89471 Анталовці,
вул. Леніна, 91

Перша згадка про село Анталовці («Antolocz») зустрічається в грамоті короля Фердинанда І з 1548 року, проте вважається що поселення заснував наприкінці XV століття шолтейс на ймення Антал. У радянські часи село називалось Антонівка. Нині тут проживає приблизно тисяча мешканців.

У 1992 році Святіший Отець Йоан Павло ІІ у Римі освятив наріжний камінь сучасного мурованого костелу. А новоспоруджену святиню в Анталовцях консекрував 13 червня 1993 року Апостольський нунцій в Україні та Апостольский адміністратор Закарпаття архієпископ Антоніо Франко.

45615 Антонівка

Невелике поселення Антонівка існувало, принаймні, вже в XIX столітті та налічувало близько двох сотень мешканців, частина яких була мазурами із Польщі. На початку ХХ століття повз село пройшла залізнична колія Київ-Ковель, що посприяло його розвитку. Нині тут проживає менше трьох сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Рафаїла у Бережниці. У 1925 році в Антонівці завдяки її власнику бельгійського походження Камілю де Пурбе (Kamil de Pourbaix) було споруджено дерев'яний костел св. Антонія у підкарпатському стилі та поруч парафіяльний будинок. 18 липня 1930 року новоспоруджений храм відвідав єпископ Адольф Шельонжек, який 1934 року утворив тут парафію.

81776 Антонівка

У 1903 році о. Ян Тшопінський, настоятель парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Кохавині, яка нині є частиною Гніздичева, на викуплених ним землях в українському селі Яйківці оселив колоністів-гуралів з Польщі, утворивши нове поселення Антонівку. 1946 року їх було репатрійовано до Польщі, а село Яйківці змінило назву на Антонівку. Нині тут проживає понад півтисячі мешканців. До 2020 року входило до Жидачівського району, а тепер - до Стрийського.

Для переселених римо-католиків на краю села Яйківці коштом згаданого вище о. Тшопінського у 1903-1904 роках перебудували господарську будівлю на філіальний костел парафії у Кохавині. 1904 року цей храм ним же був освячений під титулом cв. Антонія Падуанського (власне, це і дало назву новому поселенню). Святиню оснастили двома дерев'яними вівтарями зі старого кохавинського костелу (головний мав кам'яну скульптуру Матері Божої, а бічний - дерев'яну скульптуру cв. Антонія Падуанського).

11255 Бараші,
вул. Героїв Майдану, 18

Перша документальна згадка про Бараші датується 1586 роком, проте поселення значно старіше, про що свідчать знайдені у центрі села залишки городища Замчища XII-XIII століття. Від 1577 року деякий час вважалось містечком. 1880 року тут проживало близько семи сотень мешканців, 1890 року - вже 2200, 1906 року - 2609, 1923 року - 3353, нині ж - понад дві тисячі осіб. У 1923-1963 роках Бараші були райцентром, потім увійшли до Ємільчинського району, а 2020 року - до Новоград-Волинського, який перейменовано на Звягельський.

Колишній дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Барашах, споруджений 1795 року, знищила радянська влада 1935 року, тому вірянам довелось шукати іншу будівлю, придатну для облаштування в ній каплиці.

22120 Білопілля

Поселення Білопілля (Білополь) у давні часи було відоме як городище Бернавка, принаймні, з 1444 року. У 90-х роках XVI століття тут постало містечко, засноване родиною Тишкевичів, у власності якої воно відтоді і перебувало. Раніше Білопілля належало до Козятинського району, а тепер - до Хмільницького. Є селом, в якому проживає сім сотень мешканців.

Відомо, що костел тут був вже 1626 року, проте у часи козацьких війн його знищили. Потім завдяки родині Тишкевичів на місці давнього городища спорудили наступний дерев'яний храм, який на цьому ж місці у 1814-1818 роках було замінено мурованим костелом св. Антонія Падуанського (теж коштом Тишкевичів). Відтоді у підземеллі святині ховали усіх померлих членів цієї родини.

