11714 Березівка,
вул. Центральна, 22

Березівка відома у джерелах від 1601 року. Називалась також Польова Березівка. Наприкінці XIX століття тут проживало близько шести сотень мешканців, нині ж - понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Любарського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Місцеві католики латинського обряду, швидше за все, раніше належали до парафії свв. Архангела Михаїла і Яна Непомуцького у Любарі та послуговувались її філіальним мурованим 1803 року костелом у розташованій поруч Великій Волиці, бо своєї святині не мали.

22233 Борщагівка,
вул. Іскри та Кочубея

Перші поселенці з'явились тут після монголо-татарської навали, проте пізніше, швидше за все, село знищили татари. Чергове заселення місцевості відбулось наприкінці XV століття, а 1604 року поселення вже було приватним містечком. Згадується також у 1643 і 1659 роках. У XVIII-XIX століттях теж мало статус містечка. У 1864 році тут проживало майже 2700 мешканців, 125 з яких були римо-католиками, 1900 року - 2414, нині - лише півтисячі. Село входило до Погребищенського району, а від 2020 року - до Вінницького.

У 1756 році францисканці в Борщагівці отримали від місцевих власників Бжостовських значну пожертву, забезпеченням якої стала передача в їх власність розташованого неподалік села Рибчинці. Після цього вони і збудували тут дерев'яний костел (та монастир).

47660 Великий Ходачків

Перша писемна згадка про поселення датується 1504 роком. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть Великий Ходачків згадується як містечко. Нині у цьому селі проживає майже 1400 мешканців. Належало воно до Козівського району, а тепер - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1870 року родина Шеліських подарувала земельну ділянку під костел, а 24 квітня 1879 року було закладено наріжний камінь під його будівництво, яке завершили вже наступного року. Консекрація храму відбулась 1890 року. У 1899-1900 роках святиню добудували. 1907 року вперше згадується парафіяльна експозитура у Великому Ходачкові. 1916 року німецькі війська, намагаючись знищити спостережний пункт російських військ, облаштований на вежі костелу, повністю його зруйнували.

81067 Віжомля

Перша згадка у документах про Віжомлю (Ожомлю) датується 1376 роком, наступна - 1440 року. У 1785р. у західній частині села поселились німецькі колоністи, назвавши свою колонію Шумляу, яку наприкінці 30-х років ХХст. перейменували на Малу Віжомлю. 1880 року тут проживало 1156 мешканців (360 римо-католиків), 1900 року Віжомля разом із Шумляу мала 1730 селян, у тому числі 1060 українців, 367 поляків і 261 німців, нині ж її населення - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Помічниці Вірних у Судовій Вишні. На початку ХХ століття у Віжомлі було споруджено та 1901 року освячено під титулом св. Йосифа філіальну муровану каплицю.

34300 Володимирець

Перша письмова згадка про Володимирець (в Іпатіївському літописі) датується 1183 роком, а наступна - аж у 1570 році. 4 червня 1667 року поселення отримало королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом (скасоване 1831 року). 26 лютого 1940 року Володимирцю було присвоєно статус селища міського типу. Було районним центром. Нині тут проживає близько 9300 мешканців.

У 1703 році у Володимирці коштом місцевих власників Яна Кашевського та його дружини Констанції (Четвертинської) постав дерев'яний костел, а у 1705-1706 роках було засновано парафію. Проте храм згорів вже 1723 року. Будівництво нової, мурованої святині завдяки черговому власнику маєтностей Вікентію Красіцькому завершили 1827 року.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

80271 Гоголів

Перша письмова згадка про Гоголів датована 1451 роком. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало менше чотирьох сотень мешканців, переважна більшість яких була українцями, нині - менше п'яти сотень. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року є частиною Червоноградського.

Римо-католики Гоголева належали до парафії Пресвятої Трійці у Новому Виткові (інколи їх помилково відносять до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові). В середині ХІХ століття їх чисельність становила близько півсотні, проте у середині 80-х років досягла сотні вірних і зберігалась приблизно на такому рівні аж до кінця 30-х років ХХ століття.

47633 Городище

Городище (Городисько) вважається дуже давнім поселенням, проте перші документальні згадки про нього датуються 1465, 1467 і 1468 роками. У 1504р. король Олександр подарував Городище львівським архієпископам, відтоді воно їм належало. На початку 80-х років ХІХ століття мало майже 1100 мешканців, з яких понад 810 були греко- і понад 230 римо-католиками, 1927 року - 2040, нині - менше тисячі осіб. Від 1936 року називалось Великим Городищем. Село входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, 1899 року в Городищі з ініціативи адміністратора козлівської парафії о. Яна Шлєнжака та управляючого архієпископським маєтком Ігнатія Баєвського постав комітет будівництва храму під керівництвом місцевого жителя Яна Криницького.

32000 Городок,
вул. Тельмана, 137,
+380 (3851) 349-64

Історики відносять Городок до міст Болохівського князівства під назвою Городець, проте роком першої писемної згадки вважається 1362, коли Литва розгромила татар на річці Сині Води і оволоділа Поділлям з його містами та селами. Городок згадується також 1392 роком. Називався Бедрихів Городок, Городок, Грудек, Грудок і Новодвор. Турецьке ярмо 1672-1699 років зменшило населення міста, тому Городок заселили мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року за королівською грамотою отримав права міста. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

На жаль, муровані костели (францисканський св. Антонія 1737 року та св. Станіслава 1779 року) не збереглись.

49007 Дніпро,
проспект Дмитра Яворницького, 91,
+380 (56) 745-01-54, 372-30-39,
www: dniprokatolik.net,
f.b.: dniprokatolik

Територія міста належала Запорізькій Січі під час козаччини. 1635 року тут постала польська фортеця Кодак, та з документів 1660 року випливає, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом. У середині 1780-х років імператриця Катерина ІІ звеліла почати будівництво міста Катеринослав на правому березі Дніпра біля Нового Кодаку. За інерцією у 1785-1791 роках в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом. 1795 року Новий Кодак приєднали до Катеринослава. У 1796-1802 роках за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ. З розвитком металургійної промисловості Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії. 19 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ. У травні 2016 року місто отримало назву Дніпро. Його населення - понад 987 тисяч мешканців.

У 1779 рокі у Катеринославі оселились римо-католики з Криму. 1842 року на гроші місцевих вірних було придбано земельну ділянку на Катеринославському проспекті під будівництво костелу, о. Домінік Зіббіні звернувся до місцевої влади з проханням про дозвіл на будівництво храму. У 1869 році було розпочато спорудження костелу за затвердженим міністром внутрішніх справ Росії архітектурним проектом А. Бродницького А. та П. Меркулова, а 1877 року - завершено. 7 травня 1878 року храм освятили під титулом св. Йосифа, 14 серпня 1906 року його консекрував Тираспольський єпископ Йосиф Кесслер. 1910 року костел було розширено архітектором М. Хорманським.

У 1937 році радянська влада закрила святиню. 1942 року храм було упорядковано та відкрито на деякий час, проте у 1948 році його знову відібрали (став міською публічною бібліотекою). У 1950 році після реконструкції у храмі розмістили 'Школу вищої спортивної майстерності'. 1984 року костел віддали Зональному управлінню спортивних лотерей.