80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Наприкінці XIII - на початку XIV століттів в Олеську було споруджено замок, який перебудовувався та відновлювався у XVII столітті, 1933 року та у 1970-1974 роках. У замку була невеличка каплиця. Саме нею змушені були користуватись місцеві римо-католики, оскільки олеські костели (парафіяльний Пресвятої Трійці та св. Йосифа капуцинів) їм не повернуто. 2020 року їм довелось збудували свій костел св. Антонія Падуанського.

90263 Оросієво,
вул. Головна, 106

Вперше у документах Оросієво (Врузі, Шарошоросі) згадується 1114 та 1260 роками. Нині у селі проживає майже дев'ять сотень мешканців, переважна більшість яких назвали угорську мову рідною.

Перший храм було споруджено наприкінці XIV - на початку XV століть, але 1530 року він перейшов до реформатів.

Наприкінці XVIII століття римсько-католицька громада в Оросієвому відродилась як філія парафії св. Ілони у Вилоку. У 1810 році було збудовано коштом парафіян новий невеличкий мурований костел в стилі класицизму та засновану місцеву парафію. А в 1837-1840 роках храм перебудували та розширили на єпископську пожертву.

32512 Петрашівка

Село Петрашівку заснували 1749 року вихідці із Росії - старообрядники з Помор'я, узбережжя Білого моря. До 1947 року село називалось Петраші. Досі майже половивину його населення, чисельність якого трохи перевищує тисячу мешканців, складають нащадки цих старообрядців.

Проте проживають тут також римо-католики, частина яких має польське коріння. Порівняно недавно вони облаштували для себе каплицю святої Анни у звичайному будинку. А духовно опікуються ними дієцезіальні священники із парафії Пресвятої Трійці у Зінькові.

35000 Полонне,
вул. П. Маркіша, 22,
+380 (3843) 316-31, 328-73,
www: polonne.ofm.org.ua,
f.b.: sAnnaPolonne

Поселення Полонне відоме з 996 року. У другій половині XVI століття отримало магдебурзьке право. У XIX - початку XX століть місто було центром, нині є районним центром із населенням понад 20 тисяч мешканців.

У 1593-1607 роках у Полонному було споруджено за участю італійських архітекторів замковий мурований храм Успіння Пресвятої Діви Марії коштом українського князя Я. (І.) Острозького, який перейшов з православ'я на католицизм; святинею заопікувались оо.-єзуїти. 1618 року костел пограбували і спалили татари та турки. У 1646 році замковий храм відбудував С. Любомирський, котрий 1649 року склав фундацію на будівництво парафіяльного костелу під титулом св. Анни - на честь покровительки своєї матері. Костел невдовзі збудували, і Полонне отримало дві святині - замкову та парафіяльну (доля останньої невідома). 1651 року замкову святиню пограбували та зруйнували козаки Б. Хмельницького.

77000 Рогатин,
вул. Галицька, 58А,
+380 (3435) 225-06,
f.b.: 168005533712942

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

Парафія в Рогатині (та перший дерев'яний костел) постали коштом Волчка Преслужича того ж 1415 чи наступного року, проте документально згадуються вперше у 1419р., а в документі 1440 року подається місцевий душпастир Бартоломей. 1497 року є письмова згадка про багате оснащення рогатинського храму, проте 1509 року його пограбували і спалили нападники-молдавани. Цього ж року святиню було відбудовано (з дерева) за кошти чергових власників міста Ходецьких, які 1533 року суттєво збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії, що дозволило піднести її до рангу препозитури.

22163 Самгородок

Поселення Самгородок вважається заснованим 1602 року. Було містечком і центром волості, а в радянські період якийсь час - районним центром, проте нині є селом з населенням близько 1870 мешканців.

Місцеві римо-католики, яких за переписом 1897 року було 622 особи, належали до парафії свв. Апп. Петра і Павла у Копіївці. У 1882 році у Самгородку постав сучасний мурований філіальний костел, споруджений коштом Копчинського. Ймовірно, що тоді він мав титул св. Вікентія де Поля. У 40-х роках ХХ століття храм було закрито.

