35600 Дубно,
вул. Шевченко, 51

Дубно вперше згадується 30 серпня 1100 року, є також згадка 1149 року, проте, як свідчать археологічні рокопки, засноване ще раніше. 4 червня 1498 року отримало статус міста, а 1507 року - магдебурзьке право. Від 1795 року місто було центр повіту. 1860 року тут проживало 8364 мешканців, 1937 року - понад 15 тисяч (29% - українці, 26% - поляки), нині ж місто є райцентром із населенням понад 40 тисяч осіб.

Першу католицьку святиню (замкову каплицю) у Дубні збудував 1560 року його власник православний Костянтин Василь Острозький для своїх дружини-католички та дворян-католиків.

Дерев'яний костел св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії, для кармеліток постав у Дубні коштом Єфросинії Острозької 1630 року. Проте вже 1690 року цей храм було збудовано заново (знову із дерева), але вже на кошти Анастасії Чернецькою та поруч із спорудженим 1688 року з ініціативи Теофіли Любомирської кармелітським дерев'яним монастирем. У 1721 році вищезгадана Анастасія Чарнецька виділила кошти на перетворення кармелітського дерев'яного костельно-монастирського комплексу на мурований, що і було здійснено протягом наступних двох десятиліть. Храм в стилі раннього бароко освятив Луцький єпископ Францішек Кобельський, проте упорядження як костелу, так і монастиря продовжувалось ще довго.

48423 Звенигород

Поселення Звенигород відоме у джрелах, принаймні, від середини XVIII століття, хоча археологічні знахідки засвідчують його значно поважніший вік. На початку 80-років ХІХ століття мало 771 мешканця, з яких 462 були римо- та 297 греко-католиками. У 1944-1945рр. поляки, що складали більшість населення, виїхали до Польщі, а у Звенигороді оселились українці з Польщі у Надсянні. Село до 2020р. входило до Бучацького району, а тепер - до Чортківського. Нині проживає тут близько 840 селян.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. 1889 року, коли їх чисельність вже становила понад півтисячі, вони збудували муровану філіальну каплицю, яку тоді ж було освячено під титулом Святого Духа і св. Йосафата.

23310 Гнівань,
вул. Красіна, 17,
+380 (4355) 350-24, 348-33,
www: hnivan.omi.org.ua,
f.b.: 100013858029515

До кінця XIX століття Гнівань була маловідомим селом, проте 1870 року поблизу проклали залізну дорогу Київ-Одеса та почали розробку граніта. Це і поклало початок розвитку міста. У 1913 році Гнівань вже стала волосним центром, від 1938 була селищем міського типу, а з 1981 року є містом, в якому нині проживає понад 12 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики не мали власного костелу та відвідували споруджений 1776 року храм св. Матвія у Ворошилівці. У 1903-1906 роках у Гнівані було споруджено власний неоготичний храм за проектом Фелікса Ольшанського завдяки зусиллям о. Франциска Шимкуса на кошти о. Яна Барановського, Кароліни Ярошинської та парафіян. 14 вересня 1906 року костел освятили під титулом св. Йосифа, Обручника.

32000 Городок,
вул. Тельмана, 137,
+380 (3851) 349-64

Po raz pierwszy pisemnie Gródek jest wspominany w 1362 roku, kiedy Litwa rozbiła Tatarów na rzece Sine Wody i zawładnęła miastami i wioskami Podola. Gródek wspominany jest też w 1392r. nosił nazwę Bedrychów Gorodok, Gorodok, Gródek, Gródek i Nowodwór. Jarzmo Tureckie w latach 1672-1699 zmniejszyło liczbę ludności, więc Gródek został zasiedlony Mazurami z nad Wisły i Sanu. W 1786 roku otrzymał prawa miejskie. W 1795r. został centrum powiatu. Status miasta otrzymał w 1957r., przedtem był osadą. Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

Niestety, murowane kościoły - franciszkański św. Antoniego 1737r. i św. Stanisława 1779r. nie zachowały się.

80271 Гоголів

Перша письмова згадка про Гоголів датована 1451 роком. На початку 80-х років ХІХ століття тут проживало менше чотирьох сотень мешканців, переважна більшість яких була українцями, нині - менше п'яти сотень. Село входило до Радехівського району, а від 2020 року є частиною Червоноградського.

Римо-католики Гоголева належали до парафії Пресвятої Трійці у Новому Виткові (інколи їх помилково відносять до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Радехові). В середині ХІХ століття їх чисельність становила близько півсотні, проте у середині 80-х років досягла сотні вірних і зберігалась приблизно на такому рівні аж до кінця 30-х років ХХ століття.

