77052 Луковець-Вишнівський

Луковець (Вишнівський і Журівський) вважається заснованими 1892 року, проте навіть в схематизмах Львівської архідієцезі Луковець згадується вже з 1862 року. А 1890 року село подається там саме як Луковець-Вишнівський (цю частину Луковця колонізували переселенці із Польщі, яких називали мазурами). 1939 року із 1300 мешканців села 1280 осіб були поляків ). Після ІІсв. війни більшість поляків вивезли до Польщі, а звідти заселили українців. Нині тут проживає лише три з половиною сотні селян. Входило до Рогатинського району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

До 1888 року нечисельна спільнота римо-католиків Луковця (від кількох осіб до двох десятків) належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Журові, проте 1890 року майже чотири сотні вірян Луковця-Вишнівського вже стали частиною парафії Всіх Святих у Букачівцях.

79010 Львів,
вул. Личаківська, 49А,
+380 (32) 276-70-40,
www: antoni.lviv.ua,
f.b.: sv.antoni.u.lvovi

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Дерев'яний костельно-монастирський копмплекс оо.-францисканців на личаківському передмістю Львова було споруджено у 1618-1630 роках, проте у 1648 році під час облоги міста військами Б. Хмельницького він згорів. У 1652р. пожежа знову знищила відновлену дерев'яну святиню.

79037 Львів,
вул. Мазепи, 48

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Перша писемна згадка про поселення Збоїще, яке нині є частиною Львова, датується 1353 роком. Місцеві римо-католики до ІІсв. війни належали до парафії у Малехові, розташованої поблизу Львова.

Наріжний камінь під будівництво розташованого поблизу костелу Матері Божої Неустанної Допомоги Дому Милосердя у Львові на Збоїщах освятив 16 червня 2015 року архієпископ Мечислав Мокшицький, а 12 листопада 2017 року освятив і сам новозбудований Дім, і каплицю у ньому.

79052 Львів,
вул. Білогорща, 21

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

Мікрорайон Львова Білогорща до 1978 року був окремим селом, заснованим 1423 року на землях, подарованих Львову ще 1356 року. Білогорща залишалась у власності міста до початку ХХ століття. Наприкінці 30-х років переважну більшість понад восьми сотень її мешканців становили поляки, проте у середині 40-х років вони переїхали до Польщі, а сюди переселили українців із Польщі.

81450 Максимовичі

Перша згадка про село Максимовичі датується 1375 роком. Населення - понад півтисячі мешканців.

Римсько-католицька спільнота Максимовичей належала до парафії св. Миколая у Лановичах. У 1923-1924 роках тут збудували муровану філіальну каплицю, яку освятили під титулом св. Антонія. У 70-х роках ХХ століття цю святиню знищили.

У 2007 році на частині фундаментів зруйнованої каплиці коштом колишньої мешканки Максимовичів, яка нині проживає у Польщі, та місцевих парафіян було споруджено нову каплицю, яку 16 вересня цього ж року освятив єпископ Мар'ян Бучек.

11654 Малин,
вул. Кривенчука, 6

Малин вважається заснованим 891 року. У 40-х роках Xст. його разом з іншими древлянськими поселеннями знищила київська княгиня Ольга. Відновлений на рубежі XIII-XIV століть після руйнування в середині XIIIст. татаро-монголами. З часом отримав магдебурзьке право. У 1866р. містечко стало волосним центром, яке у 80-х роках налічувало близько 3600 мешканців, а 1900 року - 3360. У радянські часи спочатку був селом, 1938 року став містом, а ще раніше - райцентром. 2020 року перейшов до Коростенського району. Нині тут проживає понад 25 тисяч осіб.

У Малині костел і парафія, присвячені Непорочному Зачаттю Пресвятої Діви Марії, постали у 1780-1782 і 1784 роках відповідно, проте 1869 року (за іншою інформацією, 21 лютого 1871 року) цей храм згорів.

44528 Малі Голоби

Окрему частину села Малі Голоби заснували на початку XIX століття переселенці із Польщі, до яких у 20-х роках ХХ століття приєднались інші польські колоністи. Станом на 1939 рік їх загальна чисельність сягнула трьох сотень, проте внаслідок трагічних подій 1943-1944 років у селі залишились лише українці. Сьогодні тут проживає трохи менше трьох сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. У 1926-1930 роках їх коштом та за ініціативою настоятеля парафії о. Станіслава Вороновича в Малих Голобах було споруджено філіальний дерев'яний костел, який 8 вересня 1930 року під час генеральної візитації волинських парафій консекрував єпископ-ординарій Луцький Адольф Шельонжек. А 20 березня 1935 року його декретом тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшла частина сіл із материнської парафії. Наприкінці 30-х років вона налічувала понад сім сотень вірних.

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.

62472 Мерефа,
вул. 5-го Вересня, 5,
+380 (57) 748-31-24

Поселення, яке передувало виникненню Мерефи, заснували 1595 року і протягом XVII та першої половини XVIII століть воно було опорним пунктом оборони від татарських набігів. 1668 року Іван Сірко заснував біля Мерефи хутір, який 1928 року став складовою частиною міста. До 1765 року Мерефа - сотенне містечко Харківського полку, потім тут розташовувалося комісарське управління. У 1780 році Мерефа отримує статус слободи, а 1928 року - статус міста. Нині тут проживає понад 22 тисячі мешканців.

Каплицю у Мерефі облаштовано у придбаному будинку. 8 грудня 2007 року єпископ Мар'ян Бучек освятив дзвінницю поруч з каплицею та дзвін на ній, а 17 травня 2009 року під час першого відпусту на честь святого Андрія Боболі владика освятив Хрест на місці майбутнього храму поблизу з каплицею. З 2006 року з п’ятниці на першу суботу кожного місяця у місцевій каплиці проводяться нічні чування молоді з Харкова, Мерефи та інших міст Слобожанщини.

81531 Милятин

Село Милятин вважається заснованим 1593 року. Нині тут проживає понад дві сотні мешканців.

Римо-католики Милятина належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. У 1908 році у селі було споруджено мурований філіальний костел коштом Лаури Прессен, який освятили 1911 року. Тоді кількість місцевих вірян сягнула трьох сотень осіб. У 1927 році тут заснували самостійну парафію. Із 40-х років ХХ століття святиня перебувала закритою (використовувалась як складське приміщення). У листопаді 1989 року костел повернули, згодом його було частково відремонтовано.