13400 Андрушівка,
вул. Київська, 7,
+380 (4136) 214-16

Андрушівка (стара назва - Андрусівка) вперше документально згадується 1683 роком. 1798 року тут проживало 1046 мешканців, 1850 року - 1367, наприкінці ХІХст. - 2181, 1911 року - 2359, нині - понад 8300 осіб. У 1859 році стала містечком, у 1923-1930рр. і від 1937 року до 2020 року була райцентром. 1938 року стала селищем міського типу, а 1975 року отримала статус міста.

Католики латинського обряду Андрушівки належали до парафії св. Антонія Падуанського у Котельні (нині - Стара Котельня). Мурована андрушівська каплиця постала у 1796-1798 роках коштом місцевого власника Йосифа Бєжинського (її спорудження було погоджено церковною владою 25 червня 1796 року).

90211 Бакош

Село заснували 1927 року чехословацькі легіонери та українські переселенці з гірських районів Закарпаття, яким надавали тут дешеві земельні наділи та худобу. Наприкінці 30-х років чехи покинули Бакош, а на звільнених ними землях (та в їх будинках) оселились угорські солдати з родинами. Нині у селі проживає майже тисяча мешканців, половина з яких вважає рідною угорську мову.

Раніше тут костелу не було. Збудували мурований храм у 1994-1997 роках. 27 червня 1997 року відбулось його освячення.

Цікаво, що цього ж року постала також реформатська церква, 2007 року - греко-католицька, а наступного року - православна.

81325 Баличі

Село Баличі засноване у XIII столітті, проте у джерелах вперше згадується 1400 роком. Чисельність населення - менше тисячі мешканців.

Римсько-католицька громада села належала до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1895 році у Баличах було споруджено муровану каплицю коштом Скібневських, яку 1898 року освятив о. Ф. Бродовський. 30 червня 1919 року тут постала парафіяльна експозитура завдяки Скібневським. У 1924-1927 роках було збудовано парафіяльний будинок, і 5 листопада 1927 року засновано парафію. 1928 року святиню покрили новою бляхою.

78021 Вікняни

Вперше у документах село згадується 3 квітня 1441 року. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 1300 мешканців (понад 700 греко- і близько 600 римо-католиків), 1939 року - 1460, нині ж село має приблизно вісім сотень осіб. З радянських часів до 1993 року називалось Білогіркою. Входило до Тлумацького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Католики латинського обряду села належали до парафії св. Анни у Тлумачі. В середині ХІХст. їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, а коли у 70-х роках майже досягла шести сотень, то до Вікнян 1876 року перевезли збудований 1721 року тлумацький дерев'яний костел, який у містечку замінили мурованим. Протягом кількох років його було змонтовано (в дещо зміненому стані), впорядковано та освячено під титулом св. Варфоломія.

82100 Дрогобич,
вул. Данила Галицького, 12,
+380 (3244) 399-75,
www: parafiarzymskokatolickadrohobycz...,
f.b.: 100067161090200

У Х столітті тут інувало поселення Бич, яке наприкінці ХІ століття зруйнували половці. Уцілілі його мешканці заснували поруч 'інший, другий Бич', що і дало назву місту. У 1422 році Дрогобич отримав магдебурзьке право, потім був осередком повіту та староства. У 1939-1959 роках був обласним центром, нині - районний центр. У ньому проживає нині понад 76 тисяч мешканців.

У 40-х роках XIV століття місцеві римо-католики отримали дерев'яну церкву Пресвятої Діви Марії у якості костелу (за іншими даними - дерев'яний костел Марії Діви спорудили 1370 року). Причому, ця святиня (пізніше - як філіальний храм) прослужила католикам латинського обряду до 1788 року, коли її перенесли до Новошичів як греко-католицьку церкву.

31040 Кульчини

Вважається, що поселення Кульчини згадується в документах періоду князя Володимира як князівське містечко Кольчичи, а в документах 1427-1428 років під назвою «Кольчини». Проте офіційно Кульчини вперше письмово датуються 1497 роком, є також згадка у 1517 році. Були містечком, в якому наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть проживало понад 3300 мешканців, нині ж - близько 1100 осіб. Село входило до Красилівського району, а від 2020 року - до Хмельницького.

Відомо, що 19 серпня 1763 року власник містечка Антоній Любомирський фундував спорудження першого костелу та монастиря домініканців, пожертву 1766 року збільшив його син Мартин Любомирський. Але вже 1795 року черговий власник Кульчин Ігнатій Понятовський збудував новий храм.

81131 Солонка

Перша документальна згадка про Солонку датується 1433 роком. Складалась із двох поселень - Великої і Малої Солонки. Нині є приміським селом, яке швидко забудовується. Населення - близько 3400 мешканців. Входило до Пустомитівського району, а зараз - до Львівського.

Нечисленні місцеві римо-католики до ІІ світової війни належали до парафії св. Архангела Михаїла у сусідній Зубрі. 19 березня 2016 року архієпископ Мечислав Мокшицький за участю єпископа Мар'яна Бучека освятив у Солонці земельну ділянку та хрест, а також вмурував під спорудження монастиря сестер-бенедиктинок та костелу наріжний камінь із собору св. Петра, який передав архієпископу Папа Франциск та благословив Папа-емерит Бенедикт XVI під час останнього візиту 'ad limina'. Основними фундаторами бенедиктинського костельно-монастирського комплексу стала родина Йосифа та Йозефіни Відеркер із Швейцарії.

81122 Ямпіль,
вул. Шевченка, 32

За переказами, село Ямпіль (до 1947 року - Пруси) виникло ще у ХІІІ столітті як поселення полонених прусів, з якими вели боротьбу давньоукраїнські (руські) князі Роман та його син Данило. Проте як окреме село воно постало лише 1433 року, відокремившись від Сорок, хоча у документах згадується ще 1399 року. Населення - понад 2200 мешканців.

Приблизно у 30-ті роки XVст. тут було засновано римсько-католицьку парафію. Відомо, що 1600 року у Прусах був невеликий костел Пресвятої Трійці (ймовірно, дерев'яний), котрий 1620 року знищили татари. У 1710 році завдяки зусиллям о. Станіслава Добжеловського збудували дерев'яний храм з трьома вівтарями, а 1762 року приступили до спорудження нової дерев'яної святині, яке завершили наступного року. У 1766 році тут було встановлено три нові головні вівтарі (у головному знаходились образи Матері Божої і св. Варфоломія). Проте вже станом на 1801 рік цей храм вважався близьким до руїни, а з 1812 року богослужіння перенесли до греко-католицької церкви у Пикуловичах.