11714 Березівка,
вул. Центральна, 22

Березівка відома у джерелах від 1601 року. Називалась також Польова Березівка. Наприкінці XIX століття тут проживало близько шести сотень мешканців, нині ж - понад дев'ять сотень осіб. Село входило до Любарського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Місцеві католики латинського обряду, швидше за все, раніше належали до парафії свв. Архангела Михаїла і Яна Непомуцького у Любарі та послуговувались її філіальним мурованим 1803 року костелом у розташованій поруч Великій Волиці, бо своєї святині не мали.

60321 Бояни

Бояни існували вже наприкінці XIV століття, проте перша письмова згадка про поселення датується 4 січня 1523 роком (є також згадки 8 квітня 1528 року і 3 квітня 1560 року). 1880 року у містечку проживало 5096 мешканців, 1890 року - 6194, у тому числі 3805 румунів, 1149 німців, 956 українців і 200 поляків, 1930 року - 4242, нині село має понад 4200 осіб. До 2020 року входило до до Новоселицького району.

На старому католицькому кладовищі в Боянах, розташованому неподалік костелу св. Яна Непомуцького, збереглась колишня парафіяльна цвинтарна мурована каплиця. Вперше вона згадується у схематизмі Львівської архідієцезії, складеному на початок 1862 року.

22233 Борщагівка,
вул. Іскри та Кочубея

Перші поселенці з'явились тут після монголо-татарської навали, проте пізніше, швидше за все, село знищили татари. Чергове заселення місцевості відбулось наприкінці XV століття, а 1604 року поселення вже було приватним містечком. Згадується також у 1643 і 1659 роках. У XVIII-XIX століттях теж мало статус містечка. У 1864 році тут проживало майже 2700 мешканців, 125 з яких були римо-католиками, 1900 року - 2414, нині - лише півтисячі. Село входило до Погребищенського району, а від 2020 року - до Вінницького.

У 1756 році францисканці в Борщагівці отримали від місцевих власників Бжостовських значну пожертву, забезпеченням якої стала передача в їх власність розташованого неподалік села Рибчинці. Після цього вони і збудували тут дерев'яний костел (та монастир).

47660 Великий Ходачків

Перша писемна згадка про поселення датується 1504 роком. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть Великий Ходачків згадується як містечко. Нині у цьому селі проживає майже 1400 мешканців. Належало воно до Козівського району, а тепер - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Настасові. 1870 року родина Шеліських подарувала земельну ділянку під костел, а 24 квітня 1879 року було закладено наріжний камінь під його будівництво, яке завершили вже наступного року. Консекрація храму відбулась 1890 року. У 1899-1900 роках святиню добудували. 1907 року вперше згадується парафіяльна експозитура у Великому Ходачкові. 1916 року німецькі війська, намагаючись знищити спостережний пункт російських військ, облаштований на вежі костелу, повністю його зруйнували.

48240 Хоростків

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1850 році в Хоросткові австрійська влада збудувала мурований костел, про який відомо лише те, що був під титулом св. Архангела Михаїла (принаймні, таке присвячення подає схематизм Львівської архідієцезії, складений на початок 1857 року). І вже 1851 року у містечку заснували парафіяльну експозитуру, яка охопила майже десяток навколишніх сіл та аж до 1886 року обслуговувалась експозитом (потім - настоятелем) о. Мареком Єзеніцьким. 1855 року стала капеланією.

32333 Чорнокозинці

Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, із середини XVст. до кінця XVIIIст. належали Кам'янець-подільському катедральному капітулу та були резиденцією місцевих єпископів. 1519 року отримали статус міста, якому 1578 надали магдебурзьке право. Нині є селом із населенням понад чотири сотні мешканців.

Чорнокозинський замок, побудований наприкінці XIV - на початку XV століть, використовувався в якості резиденції кам'янець-подільськими єпископами. І, принаймні, двоє з них у Чорнокозинцях завершили своє земне життя - Миколай Лабунський (1467 року у замку) та Миколай Дембовський (1757 року у літньому палаці, який у 1716-1721 роках біля підніжжя замкової гори збудував єпископ Стефан Рупневський).

44636 Чарторийськ

Чарторийськ згадується у літописах у 1100 та 1228 роках. Наприкінці ХІХст. у містечку проживало майже 2 тисячі мешканців, 1902 року на залізничній гілці Ковель-Сарни відкрили станцію Чарторийськ, біля якої виникло селище з цією ж назвою, тому містечку Чарторийськ додали приставку Старий. 7 жовтня 2021 року Старий Чарторийськ перейменували на Чарторийськ. У селі проживає понад дві тисячі осіб. Належало до Маневицького району, а тепер - до Камінь-Каширського.