47851 Скалат,
вул. Замкова, 1,
+380 (3543) 313-77

Вперше Скалат згадується у 1512-1513 роках, а 1561 року вже вважався містом. У 1766р. підтвердили магдебурзьке право, отримане ще приблизно 1600 року. У 1867р. Скалат став центром повіту. 1857 року тут проживало 4008 мешканців, 1866 року - 4247, 1870 року - 4593, 1880 року - 5702, у тому числі 1657 римо- і 1362 греко-католиків, 1910 року - 6228, 1939 року - понад сім тисяч, нині - менше чотирьох тисяч осіб. У 1940-1962рр. Скалат був райцентром, потім увійшов до Підволочиського району, а 2020 року - Тернопільського.

Парафія у Скалаті постала після 1632 року, а до 1642 року збудували перший костел Успіння Матері Божої, який пізніше було відбудовано 1703 року та після можливої чергової відбудови, розпочатої у 1817 році, консекровано 1827 року. Проте 1898 року він згорів. 1900 року спорудили та наступного року консекрували новий мурований храм Успіння Матері Божої, але 1959 року радянська влада його повністю знищила.

32422 Стара Гута,
вул. Шевченка

Перша згадка у документах про село Стара Гута датується початком XVIII століття. Мешкає тут понад тисяча осіб.

Римо-католики Старої Гути належали до парафії св. Миколая у Смотричі та своєї святині не мали. Громада вірян у селі є достатньо великою, тому вони у 1994-1997 роках під керівництвом невтомного будівничого подільських костелів о. Владислава Ванагса із Городка збудували своїм коштом мурований храм (у цій справі особливо відзначились А. Бугерко, В. Козакевич, М. Припишляк та М. Яроцкий). 21 грудня 1997 року цей костел консекрував під титулом св. Анни єпископ Ян Ольшанський MIC. Старою Гутою опікуються оо.-пасіоністи (згромадження Муки Господа нашого Ісуса Христа) з парафії св. Миколая у Смотричі.

59000 Сторожинець,
вул. Шевченка, 30,
+380 (3735) 244-65,
f.b.: groups/sancta.anna

Перша писемна згадка про Сторожинець датується 18 лютим 1448 року, згадується також 1476 року. Від 1854 року був містечком та центром повіту, а 21 травня 1904 року став містом. 1869 року тут проживало 4350 мешканців, 1880 року - 5139, у тому числі 1993 німців і 800 українців, 1930 року - 8695, з них 1017 були поляками, 853 - українцями і 655 - німцями, нині місто має близько 14 тисяч осіб. У 1940-2000рр. було райцентром, а зараз входить до Чернівецького району.

У 1794 році у Сторожинці було споруджено дерев'яну святиню. Від 20-х - 30-х років ХІХ століття місцеві католики латинського обряду належали до парафії у Красній, їх чисельність у середині цього століття становила близько двох з половиною сотень. Саме тоді і постала у містечку чергова дерев'яна каплиця.

82053 Сусідовичі,
+380 (3238) 621-99,
www: nowa.sasiadowice.karmelici.pl

У документах Сусідовичі вперше згадуються 1374 роком. Нині у селі проживає майже 1300 мешканців. Належало до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

У XV столітті у Сусідовичах було засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел (під титулом св. Миколая). У 1600 році збудували черговий дерев'яний храм за кошти Гербуртів, але 1624 року його спалили татари. Цього ж року спорудили новий дерев'яний храм, а 2 березня 1671 року храм було консекровано. Втім, у ІІ половині XVIII століття цей костел вже не існував. Сучасна мурована святиня постала коштом Гербуртів у 1589-1591 роках. 15 листопада 1591 року храм під титулом св. Анни консекрував архієпископ Я. Соліковський.