80725 Куровичі
Село Куровичі, яке у XIV столітті називалось Млиновичі, 25 серпня 1400 року згадується в документі львівського архієпископа Якова Стрепи, є також згадка 1443 року. 1880 року тут проживало 1288 мешканців, у тому числі 472 римо-католиків, нині - понад 1300 мешканців.
Римсько-католицька спільнота Куровичів, принаймні, від 25 серпня 1400 року, коли згаданий вище архіпастир окреслив межі парафії св. Миколая єп. мч. у сусідньому селі Вижняни, належали саме до неї аж до ІІ світової війни. Чисельність католиків латинського обряду перед І світовою війною становила майже сім сотень вірян, а на початку 30-х років - вже понад сім сотень, проте своєї святині вони не мали.
45500 Локачі
Перша документальна згадка про Локачі датується 1508 роком. Були містечком та центром волості. У 1940 році стали селищем міського типу та до 2020 року були районним центром, а нині належать до Володимир-Волинського району. Населення - майже чотири тисячі мешканців.
Перший костел (дерев'яний) тут постав 1726 року коштом місцевого власника Павла Сангушка. Будівництво мурованого храму розпочала 1766 року чергова власниця містечка Теофіла Вільга, а завершив його спорудження 1771 року її син. Після належного оздоблення та оснащення костелу його консекрував 1816 року єпископ Ян Підгороденський. Відомо, що у храмі особливою шаною серед вірян користувався образ св. Антонія Падуанського.
48710 Лосяч,
вул. Шевченка, 7,
+380 (3541) 363-38
Село утворене на землях відомого з XIIIст. знищеного нападникаии поселення Рогізна, проте як Лосяч вперше згадується 1785 роком. Ймовірно, у XVIIIст. було частково заселене поляками після спутошень XVII століття (частина села називалась Мазурівкою). 1880 року тут проживало 1875 мешканців, більшість яких була українцями, 1900 року - 2060, 1910 року - 2135, 1921 року - 1864, 1931 року - 2011, 1938 року - 1960, у тому числі 1080 українців і 800 поляків, нині - лише трохи більше тисячі осіб. Село входило до Борщівського району, а від 2020 року є частиною Чортківського.
Досить чисельні католики латинського обряду Лосяча належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі (нині - Скала-Подільська). Їх кількість в середині ХІХ століття досягла 480 вірян, а у 80-х роках цього століття перевищила шість з половиною сотень. Саме тоді і відбулось спорудження філіального костелу у селі, який вперше подається у схематизмі Львівської архідієцезії лише на початку 1898 року, але вже як повністю збудований, причому відразу в статусі костелу (не каплиці).
79010 Львів,
вул. Личаківська, 49А,
+380 (32) 276-70-40,
www: antoni.lviv.ua,
f.b.: sv.antoni.u.lvovi
Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.
Дерев'яний костельно-монастирський копмплекс оо.-францисканців на личаківському передмістю Львова було споруджено у 1618-1630 роках, проте у 1648 році під час облоги міста військами Б. Хмельницького він згорів. У 1652р. пожежа знову знищила відновлену дерев'яну святиню.
79052 Львів,
вул. Білогорща, 21
Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.
Мікрорайон Львова Білогорща до 1978 року був окремим селом, заснованим 1423 року на землях, подарованих Львову ще 1356 року. Білогорща залишалась у власності міста до початку ХХ століття. Наприкінці 30-х років переважну більшість понад восьми сотень її мешканців становили поляки, проте у середині 40-х років вони переїхали до Польщі, а сюди переселили українців із Польщі.
81450 Максимовичі
Перша згадка про село Максимовичі датується 1375 роком. Населення - понад півтисячі мешканців.
Римсько-католицька спільнота Максимовичей належала до парафії св. Миколая у Лановичах. У 1923-1924 роках тут збудували муровану філіальну каплицю, яку освятили під титулом св. Антонія. У 70-х роках ХХ століття цю святиню знищили.
У 2007 році на частині фундаментів зруйнованої каплиці коштом колишньої мешканки Максимовичів, яка нині проживає у Польщі, та місцевих парафіян було споруджено нову каплицю, яку 16 вересня цього ж року освятив єпископ Мар'ян Бучек.