48472 Бобулинці

Можливо, Бобулинці вперше письмово згадуються 31 серпня 1375 року як Бібіл, наступна згадка - 14 серпня 1421 року у фундаційному документі парафії у Петликівцях, 1650 року відомі як Бобоул. 1880 року тут проживало 1266 мешканців, з яких 692 були греко- і 559 римо-католиками, 1915 року - 712, 1931 року - 1819, 1939 року (після приєднання польських колоній Михайполе і Юзефівка) - 1960, у тому числі 975 поляків і 960 українців, нині - 560 осіб. Село входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Старих Петликівцях. Їх чисельність із середини ХІХ століття до 1892 року, коли у Бобулинцях постав філіальний мурований костел, зросла від півтисячі до восьми сотень вірних.

34725 Великі Межирічі

Наприкінці XV - початку XVI століть князі Корецькі збудували тут укріплений замок, проте перша згадка у документах про Великі Межирічі (Межирічі Корецькі) датується 1544 роком. Були містечком, яке у 80-х роках ХІХ століття населяло понад 1300 мешканців (переважна більшість - євреї), а нині є селом, де проживає майже 2200 осіб. Входили до Корецького району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

Перший (дерев'яний) костел у Межирічах Корецьких збудували коштом князя Костянтина Острозького у XVI столітті. Проте він згорів 1694 року (правда, це міг бути вже другий дерев'яний храм, бо, за непідтверженими даними, перший було знищено ще 1601 року).

80074 Великі Мости,
вул. Шептицького, 9/1,
+380 (3257) 661-15

Мости (Мостки) відомі, принаймні, з 1472 року. 25 липня 1549 року поселення отримало магдебурзьке право, а пізніше - назву Августів, яка протрималась лише до кінця XVII століття, коли місто стало Великими Мостами. У 1944-1959 роках було районним центром. Проживає тут 6 тисяч мешканців. Належало до Сокальського району, а тепер - до Червоноградського.

У 1549 році одночасно із отриманням міського статусу було засновано парафію та споруджено костел коштом короля Зигмунта ІІ Августа (саме в його честь і назвали місто). 1662 року храм, як і все місто, знищили татари. У 1837 році збудували мурований костел, який 1882 року було реставровано та консекровано під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

48763 Верхняківці

Існуючі ще у XIVст. Стефанківці під час епідемії чуми перемістились на горби та стали називатись Верхніми Кінцями (згодом - Верхняківцями). Вперше у документах згадуються 1442 року, є згадка також у 1469 році. 1556 року отримали магдебурзьке право, яке так і не було реалізоване. 1880 року тут проживало 1109 мешканців (1027 українців і 82 поляків), 1910 року – 1265, 1931 року – 1262, нині - менше семи сотень осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.

Римсько-католицька спільнота села належала до парафії Пресвятої Трійці у Борщові та у середині ХІХст. нараховувала близько трьох сотень вірян. У 1900-1901 роках, коли їх чисельність незначно збільшилась на три десятки, у Верхняківцях їхнім коштом та, ймовірно, місцевих власників Чарковських було споруджено невеличкий мурований костел, який освятили 1901 року.

44317 Вишнівка

Місто Опалин заснували 15 червня 1638 року на частині земель відомого із 1400 року села Гуща. У 1648р. та пізніше зазнало суттєвих знищень і 1685 року вже було селом, проте 9 червня 1687 року магдебурзьке право відновили. На початку ХХст. у містечку проживало півтори тисячі мешканців, 1921 року - 1226, нині ж село, перейменоване 1963 року на Вишнівку, нараховує лише сім десятків осіб. Входило до Любомльського району, а від 2020 року є частиною Ковельського.

Дерев'яний костел в Опалині збудували після заснування міста, а 1640 року тут вже була своя, досить непогано забезпечена парафія, проте 1648 року храм та парафіяльний будинок спалили козаки. Місцеві католики знову увійшли до парафії у Грубешові, який нині належить Польщі.