47633 Городище

Городище (Городисько) вважається дуже давнім поселенням, проте перші документальні згадки про нього датуються 1465, 1467 і 1468 роками. У 1504р. король Олександр подарував Городище львівським архієпископам, відтоді воно їм належало. На початку 80-х років ХІХ століття мало майже 1100 мешканців, з яких понад 810 були греко- і понад 230 римо-католиками, 1927 року - 2040, нині - менше тисячі осіб. Від 1936 року називалось Великим Городищем. Село входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, 1899 року в Городищі з ініціативи адміністратора козлівської парафії о. Яна Шлєнжака та управляючого архієпископським маєтком Ігнатія Баєвського постав комітет будівництва храму під керівництвом місцевого жителя Яна Криницького.

76000 Івано-Франківськ,
вул. М. Мочульського, 1

Засноване Андрієм Потоцьким на теренах відомого із 1437 року села Заболоття поселення Станіславів (на честь св. Станіслава) уперше згадується 8 травня 1662 року, коли воно отримало магдебурзьке право, підтверджене 14 серпня 1663 року. В австрійські часи місто називалось Станіслав, який 1867 року став повітовим центром, а від 1918 року - знову Станіславовом. Був також столицею воєводства. У 1924р. приєднали Княгинин та інші села. Із 1939 року є обласним центром, від 1962р. називається Івано-Франківськом. У 1801 році тут проживало 5402 мешканців, 1857 року - 11682, 1880 року - 18626, 1900 року - близько 30 тисяч, 1910 року - 33328, 1921 року - 52500, 1931 року - 59960, 1939 року - 71218, а нині - понад 238 тисяч осіб.

Вперше у схематизмах Львівської архідієцезії поселення Княгинин-Колонія виділене із села Княгинин, що оточувало тодішній Станіслав, 1899 року. І тоді в Колонії налічувалось шість сотень католиків латинського обряду, які належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. А 1911 року, коли, знову ж таки, вперше у схематизмах згадується місцева дерев'яна каплиця, в якій станіславівські душпастирі звершували богослужіння кожної неділі та на свята, - вже понад 2600 вірних.

30300 Ізяслав,
вул. Шевченка, 10,
+380 (3852) 429-00,
f.b.: 100069735674233

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

Першу пожертву для оо.-місіонерів (лазаристів) здійснив через довірену особу місцевий власник Павло Кароль Любартович Сангушко 4 липня 1747 року, а 20 серпня 1748 року дав візитатору о. Петру Слівінському обітницю збудувати для ченців храм та монастир в Ізяславі, надаючи їм відповідні земельні ділянки та маєтність на утримання десяти священників. 13 квітня 1750 року все це було зафіксовано фундаційним актом, який 7 червня наступного року підтвердив син фундатора Олександр, виконуючи волю померлого 1750 року батька.

34641 Яцьковичі,
вул. Зарічна

Село Яцьковичі було засноване у другій половині XIX століття родиною дрібних поміщиків Яцьковицьких і населене переважно українцями. А колишнє переважно польське село (Рудня) Поташня, що нині є частиною Яцьковичів, заснували мазури, які копали тут руду та випалювали цеглу, а відходи виробництва (поташ) висипали вздовж річки. 1943 року внаслідок братовбивчого українсько-польського конфлікту ці села були взаємно зруйновані. Нині у Яцьківцях проживає понад 1200 мешканців. Село входило до Березнівського району, а від 2020 року є частиною Рівненського.

Католики латинського обряду Поташні і Яцьковичів, ймовірно, належали до парафії св. Каетана у Березному. У 1923-1924 роках у Поташні було засновано парафію, якою став опікуватись адміністратор о. Франциск Рутковський.

Завдяки його зусиллям і коштам близько трьох з половиною тисяч парафіян, що проживали також у трьох десятках навколишніх сіл і хуторів, 1925 року Поташня отримала перший (дерев'яний) костел св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії. У 1927 році о. Рутковського замінив настоятель о. Йосиф Олександрович, наступного, 1928 року адміністратором став о. Раймонд Козич, ще через рік - о. Стефан Іваніцький, а 1932 року настоятелем призначили о. Фаустина Лісіцького. В середині 30-х років парафію перейняв настоятель о. Юлій Януш, який 1936 року розпочав у селі будівництво мурованого храму, що мав замінити дерев'яний, за проектом у стилі пізнього модерну молодого львівського архітектора Оттона Федака.

12726 Ялишів

Село Ялишів (колишня назва - Єлашів) вважається заснованим у першій половині XVIII століття. Наприкінці ХІХ століття мало 266 мешканців, сьогодні ж чисельність його населення складає лише півтори сотні селян. Село входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Католики латинського обряду Ялишева раніше належали до парафії св. Анни у Полонному на Хмельниччині та не мали свого храму. На початку 90-х років ХІХ стоіліття їх став обслуговувати о. Єжи Скверчинський із Мар'янівки, який 1994 року заснував тут парафію. Під його керівництвом також в Ялишеві відбулось спорудження мурованого костелу. 1 травня 2000 року новозбудований костел освятив під титулом св. Йосифа, Робітника, єпископ Ян Пурвінський. Послуговуються ним також віряни сусіднього Лісового, яке до 1960 року називалось Гутою Жаборицькою.