44528 Малі Голоби
Окрему частину села Малі Голоби заснували на початку XIX століття переселенці із Польщі, до яких у 20-х роках ХХ століття приєднались інші польські колоністи. Станом на 1939 рік їх загальна чисельність сягнула трьох сотень, проте внаслідок трагічних подій 1943-1944 років у селі залишились лише українці. Сьогодні тут проживає трохи менше трьох сотень мешканців.
Місцеві римо-католики належали до парафії св. Архангела Михаїла у Камені-Каширському. У 1926-1930 роках їх коштом та за ініціативою настоятеля парафії о. Станіслава Вороновича в Малих Голобах було споруджено філіальний дерев'яний костел, який 8 вересня 1930 року під час генеральної візитації волинських парафій консекрував єпископ-ординарій Луцький Адольф Шельонжек. А 20 березня 1935 року його декретом тут було засновано самостійну парафію, до якої увійшла частина сіл із материнської парафії. Наприкінці 30-х років вона налічувала понад сім сотень вірних.
77181 Маріямпіль
Маріямпіль (у 1946-2004рр. називався Маринополем) відомий, принаймні, від 1378 року як Вовчків (Вовче), який у 1638р. отримав магдебурзьке право, а пізніше згадується також під назвою Божий Видок. 1676 року містечко зруйнували турки і татари. У 1691 році тут було засноване місто Маріямпіль, а його передмістя Вовчків заселили колоністами-мазурами. В австрійські часи Маріямпіль був центром циркулу, 1785 року мав 1332 мешканців, 1898 року - 4135, у тому числі 2020 римо- і 1265 греко-католиків, нині у селі проживає близько тисячі осіб. Після ІІсв. війни поляків вивезли до Польщі, а звідти привезли українців. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.
У 1736-1738 роках у Маріямполі постав, в основному, костел Пресвятої Трійці парафії, перенесеної 1726 року із Делієва, а 1742 року місцевий власник Ян Яблоновський фундував тут також монастир капуцинів (24 січня архієпископ Миколай Вижицький схвалив цю фундацію, а 20 квітня було підписано фундаційний акт). Спочатку капуцинські будівлі були дерев'яними.
13033 Миропіль,
вул. Центральна, 5
Можливо, що Миропіль вперше згадується 1196 року в Київському літописі як Кам'янець, проте достовірною першою згадкою про нього є записи у литовських документах 40-х років XVст. під назвою Сапогів. Пізніше став містечком, в якому у 80-х роках ХІХст. проживало близько семи сотень мешканців (Старий і Новий Миропіль). У 1923-1925рр. був райцентром. 1957 року об'єднанням сіл Кам'янка, Старий Миропіль, Новий Миропіль і Миропіль утворили селище (міського типу) Миропіль, в якому нині проживає понад 4800 осіб. Входив до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.
Перший (дерев'яний) костел у Мирополі існував, принаймні, у XVIII столітті (схематизми Луцько-Житомирської дієцезії його датують навіть XVII століттям), проте він не був парафіяльним.
53222 Нікополь,
вул. Кообзарів, 6,
+380 (566) 69-01-79,
www: nikopol.saletyni.org,
f.b.: NikoplSaletyni
Наприкинці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро - Микитин Ріг (назва збереглась ще з часів готської держави, коли тут загинув великомученик Микита, готський воїн, який нині є покровителем Нікополя). З 1639 по 1652 рік у районі Микитиного Рога (в парку Перемоги, центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року прибув Богдан Хмельницький, якого на початку лютого було обрано гетьманом України. Невелике поселення Микитине, у якому козаки, котрі їздили за сіллю в Крим, переправлялись через Дніпро, в документах згадується під назвою Микитинський Перевіз. 1779 року у цій місцевості розпочалося будівництво фортеці, яку назвали Слов'янськ, проте фортецю так і не збудували, а поселення 1782 року перейменували на Нікополь (грецькою - місто Микити). У ньому на той час проживали, в основному, запорізькі козаки, які переселилися сюди після зруйнування Нової Січі. 1921 року Нікополь став центром повіту, 1923 року - райцентром, а 1937 року отримав статус міста обласного підпорядкування. Населення - понад 110 тисяч мешканців.
До революції у Нікополі не було римсько-католицької святині. Лише 1998 року тут зареєстрували католицьку спільноту латинського обряду, яка для богослужінь орендувала приміщення. 15 квітня 2003 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap створив у місті парафію св. Антонія Падуанського, а 28 жовтня 2007 року освятив новоспоруджену муровану каплицю.
Костели і каплиці України