22050 Війтівці
Війтівці вперше згадуються в документах за 1788 рік. На початку XX століття у селі проживало більше тисячі мешканців, з них католиків - 350. 1946 року поселення перейменували на Жданівку, а 11 червня 2016 року повернули стару назву. Нині чисельність населення - понад дві тисячі.
Римо-католики Війтівців належали до парафії св. Йони в Куманівцях (нині - св. Роха). Ще до більшовицького перевороту тут збудували будинок для священика із каплицею всередені та зібрали будівельні матеріали для спорудження костелу поряд із цим будинком. Але радянська влада відібрала і будинок, і будівельні матеріали. Відомо, що у 1950-1954 роках в колишній плебанії містилась школа, а пізніше - сільська рада.
32500 Віньківці,
вул. Ватутіна, 26
Першу писемна згадка про Віньківці (чи Воньковці) знаходиться у податковому списку 1493 року. У 1927-1938 роках називались Затонськом. Статус селища міського типу отримали у 1957 році. Населення - понад 6200 мешканців.
У 1643 році коштом З. Замєховського тут збудували для францисканців костел (ймовірно, дерев'яний), який отримав титул Пресвятої Діви Марії Ангельської. У 1780 році його замінив мурований храм, споруджений на пожертви родини Гумецьких, а консекрував його цього ж року єпископ К. Цєцішевський. У костелі знаходився чудотворний образ св. Антонія Падуанського. Святиню реставрували у 1905 році на кошти парафіян і завдяки зусиллям о. Юзефа Поташуса.
82130 Волоща
Вперше у документах Волоща згадується 21 березня 1425 року. Попри те, що у XVIIст. тут двічі намагались заснувати місто під назвою Коритків, Волоща залишилась лише селом. 1890 року у ньому проживало 1808 мешканців (1388 українців і 420 поляків), 1904 року - 1995, 1939 року - 2510 (переважно - українці), а нині село нараховує понад 1200 осіб.
Римо-католики Волощі належали до парафії св. Дороти у Тулиголовому Львівської архідієцезії. Близько 1703 року місцевий власник Франциск Коритко фундував будівництво першого дерев'яного костелу Воздвиження Святого Хреста у селі та заснування парафії, першим настоятелем якої до 1708 року був о. Казимир Бурдович.
78260 Гвіздець,
вул. Шевченка, 8,
www: hvizdets.blogspot.com
Груднем 1373 року датується перша документальна згадка про Гвіздець, який вже на той час був значним поселенням (виходить, заснування його мало б відбутись раніше), наступна - 1375 роком. У 1540 році Гвіздець отримав магдебурзьке право, а 1785 року - статус міста, який раніше було втрачено. З 1940 року є селищем міського типу (у 1940-1962 роках був навіть райцентром). Населення - понад 1900 мешканців.
Місцева парафія постала 1475 року коштом Яна Прокоповича із Гвіздця спочатку у сусідніх Остапківцях, а лише потім була перенесена у Гвіздець. І відбулось це не пізніше 1615 року, бо саме тоді костел (дерев'яний) у Гвіздці згадується як знищений татарами. Наступна інформація про парафію датується вже 1710 роком.
81226 Глібовичі
Глібовичі (Свірзькі) засновані не пізніше 1489 року. Нині у селі проживає понад шість сотень мешканців.
Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Свіржі. У 1927 році у Глібовичах було розпочато підготовку до будівництва костелу за проектом Л. Дайчака, проте не змогли знайти земельну ділянку. 1939 року родина Пілецьких пожертвувала земельну ділянку на спорудження храму, її освятили, проте будівництво не почали, бо виникла ІІ світова війна.
11714 Городниця,
вул. Петровського, 38
Перша письмова згадка про Городницю датується 1390 роком, хоча поселення вважається заснованим ще 1127 року. Принаймні, від XIX століття була центром волості, а наприкінці цього століття нараховувала майже 2200 мешканців, 1911 року - лише 1267, нині ж - понад 5300 осіб. У 1923-1957 роках була райцентром, а 10 грудня 1938 року отримала статус селища міського типу.
