44528 Малі Голоби

Окрему частину села Малі Голоби заснували на початку XIX століття переселенці із Польщі, до яких у 20-х роках ХХ століття приєднались інші польські колоністи. Станом на 1939 рік їх загальна чисельність сягнула трьох сотень, проте внаслідок трагічних подій 1943-1944 років у селі залишились лише українці. Сьогодні тут проживає трохи менше трьох сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. У 1926-1930 роках їх коштом та за ініціативою настоятеля парафії о. Станіслава Вороновича в Малих Голобах було споруджено філіальний дерев'яний костел, який 8 вересня 1930 року під час генеральної візитації волинських парафій консекрував єпископ-ординарій Луцький Адольф Шельонжек. А 20 березня 1935 року його декретом тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшла частина сіл із материнської парафії. Наприкінці 30-х років вона налічувала понад сім сотень вірних.

77181 Маріямпіль

Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.

62472 Мерефа,
вул. 5-го Вересня, 5,
+380 (57) 748-31-24

Поселення, яке передувало виникненню Мерефи, заснували 1595 року і протягом XVII та першої половини XVIII століть воно було опорним пунктом оборони від татарських набігів. 1668 року Іван Сірко заснував біля Мерефи хутір, який 1928 року став складовою частиною міста. До 1765 року Мерефа - сотенне містечко Харківського полку, потім тут розташовувалося комісарське управління. У 1780 році Мерефа отримує статус слободи, а 1928 року - статус міста. Нині тут проживає понад 22 тисячі мешканців.

Каплицю у Мерефі облаштовано у придбаному будинку. 8 грудня 2007 року єпископ Мар'ян Бучек освятив дзвінницю поруч з каплицею та дзвін на ній, а 17 травня 2009 року під час першого відпусту на честь святого Андрія Боболі владика освятив Хрест на місці майбутнього храму поблизу з каплицею. З 2006 року з п’ятниці на першу суботу кожного місяця у місцевій каплиці проводяться нічні чування молоді з Харкова, Мерефи та інших міст Слобожанщини.

81531 Милятин

Село Милятин вважається заснованим 1593 року. Нині тут проживає понад дві сотні мешканців.

Римо-католики Милятина належали до парафії св. Катерини у Мильчицях. У 1908 році у селі було споруджено мурований філіальний костел коштом Лаури Прессен, який освятили 1911 року. Тоді кількість місцевих вірян сягнула трьох сотень осіб. У 1927 році тут заснували самостійну парафію. Із 40-х років ХХ століття святиня перебувала закритою (використовувалась як складське приміщення). У листопаді 1989 року костел повернули, згодом його було частково відремонтовано.

13033 Миропіль,
вул. Центральна, 5

Можливо, що Миропіль вперше згадується 1196 року в Київському літописі як Кам'янець, проте достовірною першою згадкою про нього є записи у литовських документах 40-х років XVст. під назвою Сапогів. Пізніше став містечком, в якому у 80-х роках ХІХст. проживало близько семи сотень мешканців (Старий і Новий Миропіль). У 1923-1925рр. був райцентром. 1957 року об'єднанням сіл Кам'янка, Старий Миропіль, Новий Миропіль і Миропіль утворили селище (міського типу) Миропіль, в якому нині проживає понад 4800 осіб. Входив до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Перший (дерев'яний) костел у Мирополі існував, принаймні, у XVIII столітті (схематизми Луцько-Житомирської дієцезії його датують навіть XVII століттям), проте він не був парафіяльним.

11215 Михайлівка

Невеличке поселення Михайлівка налічує лише близько сотні мешканців.

Після видання у 1905 році царського маніфесту про віротерпимість, який дозволяв засновувати католицькі парафії і будувати костели, у Михайлівці було створено парафію та коштом місцевих вірян у другому десятилітті ХХ століття споруджено дерев'яний храм.

