79491 Львів-Брюховичі,
вул. Львівська, 62,
+380 (32) 240-90-71,
f.b.: 100077485300911

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

Король Владислав ІІІ 21 липня 1444 року дозволив Львову заснувати Брюховичі й розмістити там колоністів - втікачів від татарських набігів, що підтвердив король Олександр Ягеллончик у 1503 році. 1940 року Брюховичі отримали статус селища міського типу, а в 1939-1942 та 1944-1957 роках були центром району. Нині є частиною Львова з населенням понад 6300 мешканців. Раніше мешканці Брюхович належали спочатку до кафедральної парафії, від 1765 року - до парафії Матері Божої Сніжної, а зі середини XIXст. - до парафії у Рясній.

У 1814 році Львівська семінарія відокремилась від Генеральної семінарії, заснованої 1783 року австрійським урядом для всіх галицьких дієцезій, та розташувалась у будівлі колишнього монастиря сетер-кармеліток босих. Інтелектуальна формація семінаристів здійснювалась на богословському факультеті Львівського університету. У жовтні 1945 року Львівську семінарію було евакуйовано та перенесено у Польщу до монастиря оо.-бернардинів у Кальварії Зебжидовській, де вона пропрацювала аж до ліквідації у жовтні 1950 року.

86108 Макіївка,
вул. Леніна, 30,
+380 (6232) 679-92

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Ще у середині 30-х років радянська влада у Макіївці закрила та знищила костел св. Йосифа. З відродженням у місті церковного життя 4 жовтня 2005 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив каплицю, збудовану за півроку зусиллями настоятеля о. Ярослава Вишневського та місцевих парафіян, а 16 листопада 2007 року відправив урочисту Літургію з нагоди 100-річчя парафії.

8610? Макіївка

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Для технічних спеціалістів-католиків (переважно, французів та бельгійців), які працювали на металургійному заводі у Макіївці, спочатку облаштували молитовну кімнату. У 1907 року місцеву парафію (вікаріат) став обслуговувати француз о.-ассумпціоніст Ежен Неве - майбутній єпископ Цитруський та Апостольский адміністратор Москви. Завдяки його зусиллям та коштам Російсько-Донецького товариства у 1908 році тут було споруджено мурований костел св. Йосифа, освячення якого відбулось 1915 року.

45080 Мельниця

Мельниця вважається заснованою 1245 роком, а в Іпатіївському літописі в період з 1247 по 1288 роки згадується аж вісім разів. Тут було давньоукраїнське городище. Із XIV століття - вже містечко, яке значно пізніше стало селом. 1870 року у Мельниці проживало 420 осіб, 1885 року - 768, 1897 року - 2588, 1906 року - 2262, 1929 року - 2400, нині ж - менше шести сотень мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у Мельниці збудували 1704 року коштом місцевого власника Людвіка Манецького. 9 жовтня 1705 року цей храм консекрував під титулом св. Йосифа Обручника i Пресвятої Діви Марії єпископ-ординарій Луцький Олександр Виговський. Один із бічних вівтарів святині містив чудотворний образ Матері Божої, який, за легендою, пов'язаний із битвою з турками під Віднем. Невдовзі у Мельниці постала парафія, до якої 1726 року належало чотирнадцять сіл.

54001 Миколаїв,
вул. вул. Захисників Миколаєва, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph-mk.org,
f.b.: joseph.org.ua

Південна частина міста (Вітовка) отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року замок. З кінця XVст. місцеві поселення (Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші) пов'язані із запорізькими козаками. У 1789р. Вітовку перейменували на Богоявленськ та заклали Миколаїв на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга. У 1863р. тут проживало понад 64 тисячі мешканців, 1897 року - 92 тис., 1926 року - майже 105 тис., 1939 року - понад 168 тис., нині - близько 430 тисяч осіб. Із 1937 року Миколаїв є центром області та району. 2022 року присвоєно відзнаку «Місто-герой України»

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року відкрили римсько-католицький храм (ймовірно, дім молитви), який був присвячений св. Йосифу, хоча деякі джерела подають титул св. Миколая, сплутавши цю святиню із костелом св. Миколая у Миколаєві на Хмельниччині. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та польська.

23034 Митки

Село Митки вперше згадується в реєстрі 1493 року під назвою Митківці (пізніше - Верещатинці) як власність руського (давньоукраїнського) роду Миткових. У наступні століття назва Верещатинці була втрачена, і село все частіше згадувалося у документах як Митківці, а потім - Митки. Нині тут проживає менше восьми сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Анни у Барі. У XVIII-XIX століттях у Митках була філіальна каплиця цієї парафії.

А в 2000-х роках у Митках завдяки зусиллям о. Миколи Гуцала та місцевих вірян було споруджено свій мурований костел, яким і далі опікуються дієцезіальні священники із барської парафії.

81772 Млиниська

Млиниська вперше у документах згадуються 1435 та 1464 роками. Принаймні, від 1456 року Львівська катедральна капітула була власником земельної ділянки у цьому селі, а пізніше отримала у власність цілий маєток. Ще одна згадка датується 1515 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже шість сотень мешканців, нині - понад 760. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Жидачеві. За їх чисельності близько двох сотень у Млиниськах коштом власників села (Львівської катедральної капітули) та завдяки довіреній особі власників Еразму Малачинському було споруджено муровану каплицю. Її освятив у листопаді цього ж року о. Юліуш Галдецький.

82482 Моршин

Вперше Моршин у документі згадується 2 січня 1482 року як невелике село. Місцеві мінеральні джерела відомі від 1538 року, а із 70-х років XIX століття поселення стало розвиватись як курорт та лікувальниця. Перед Ісв. війною Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни. У радянські часи приватні курортно-лікувальні пансіонати були об'єднані у санаторії. У 1948 році Моршин отримав статус селища міського типу, а від 22 листопада 2002 року є містом обласного значення. Проживає у ньому понад 5800 мешканців.

Місцеві римо-католики, чисельність яких із середини XIX століття до кінця 30-х років XX століття зросла від двох десятків до понад сотні, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Болехові. Проте з розвитком містечка виникла необхідність у спорудженні власної святині, особливо, беручи до уваги зростаючу кількість відпочиваючих. Тому у 1930-1932 роках у Моршині за проектом архітектора Лаврентія Дайчака було споруджено муровану філіальну каплицю, якою опікувались отці-францисканці.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.

82055 Муроване

У 1374 році поселення Ляшки було надано у власність родині Гербуртів, а магдебурзьке право йому забезпечили у 60-х роках XVI століття інші власники - родина Тарло. Причому, до 30-х років ХІХ століття місто і село під назвою Ляшки Муровані існували нарізно. У 1946 році поселення назвали просто Мурованим. Нині у селі проживає менше семи сотень мешканців.

Початково місцеві римо- католики належали до парафії св. Лаврентія у Хирові, проте 4 лютого 1688 року з ініціативи чергових власників поселення Мнішків тут постала самостійна парафія з дерев'яним костелом св. Юрія мч., збудованим їхнім же коштом 1614 року.

У 1796 року австрійська влада через те, що парафіян було дуже мало, передала споруджений 1753 року мурований костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і св. Юрія мч. місцевим греко- католикам, котрі тоді втратили свою церкву внаслідок пожежі. Католицькі віряни латинського обряду Ляшек Мурованих увійшли до складу парафії св. Архангела Михаїла у Старій Солі.