Католики латинського обряду містечка належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Корці. 1802 року коштом місцевих власників Любомирських в Городниці було споруджено філіальну дерев'яну каплицю, яку 1874 року відновили чергові власники Руліковські. Принаймні, від 1876 року в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії Городниця подається як філія корецької парафії (тоді опікувався нею окремий душпастир о. Франц Кондрацький, 1889 року - о. Яким Ліпський).
32000 Городок,
вул. Ванагса, 14,
+380 (3851) 315-83
Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.
Споруджений 1496 року у Городку-Новодворі на правому березі річки Смотрич та знищений в середині XVIст. парафіяльний дерев'яний костел св. Анни замінили мурованим парафіяльним храмом під титулом Благовіщення Пресвятої Діви Марії на лівому березі Смотрича у 80-х роках XVIст., відновленим 1718 року. Черговий парафіяльний мурований костел на місці попереднього збудували у 1767–1779 роках та консекрували 1826 року під титулом св. Станіслава і св. Йоана Хрестителя.
32000 Городок
Роком першої писемної згадки про Городок вважається 1362, згадується також у 1392 і 1456 роках як Бедрихів Городок та Новодвір. У першій половині XVIст. став волосним центром. Турецька окупація 1672-1699рр. зменшила його населення, тому був заселений мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року Городок отримав міські права. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). На початку 80-х років ХІХст. тут проживало 7500 мешканців, 1893 року - 7459, 1905 року - 8120, нині - понад 15 тисяч осіб. Був райцентром, а від 2020 року входить до Хмельницького району.
У 1496 році біля фортеці на правому березі річки Смотрич коштом місцевих власників Михайла та Андрія Новодворських збудували в якості парафіяльного дерев'яний костел св. Анни, проте в середині XVI століття він був знищений великою міською пожежею під час нападу татар.
48201 Гусятин,
вул. Суходільська, 5,
+380 (3557) 225-93,
www: husiatyn.ofm.org.ua,
f.b.: HusiatynRomanCatholicChurchUkrai...
Гусятин (Всятин, Усятин) вперше згадується 1431 роком, а також у 1456, 1474, 1530 і 1539 роках, у 1559р. отримав магдебурзьке право. У 70-х роках XVIIIст. тут проживало дві з половиною тисячі мешканців, у 80-х роках ХІХст. - п'ять з половиною тисяч, нині - близько семи тисяч осіб. З 1939 року був райцентром, із 1969 року є селищем (міського типу), яке від 2020 року входить до Чортківського району.
Церковні документи свідчать, що дерев'яний костел і парафія (у складі Кам'янецької дієцезії) у Гусятині існували задовго до 1610 року (ймовірно, постали у другій половині XVI століття після заснування міста). А 1610 року місцевий власник Валентин Калиновський передав їх оо.-бернардинам та фундував спорудження їхнього костельно-монастирського комплексу, яке проводилось впродовж наступних років та завершилось завдяки фінансовій підтримці сина фундатора (Мартина) 1625 року. Ченці отримали муровані оборонного типу храм та двоповерховий монастир, в якому і оселились (їх тоді було дванадцятеро).
23007 Затоки,
вул. Соборна, 10
Село Лодзіївка, як до 7 червня 1946 року називались Затоки, вважається заснованим наприкінці XVIII століття. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало близько ста мешканців, нині чисельність його населення перевищила дві сотні осіб. Входило до Барського району, а від 2020 року - до Жмеринського.
Католики латинського обряду села раніше не мали своєї святині та належали до парафії св. Анни у Барі. Фундамент філіального мурованого костелу у Затоках заклав у 90-х роках майбутній єпископ, а тоді настоятель барської парафії о. Броніслав Бернацький. Завершив будівництво храму коштом місцевих вірних у 2000-х роках його наступник о. Микола Гуцал.
Костели і каплиці України