89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Mukaczewo istniało już w IXw. jako miasto białych Chorwatów. W kronice Anonima „Dzieje Węgrów” opisano, jak wódz Węgrów Almosz (Arpad) w 896r. przeszedł przez Karpaty i zdobył Mukaczewo, w którym 40 dni świętował zwycięstwo. Miasto także jest wspominane w latach 1263, 1339 i 1352. W 1376r. królowa Węgier i Polski Elżbieta nadała miastu przywilej i pozwolenie na posiadanie własnej pieczęci z podobizną św. Marcina. W 1445r. miasto otrzymało prawo magdeburskie. Obecnie jest centrum rejonu з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.

82055 Муроване

У 1374 році поселення Ляшки було надано у власність родині Гербуртів, а магдебурзьке право йому забезпечили у 60-х роках XVI століття інші власники - родина Тарло. Причому, до 30-х років ХІХ століття місто і село під назвою Ляшки Муровані існували нарізно. У 1946 році поселення назвали просто Мурованим. Нині у селі проживає менше семи сотень мешканців.

Початково місцеві римо- католики належали до парафії св. Лаврентія у Хирові, проте 4 лютого 1688 року з ініціативи чергових власників поселення Мнішків тут постала самостійна парафія з дерев'яним костелом св. Юрія мч., збудованим їхнім же коштом 1614 року.

У 1796 року австрійська влада через те, що парафіян було дуже мало, передала споруджений 1753 року мурований костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і св. Юрія мч. місцевим греко- католикам, котрі тоді втратили свою церкву внаслідок пожежі. Католицькі віряни латинського обряду Ляшек Мурованих увійшли до складу парафії св. Архангела Михаїла у Старій Солі.

23034 Митки

Село Митки вперше згадується в реєстрі 1493 року під назвою Митківці (пізніше - Верещатинці) як власність руського (давньоукраїнського) роду Миткових. У наступні століття назва Верещатинці була втрачена, і село все частіше згадувалося у документах як Митківці, а потім - Митки. Нині тут проживає менше восьми сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Анни у Барі. У XVIII-XIX століттях у Митках була філіальна каплиця цієї парафії.

А в 2000-х роках у Митках завдяки зусиллям о. Миколи Гуцала та місцевих вірян було споруджено свій мурований костел, яким і далі опікуються дієцезіальні священники із барської парафії.

22800 Немирів,
вул. Костельна, 93а,
f.b.: Nemyrivkatolik

У Х-ХІ століттях тут існувало руське (давньоукраїнське) поселення, на місці якого виникло інше - Мирів, але його зруйнували татари. У другій половині XIVст. утворилось нове поселення Немирів, перша письмова згадка про нього припадає на 1506 рік. Магдебурзьке право отримало 1581 року. 1893 року у місті проживало 6864 мешканців, 1905 року - 7508, нині - понад 11400 осіб. Немирів був осередком повіту, у радянські часи - селищем міського типу і райцентром, з 1985 року - знову містом, а 2020 року увійшов до Вінницького району.

Перший дерев'яний костел в Немирові існував, принаймні, на початку XVIIст. (ймовірно, збудували наприкінці XVIст.), проте пізніше був зруйнований. Черговий дерев'яний храм у місті постав аж у 20-х роках XVIII століття.

48152 Нова Могильниця

Древнє поселення Могильниця відоме у документах від 1471 року, згадувалось також у 1497 і 1595 роках. Складалось із двох частин - старішої :) Нової Могильниці та більш пізньої Старої Могильниці, які нині є окремими селами. У 1712-1753 роках Могильниця вважалась містом. У 80-х роках наступного століття тут проживало маже 1800 католиків, у тому числі понад 400 латинського обряду. У 1964-1991 вся Могильниця мала назву Трудове. Нині чисельність населення у Новії та Старій Могильниці, які входили до Теребовельського району, а тепер - до Тернопільського, - приблизно по шість сотень осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії у Теребовлі, проте у 50-х роках ХІХ століття у Могильниці коштом місцевого власника Йосифа Стаженського було засновано капеланію, до якої також увійшли ще кілька сіл із сусідніх парафій. А в 1857-1865 роках завдяки його ж фінансовій підтримці та зусиллям експозита о. Йосифа Завістовського збудували мурований костел, присвячений св. Йосифу.