Місцевий власник Андрій Лещинський (кальвіністського віросповідання) 18 грудня 1639 року профінансував у Чарторийську будівництво невеликого дерев'яного храму св. Йосифа в пам'ять про померлу 30 травня дружину Анну (із Корецьких) - католичку. Фундацію святині та парафії затвердив 23 січня 1640 року єпископ Андрій Гембіцький. В лютому цього ж року храм було споруджено, а в ньому постав меморіал Анни.

24800 Чечельник,
вул. Героїв Майдану, 39,
+380 (4351) 212-71,
www: chechelnyk.ofm.org.ua

Перша згадка про сторожові поселення на місці теперішнього Чечельника датується 1529 роком. Статус містечка отримав 1635 року. У 1795р. перейменували на Ольгопіль та зробили центром повіту, проте 1812 року повітовий центр перенесли до Рогузки-Чечельницької, яку теж перейменували на Ольгопіль, а Чечельнику повернули стару назву. Був центром волості. У 1893р. тут проживало лише 2897 мешканців, 1905 року - вже 10558, нині - майже 5 тисяч осіб. Із 1961р. є селищем (міського типу), був райцентром (за винятком 1962-1966рр.), проте 2020 року увійшов до Гайсинського району.

У 1751 році у Чечельнику було споруджено дерев'яний костел (і місійний будинок) для барських єзуїтів коштом місцевого власника князя Станіслава Любомирського. 1759 року гайдамаки знищили, принаймні, будівлю єзуїтів (можливо, і храм), проте пізніше їх відновили. І єзуїти продовжували обслуговувати католиків містечка та околиць.

63500 Чугуїв,
вул. Чернішевського, 6

Місто Чугуїв засновано 10 серпня 1638 року в долині річки Сіверський Донець українськими козаками і російськими стрільцями на чолі з гетьманом Яковом Остряницею з метою захисту південних кордонів Російської держави від набігів кочових племен. З середини XVII століття до 1765 року - сотенне містечко Харківського (Старобільського) полку, а потім - центр повіту. 1780 року отримав статус міста, 10 серпня 1938 року знову став містом. Є районним центром. Населення - понад 32 тисяч мешканців.

У 2009 році у Чугуєві для місцевих римо-католиків було облаштовано каплицю св. Йосифа Більчевського у придбаному будинку. 17 травня цього ж року каплиця отримала реліквії святого архієпископа Йосифа Більчевського, які передав делегований архієпископом Мечиславом Мокшицьким єпископ Леон Малий.

49007 Дніпро,
проспект Дмитра Яворницького, 91,
+380 (56) 745-01-54, 372-30-39,
www: dniprokatolik.net,
f.b.: dniprokatolik

Територія міста належала Запорізькій Січі під час козаччини. 1635 року тут постала польська фортеця Кодак, та з документів 1660 року випливає, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом. У середині 1780-х років імператриця Катерина ІІ звеліла почати будівництво міста Катеринослав на правому березі Дніпра біля Нового Кодаку. За інерцією у 1785-1791 роках в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом. 1795 року Новий Кодак приєднали до Катеринослава. У 1796-1802 роках за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ. З розвитком металургійної промисловості Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії. 19 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ. У травні 2016 року місто отримало назву Дніпро. Його населення - понад 987 тисяч мешканців.

У 1779 рокі у Катеринославі оселились римо-католики з Криму. 1842 року на гроші місцевих вірних було придбано земельну ділянку на Катеринославському проспекті під будівництво костелу, о. Домінік Зіббіні звернувся до місцевої влади з проханням про дозвіл на будівництво храму. У 1869 році було розпочато спорудження костелу за затвердженим міністром внутрішніх справ Росії архітектурним проектом А. Бродницького А. та П. Меркулова, а 1877 року - завершено. 7 травня 1878 року храм освятили під титулом св. Йосифа, 14 серпня 1906 року його консекрував Тираспольський єпископ Йосиф Кесслер. 1910 року костел було розширено архітектором М. Хорманським.

У 1937 році радянська влада закрила святиню. 1942 року храм було упорядковано та відкрито на деякий час, проте у 1948 році його знову відібрали (став міською публічною бібліотекою). У 1950 році після реконструкції у храмі розмістили 'Школу вищої спортивної майстерності'. 1984 року костел віддали Зональному управлінню спортивних лотерей.