13400 Андрушівка,
вул. Київська, 7,
+380 (4136) 214-16

Андрушівка (стара назва - Андрусівка) вперше документально згадується 1683 роком. 1798 року тут проживало 1046 мешканців, 1850 року - 1367, наприкінці ХІХст. - 2181, 1911 року - 2359, нині - понад 8300 осіб. У 1859 році стала містечком, у 1923-1930рр. і від 1937 року до 2020 року була райцентром. 1938 року стала селищем міського типу, а 1975 року отримала статус міста.

Католики латинського обряду Андрушівки належали до парафії св. Антонія Падуанського у Котельні (нині - Стара Котельня). Мурована андрушівська каплиця постала у 1796-1798 роках коштом місцевого власника Йосифа Бєжинського (її спорудження було погоджено церковною владою 25 червня 1796 року).

90211 Бакош

Село заснували 1927 року чехословацькі легіонери та українські переселенці з гірських районів Закарпаття, яким надавали тут дешеві земельні наділи та худобу. Наприкінці 30-х років чехи покинули Бакош, а на звільнених ними землях (та в їх будинках) оселились угорські солдати з родинами. Нині у селі проживає майже тисяча мешканців, половина з яких вважає рідною угорську мову.

Раніше тут костелу не було. Збудували мурований храм у 1994-1997 роках. 27 червня 1997 року відбулось його освячення.

Цікаво, що цього ж року постала також реформатська церква, 2007 року - греко-католицька, а наступного року - православна.

81325 Баличі

Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.

13300 Бердичів,
вул. Європейська, 25,
+380 (4143) 213-89,
f.b.: 100092669199092

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

Спочатку парафією в Бердичеві на підставі 'cura animarum' опікувались місцеві кармеліти босі, які мали у містечку монастир та костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, а належало до неї 23 села. У 1756р. на місці майбутнього парафіяльного храму збудували дерев'яну восьмигранну каплицю на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської, яка відбулась цього ж року в кармелітській святині.

78430 Битків,
вул. Промислова

Вперше в документах згадується у 1390 році як Будково, яке поступово, у XVI-XVII століттях змінилось на Битків. 1856 року тут проживало 1299 мешканців, 1887 року - близько 1400, 1939 року - 4600, у тому числі 3020 українців, а також 1500 поляків і 40 німців, які прибували від початку ХХст. на нафтопромисел і проживали у присілку Колонія (Копальня, Промисл), нині селище (міського типу) має понад 4400 осіб.

Хоча Битків регулярно подавався у схематизмах Львівської архідієцезії у складі парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Солотвині, проте лише 1894 року там зазначена наявність римо-католиків (чотирьох осіб). На початку ХХ століття їх було вже три десятки, а 1914 року - аж шість сотень вірних.

823?? Борислав,
вул. Володимира Великого

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у І половині ХІХ століття його 20.05.2010р. об'єднали з Тустановичами разом з присілками Волянка і Попелі, а також з Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. До 21 травня 1959р. був містом обласного підпорядкування Дрогобицької області, а від 30.12.1962 - Львівської. Нині тут проживає понад 33 тисячі мешканців.

До 1885 року місцеві римо-католики, які належали до парафії cв. Ап. Варфоломія у Дрогобичі, не мали власної святині.

Спільнота римо-католиків у Бориславі була зареєстровна 1991 року. Колишні місцеві римсько-католицькі святині (зокрема, костели cв. Варвари у Тустановичах та Христа Царя у Мражниці) віддали греко-католикам та православним. Тому у 1995-1998 роках було споруджено тимчасову дерев'яну каплицю, на місці колишнього польського кладовища, яку 7 червня 1998 року освятив архієпископ Мар’ян Яворський. Святиня згоріла 2005 року.

823?? Борислав,
вул. Володимира Великого, 45а

Борислав вперше згадується у документах від 19 березня 1387 року. Завдяки швидкому росту видобутку нафти у І половині ХІХ століття його 20.05.2010р. об'єднали з Тустановичами разом з присілками Волянка і Попелі, а також з Губичами, Мражницею і Банею Котовською в одне поселення, яке 26.07.1933р. отримало міські права. До 21 травня 1959р. був містом обласного підпорядкування Дрогобицької області, а від 30.12.1962 - Львівської. Нині тут проживає понад 33 тисячі мешканців.

У 1885 році у Тустановичах коштом нафтовиків було споруджено дерев'яну каплицю, яка простояла до Ісв. війни. 1902 року тут збудовали у неоготичному і неороманському стилі (архітектор С. Маєрський) мурований костел коштом парафіян та нафтовиків, який освятили 4 грудня 1902 року. А 21 червня 1903 року храм консекрував єпископ К. Фішер.

13240 Великі Коровинці,
вул. Коцюбинського, 3

Перша згадка про поселення датується 1585 роком. У 1798р. тут проживало близько семи сотень мешканців, 1897 року - 1380, у тому числі 197 римо-католиків, 1913 року - 1452, 1926 року - 2866 осіб, з них 352 поляків і 27 чехів, нині - понад 2300 осіб. У 1958р. Великі Коровинці стали селищем (міського типу). Входили до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Раніше католики латинського обряду села належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові та своєї святині не мали. У 1872р. маєток у Великих Коровинцях придбала родина Терещенків, які у 70-х роках збудували тут не тільки цукровий завод, але й садибу для себе.

78021 Вікняни

Вперше у документах село згадується 3 квітня 1441 року. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 1300 мешканців (понад 700 греко- і близько 600 римо-католиків), 1939 року - 1460, нині ж село має приблизно вісім сотень осіб. З радянських часів до 1993 року називалось Білогіркою. Входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Анни у Тлумачі. В середині ХІХст. їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, а коли у 70-х роках майже досягла шести сотень, то до Вікнян 1876 року перевезли збудований 1721 року тлумацький дерев'яний костел, який у містечку замінили мурованим. Протягом кількох років його було змонтовано (в дещо зміненому стані), впорядковано та освячено під титулом св. Варфоломія.

81500 Городок,
вул. Львівська

Вперше у джерелах давньоруський Городок згадується 1213 роком, хоча заснований був значно раніше, є також згадки у 1219 та 1227 роках. Тоді його внутрішня частина (дитинець), як свідчать археологічні дослідження, була потужною мурованою фортецею, навколо якої розташовувалось передмістя. У 1389 році королівське місто Городок отримало магдебурзьке право. У 1387-1434рр. великий князь литовський і король польський Владислав II Ягайло часто його відвідував та тривалий час тут мешкав, де й помер 1 червня 1434 року. Місто було осередком староства, від 1867 року - повіту, а від 1939 року - району, проте від 2020 року входить до Львівського району. Від 1906 року по ІІ світову війну називалось Городок Ягелонський. Населення - понад 16 тисяч мешканців.

На Львівському передмісті Городка, на теренах парафії Воздвиження Святого Хреста, принаймні, від 1717 року існував дерев'яний костел св. Варвари, який вже 1762 року вважався дуже занедбаним. Остання згадка про нього датується 1818 роком. На його місці не пізніше середини ХІХ століття збудували муровану каплицю св. Варвари. Вона вважалась цвинтарною, бо навколо колишнього храму було кладовище, проте пізніше стали хоронити на новому місці, де постала інша цвинтарна каплиця - св. Розалії.