вважались одним поселенням під назвою Petroutz. 1900 року тут проживало 3704 мешканців, у тому числі 3341 румунів, 656 поляків і 300 німців, 1930 року - 2771 (зокрема, румунів 81,12%, поляків 11,91%), нині ж у Верхніх Петрівцях проживає понад 3700 мешканців, а в Нижніх - 3000.

З 1803 року у Петрівцях селились гуралі-католики з Чадецького округу в Словаччині на кордоні з Польщею та Чехією, які і склали ядро спільноти католиків латинського обряду. А місцеві римо-католики, чисельність яких у середині ХІХ століття становила лише півсотні, а перед І світовою війною зросла до трьох сотень вірних, належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі.

55000 Південноукраїнськ,
f.b.: 1593261064038754

Селище (міського типу) будівельників Південноукраїнської АЕС засноване 26 квітня 1976 року під назвою Костянтинівка-2 на теренах колишнього козацького поселення Гард, відомого із XVIII століття. 2 квітня 1987 року йому присвоєно найменування Южноукраїнськ і статус міста. 3 лютого 1993 року встановлено межі міста і затверджено його загальну площу, а 9 жовтня 2024 року перейменовано на Південноукраїнськ. Нині тут проживає 38 тисяч мешканців.

Місцева спільнота католиків латинського обряду постала завдяки настоятелю парафії св. Людовика у Кривому Розі о. Річарду Чайці 27 вересня 1994 року, а 25 травня 1995 року вона була зареєстрована розпорядженням Миколаївської облради за №372-р. Тоді громада налічувала два десятки вірян.

23510 Плебанівка,
вул. Соборна, 53,
+380 (4344) 281-93

Першу писемну згадку про село Княжі Луки містить документ литовського князя Вітовта від 5 травня 1383 року, яким воно мало бути заснованим, проте сталось це пізніше. Принаймні, 1468 року село вже існувало, потім згадується 28 грудня 1510 року. У 90-х роках XVIст. село отримала новозаснована парафія св. Флоріана у Шаргороді, відтоді воно називається Плебанівкою. У XIXст. село перейшло у власність царської казни (ймовірно, внаслідок конфіскації парафіяльних маєтностей). У 80-х - 90-х роках цього ж століття тут проживало 1600-1800 мешканців, 1905 року - 2181, нині - майже 1700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.

Зрозуміло, що католики латинського обряду Плебанівки належали до вже згаданої парафії св. Флоріана у Шаргороді, оскільки село кілька століть було її власністю, проте своєї святині вони не мали, тому аж до 90-х років ХХ столліття послуговувались парафіяльною, розташованою на відстані близько десяти кілометрів.

62458 Покотилівка,
вул. Незалежності, 7,
+380 (57) 783-40-83

Спочатку наприкінці XIX століття виникло селище Карачівка. 1869 року поблизу пройшла лінія Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, у 80-90 роках XIX століття збудовали залізничну платформу Карачівка, а неподалік від неї - станцію Покотилівка. З 1938 року Покотилівка - селище міського типу. 1959 року Карачівку та Покотилівку об'єднали під спільною назвою Покотилівка (до цього залізничне полотно було розподільчою смугою між двома населеними пунктами). У вересні 2012 року частина селища була включена в межі Харкова. Нині тут проживає майже десять тисяч мешканців.

У 1996 році на запрошення єпископа Яна Пурвінського у Харків, який тоді належав до Київсько-Житомирської дієцезії, прибули сестри-кармелітки босі з монастиря у Дисі біля Любліна (Польща). Згодом наприкінці 90-х років ХХ століття - на початку ХХІ століття поблизу Харкова у Покотилівці постав монастир цих черниць. А офіційне відкриття першого у Харківсько-Запорізькій дієцезії споглядального монастиря відбулось 16 червня 2008 року (тоді там проживало 13 сестер: 8 - з України, 4 - з Польщі та 1 - зі Словаччини).

35000 Полонне,
вул. П. Маркіша, 22,
+380 (3843) 316-31, 328-73,
www: polonne.ofm.org.ua,
f.b.: sAnnaPolonne

Поселення Полонне відоме з 996 року. У другій половині XVI століття отримало магдебурзьке право. У XIX - початку XX століть місто було центром, нині є районним центром із населенням понад 20 тисяч мешканців.

У 1593-1607 роках у Полонному було споруджено за участю італійських архітекторів замковий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії коштом українського князя Я. (І.) Острозького, який перейшов з православ'я на католицизм; святинею заопікувались оо.-єзуїти. 1618 року костел пограбували і спалили татари та турки. У 1646 році замковий храм відбудував С. Любомирський, котрий 1649 року склав фундацію на будівництво парафіяльного костелу під титулом св. Анни - на честь покровительки своєї матері. Костел невдовзі збудували, і Полонне отримало дві святині - замкову та парафіяльну (доля останньої невідома). 1651 року замкову святиню пограбували та зруйнували козаки Б. Хмельницького.

48216 Пізнанка

За різними даними, першу письмову згадку про село датують 1628 чи 1564 роками. Починаючи із ХІХ століття воно називалось Пізнанка Гетьманська (на честь польського гетьмана Миколи Сєнявського). 1857 року мало 680 мешканців, 1880 року - 877, з яких 552 були римо-католиками, 1939 року - 1100 (переважну більшість становили поляки), нині - лише три сотні осіб. Село після ІІсв. війни до 60-х років називалось Пізнанка Комісарська, входило до Гусятинського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

У 1763 році в документах згадується приватна каплиця у Пізнанці, але, принаймні, від середини ХІХ століття в схематизмах Львівської архідієцезії вона відсутня. Місцеві католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Гримайлові.