23610 Печера,
вул. Кальніцького, 7а,
f.b.: kostelpechera
Назва походить від печерних ходів, які служили сховищем для місцевих жителів від нападників. У документах Печера вперше згадується 1580 роком, з другої половини XVIIIст., коли стала власністю єпископа-помічника Кам'янецького Ігнатія Длуського, вважалась містечком та називалась також Печарою і Печаркою. У 80-х роках тут проживало близько двох тисяч мешканців, 1905 року - 4909, нині село має понад дві тисячі осіб.
Черговий місцевий поміщик Ян Свєйковський на початку ХІХст. перебудував у Печері дерев'яний житловий будинок на каплицю, при якій жили священники (зокрема, о. Теодор Кулицький у 1801-1802рр.). Впродовж трьох десятків років тут душпастирювали оо.-тринітарії із парафії у Брацлаві. У середині 20-х років цього ж століття поруч із дерев'яною збудували муровану каплицю, до якої перенесли богослужіння (стара тоді вже не використовувалась). 1830 року капеланом був о. Йосиф Яцонський.
89200 Перечин,
вул. Жовтнева, 44,
+380 (3145) 229-83,
www: rkc-perechin.ucoz.ua
Перечин у джерелах вперше згадується 1399 року, на початку XX століття був центром округу. 4 березня 2004 року отримав статус міста, є районним центром з населенням понад 6600 мешканців.
У 1902 році у Перечині була створена місцева римсько-католицька спільнота, яка послуговалась греко-католицьким храмом св. Миколая. 1905 року італієць Гайотто Франческо придбав у родини Зіма Ференца земельну ділянку під будівництво костела, а кошти на спорудження пожертвували місцевий хімічний завод фірми «Бантлін» та парафіяни. Мурували святиню італійці Комінотто Санто із синами, Меніс Яків, Гайотто Ф., а двері, вікна, лави та вівтарі було виготовлено у столярній майстерні Гоєра Олександра. Сучасний мурований костел у стилі еклектики збудували 1906 року та освятили у день св. Августина.
80664 Пеняки
Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.
Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Сасові. Від 60-х років XVIII століття у Пеняках при дворі власників села була збудована іх коштом мурована каплиця. Проте пізніше її на деякий час віддали греко-католикам, оскільки згоріла їхня дерев'яна церква.
80664 Пеняки
Село вперше згадується у документах 1515 року як Пеняківці, є згадка також у 1532 році, а потім назву змінили на Пеняки. 1880 року тут проживало 1206 осіб, на початку ХХст. - 890, у тому числі 450 українців і 390 поляків, нині - понад півтисячі мешканців. 7 січня 1905 року у селі народився майбутній тайний єпископ Ян Ценський, родина якого володіла Пеняками. Село входило до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.
Католики латинського обряду села спочатку належали до парафії св. Йоана Хрестителя у Сасові. Від 60-х років XVIII століття у Пеняках при дворі власників села Бєльських була мурована каплиця, а мурований костел св. Альфонса Родрігеса збудували 1782-1794 роках.
23510 Плебанівка,
вул. Соборна, 53,
+380 (4344) 281-93
Першу писемну згадку про село Княжі Луки містить документ литовського князя Вітовта від 5 травня 1383 року, яким воно мало бути заснованим, проте сталось це пізніше. Принаймні, 1468 року село вже існувало, потім згадується 28 грудня 1510 року. У 90-х роках XVIст. село отримала новозаснована парафія св. Флоріана у Шаргороді, відтоді воно називається Плебанівкою. У XIXст. село перейшло у власність царської казни (ймовірно, внаслідок конфіскації парафіяльних маєтностей). У 80-х - 90-х роках цього ж століття тут проживало 1600-1800 мешканців, 1905 року - 2181, нині - майже 1700 осіб. До 2020 року входило до Шаргородського району.
Зрозуміло, що католики латинського обряду Плебанівки належали до вже згаданої парафії св. Флоріана у Шаргороді, оскільки село кілька століть було її власністю, проте своєї святині вони не мали, тому аж до 90-х років ХХ столліття послуговувались парафіяльною, розташованою на відстані близько десяти кілометрів.