81765 Новосільці

Нововосільці вперше письмово згадуються 6 січня 1448 року. 1931 року тут проживало 1319 мешканців, переважна більшість яких була українцями, нині ж у селі мешкає лише трохи більше чотирьох сотень осіб. Воно входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. У 1908-1909 роках, коли чисельність вірних у Новосільцях перевищила дві з половиною сотні, тут було споруджено філіальну неоготичну муровану каплицю (ймовірно, за спрощеним варіантом типового проекту львівського архітектора Казимира Пекарського від 1892 року). Збудували її завдяки зусиллям і коштам ходорівського настоятеля о. Владислава Клєцана, а також дотаціям місцевого власника Казимира Vaux, Львівської курії та ще кількох вірян.

454?? Нововолинськ

Місто виникло на землях сіл Дорогиничі, Низкиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перша згадка про Низкиничі належить до першої половини XV століття. У 1570р. згадуються села Будятичі і Русовичі, а 1583 року - Дорогиничі. У 1951 році селищу шахтарів на території вугільних шахти, створених у цих селах, надали назву Нововолинськ. У 1957 році воно стало містом районного підпорядкування, а 1958 року його віднесли до міст обласного підпорядкування. Нині тут проживає понад п'ятдесят тисяч мешканців.

Мурований костел у Нововолинську постав коштом парафіян у 1999-2016 роках за проектом місцевих архітекторів Михайла Вісьтака і Валерія Кондратюка (раніше на цих землях римсько-католицьких святинь не було).

80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Капуцини прибули в Олесько 1733 року на запрошення Йосифа Жевуського, котрий у 1739 році надав їм фінансове забезпечення. Спочатку здійснювали душпастирство у невеликій каплиці поблизу будівництва костельно-монастирського комплексу, спорудженням якого займався о.-капуцин Анджей з Шидлівців (Мартин Добравський). Конвент, названий для увічнення пам'яті його засновників Йосифа та Антоніни на честь св. Йосифа та св. Антоніни, по своїй красі та оздобленню виявився найкращим поміж всіх капуцинських монастирів тодішньої Польщі. Костел, зокрема, було оздоблено гарними, масивними скульптурними композиціями, як зовні, так і з середини. Дата консекрації культової споруди невідома, проте це повинно було відбутись до 1751 року, коли у крипті храму відбулись перші поховання.

81067 Віжомля

Перша згадка у документах про Віжомлю (Ожомлю) датується 1376 роком, наступна - 1440 року. У 1785р. у західній частині села поселились німецькі колоністи, назвавши свою колонію Шумляу, яку наприкінці 30-х років ХХст. перейменували на Малу Віжомлю. 1880 року тут проживало 1156 мешканців (360 римо-католиків), 1900 року Віжомля разом із Шумляу мала 1730 селян, у тому числі 1060 українців, 367 поляків і 261 німців, нині ж її населення - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Матері Божої Помічниці Вірних у Судовій Вишні. На початку ХХ століття у Віжомлі було споруджено та 1901 року освячено під титулом св. Йосифа філіальну муровану каплицю.

89431 Паладь-Комарівці

Сучасне село Паладь-Комарівці утворене 1943 року шляхом об'єднання двох сіл Паладь і Комарівці, кожне з яких відоме у джерелах, принаймні, від XIV століття (і навіть раніше). Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців, більшість яких є етнічними угорцями переважно реформатської віри.

За інформацією, яка потребує підтвердження, перший (мурований) костел у Паладі постав у XIII столітті, парафію заснували у XIV столітті, а в XV столітті вона мала титул св. Михаїла. У XVI столітті чи пізніше парафія перейшла до протестантів реформатської віри, які у XVIII столітті повністю перебудували костел, залишивши від нього лише фундамент, крипту та, можливо, частину стін. І нині він є реформатською церквою.