Святиня була чинною навіть у радянські часи. З 1969 року настоятелем в Михайлівці був отець-прелат Амврозій Міцкевич, котрий доклав багато зусиль щодо збереження, ремонту та розпису костелу у 80-ті роки. Михайлівку обслуговують дієцезіальні священники.

59220 Мілієве

Вперше село Мілієве згадується у галицьких судових актах 29 березня 1451 року, а також у 1445 та 1451 роках. У 1880 році тут проживало 1924 мешканців, нині село має понад 2100 осіб.

Католики латинського обряду Мілієвого належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Вижниці. Протягом другої половини XIX століття їх було лише три десятки, перед І світовою війною їх чисельність зросла до понад восьми десятків, проте в середині 20-х років XX століття становила лише шість десятків вірян. Приблизно тоді у селі постала тимчасова каплиця, яка згадується у схематизмі Львівської архідієцезії 1925 року.

23154 Мовчани

Датою заснування поселення Мовчани вважається 1590 рік. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько 860 мешканців, 1893 року - 1392, 1905 року - 1437, а нині їх лише трохи більше чотирьох сотень осіб, з них понад сто римо-католиків.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Флоріана у Шаргороді. 20 листопада 1797 року місцеві власники Антоній і Маріанна Тшецеські фундували костел у Мовчанах, жертвуючи для нього відповідні кошти та майно, тому цього року спорудження храму могло лише розпочатись. Парафію у Мовчанах було виділено із шаргородської не раніше 1799 року (можливо, що тоді будівництво святині вже завершили, принаймні, в основному).

53222 Нікополь,
вул. Кообзарів, 6,
+380 (566) 69-01-79,
www: nikopol.saletyni.org,
f.b.: NikoplSaletyni

Наприкинці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро - Микитин Ріг (назва збереглась ще з часів готської держави, коли тут загинув великомученик Микита, готський воїн, який нині є покровителем Нікополя). З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рога (в парку Перемоги, центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року прибув Богдан Хмельницький, якого на початку лютого було обрано гетьманом України. Невелике поселення Микитине, у якому козаки, котрі їздили за сіллю в Крим, переправлялись через Дніпро, в документах згадується під назвою Микитинський Перевіз. 1779 року у цій місцевості розпочалося будівництво фортеці, яку назвали Слов'янськ, проте фортецю так і не збудували, а поселення 1782 року перейменували на Нікополь (грецькою - місто Микити). У ньому на той час проживали, в основному, запорізькі козаки, які переселилися сюди після зруйнування Нової Січі. 1921 року Нікополь став центром повіту, 1923 року - райцентром, а 1937 року отримав статус міста обласного підпорядкування. Населення - понад 110 тисяч мешканців.

До революції у Нікополі не було римсько-католицької святині. Лише 1998 року тут зареєстрували католицьку спільноту латинського обряду, яка для богослужінь орендувала приміщення. 15 квітня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap створив у місті парафію св. Антонія Падуанського, а 28 жовтня 2007 року освятив новоспоруджену муровану каплицю.

81714 Нові Стрілища

Перша документальна згадка про Стрілища датується 1375 роком, згадуються також у 1416р., а вже 1417 року отримали магдебурзьке право. 1513 року місто відділилось від Стрілищ, які стали називати Старими Стрілищами, та отримало назву Нові Стрілища. 1880 року містечко мало 2400 мешканців, 1931 року - 1913, нині - понад вісім сотень. Селище (міського типу) було у 1940-1941 та 1944-1959 роках райцентром, потім увійшло до Жидачівського району, а від 2020 року - у Стрийському.

Парафію (і костел) Святого Духа фундував у Стрілищах 27 лютого 1444 року місцевий власник Прокіп Тептукович. У 1532 році її фінансово-майнове забезпечення збільшила Анна із Олеська, а 1581 року фундацію парафії відновила Софія Ходоровська. Очевидно, саме тоді і був збудований черговий храм, який архієпископ Ян Соліковський 1600 року називає новим. Проте вже у 1615 і 1623 роках парафія і її святиня згадуються як 'спустошені' внаслідок турецько-татарських нападів.