62458 Покотилівка,
вул. Незалежності, 7,
+380 (57) 783-40-83
Спочатку наприкінці XIX століття виникло селище Карачівка. 1869 року поблизу пройшла лінія Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, у 80-90 роках XIX століття збудовали залізничну платформу Карачівка, а неподалік від неї - станцію Покотилівка. З 1938 року Покотилівка - селище міського типу. 1959 року Карачівку та Покотилівку об'єднали під спільною назвою Покотилівка (до цього залізничне полотно було розподільчою смугою між двома населеними пунктами). У вересні 2012 року частина селища була включена в межі Харкова. Нині тут проживає майже десять тисяч мешканців.
У 1996 році на запрошення єпископа Яна Пурвінського у Харків, який тоді належав до Київсько-Житомирської дієцезії, прибули сестри-кармелітки босі з монастиря у Дисі біля Любліна (Польща). Згодом наприкінці 90-х років ХХ століття - на початку ХХІ століття поблизу Харкова у Покотилівці постав монастир цих черниць. А офіційне відкриття першого у Харківсько-Запорізькій дієцезії споглядального монастиря відбулось 16 червня 2008 року (тоді там проживало 13 сестер: 8 - з України, 4 - з Польщі та 1 - зі Словаччини).
12021 Радецька Болярка
Вже на початку XIX століття тут оселились польські переселенці, проте село вважається заснованим приблизно у середині цього століття. 1906 року у ньому проживало 348 мешканців, 1926 року - 510 (більшість становили поляки), нині - понад сто осіб. Радецька Болярка входила до Пулинського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.
Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Яна Непомуцького у Пулинах, своєї святині не мали. Від 1990 року ними опікувались паллотини із житомирської парафії Божого Милосердя, а в 1992-2001 роках тут служили священники із згромадження Місіонерів Святої Родини з Польщі.
32322 Сахкамінь,
вул. Котовського, 1
Селище Сахкамінь заснували 1930 року, коли було відкрито кар’єр добування вапнякового каменю для цукроварень. Першими будівлями на розробках були їдальня і гуртожиток для робітників. Перед початком війни вже було побудовано понад 100 дворів і проживало понад 300 жителів. Нині його населяє майже тисяча мешканців.
Місцеві римо-католики спочатку відвідували костел Пресвятої Трійці у Черчему (після його відкриття), а з осені 1991 року оо.-пасіоністи вже відправляли тут Святі Меси у приватному будинку. 1 травня цього ж року було освячено хрест на земельній ділянці під будівництво власної святині. 23 грудня 1991 року влада зареєструвала парафіяльну спільноту. Спорудження костелу здійснене завдяки зусиллям о. Владислава Ванагса із Городка.
07100 Славутич,
вул. Добринінський Квартал, 8,
+380 (4479) 301-49
Славутич заснували у 1986 році як місто для переселенців після Чорнобильської катастрофи. Є містом обласного підпорядкування з населенням понад 25 тисяч мешканців.
З 1995 року оо.-облати з парафії Зіслання Святого Духа у Чернігові відправляли Меси у приватних домівках, різних залах і клубах. У 2000 році міська влада надала земельну ділянку для будівництва каплиці та монастиря. Перша Служба Божа відбулася ще у підвалах незакінченого будинку священика 21 травня 2001 року, в день св. Євгена.
12021 Соколів
Datą założenia wsi Sokołów, obecnie liczącej ponad tysiąc mieszkańców, uważany jest rok 1500. Село входило до Пулинського району, а від 2020 року - до Житомирського.
W 2010 roku księża pallotyni (stowarzyszenie Apostolstwa Katolickiego) z parafii św. Teresy od Dzieciątka Jezus w Kamiennym Brodzie rejonu Baranowskiego rozpoczęli remont zaniedbanego domu, który adaptowano na kaplicę. Po czterech latach przebudowa została zakończona i 4 października 2014 roku biskup emeryt Kijowsko- Żytomierski Jan Purwiński poświęcił kaplicę.
Kościoły i kaplice Ukrainy