47875 Полупанівка,
вул. Свята Гора, 2

Перша згадка про Полупанівку датується 1580 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. 1914 року в селі проживало 1320 жителів, 1931 року - 1402, у тому числі приблизно 80% поляків і 18% українців, нині - близько тисячі осіб. Село колишнього Підволочиського району тепер входить до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. Мурований костел Опіки св. Йосифа у Полупанівці вони збудували 1894 року. У 1913 році тут було засновано парафіяльну експозитуру, яка 1925 року стала самостійною парафією. Близько 1963 року храм радянська влада перетворила на похоронне бюро, а 1982 року - на краєзнавчий музей. Майже все оснащення святині було спалене.

47875 Полупанівка,
вул. Свята Гора, 2

Перша згадка про Полупанівку датується 1580 роком, проте поселення вважається заснованим у XIII столітті. 1914 року в селі проживало 1320 жителів, 1931 року - 1402, у тому числі приблизно 80% поляків і 18% українців, нині - близько тисячі осіб. Село колишнього Підволочиського району тепер входить до Тернопільського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. У 50-х роках ХІХ століття їх було понад шість сотень, а наприкінці цього століття - вже понад дев'ять сотень вірних. Філіальний мурований костел Опіки св. Йосифа у Полупанівці збудували та освятили 1894 року, в ньому скалатські душпастирі звершували богослужінні кожні два тижні.

80644 Підгір'я,
вул. Центральна, 2а

Перша згадка про село Пониква датується 1490 роком, згадується також у 1511 і 1515 роках. 1880 року тут проживало 1148 мешканців, переважна більшість яких була українцями, 1931 року - 1839, нині - понад півтисячі осіб. Південний край південно-східної частини Поникви нині є Центральною вулицею села Підгір'я, яке раніше називалось Волохи, і мешкає у ньому трохи більше чотирьох сотень селян. Села входили до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

Римо-католики Поникви та Волохів належали до парафії Пресвятої Трійці в Олеську. Спочатку богослужіння для них здійснювали у палацовій каплиці в Поникві. На початку 60-х років ХІХ століття їх чисельність (разом із розташованим поруч Гутищем) становила вже близько трьох сотень вірян, тому виникла потреба в окремому храмі.

80316 Рава-Руська,
вул. Коновальця, 32/4,
+380 (3252) 434-02

Перші поселення на теренах міста виникли близько дев'яти століть тому, а в документах Рава-Руська згадується 1455 роком. Тоді белзький і мазовецький князь Владислав одне з таких поселень назвав іменем свого володіння у Польщі - Равою, додавши слово «Руська», адже Русь, русини є давньою назвою України та українців. 1622 року Рава отримала магдебурзьке право. З 1913 року була центром повіту, статус міста отримала 1939 року і до 1962 року була центром району. Населення - понад 8600 мешканців.

У 1612 році місцеві землевласники Тщенці перенесли парафію у селі Річки, засновану 1531 року, до своєї резиденції у Раві-Руській та спорудили тут дерев'яний костел. Святиня була знищена 1648 року місцевим населенням. У 1770-1776 роках коштом наступного власника Андрія Жечицького спорудили бароковий однонефний храм, який 9 травня 1843 року консекрував архієпископ Франциск Піштек. У 1895 та 1926 роках відбулась реконструкція святині.

80200 Радехів

Перша письмова згадка про Радехів (Радихів) датована 1472 роком, наступна - 1493 роком. 1752 року отримав магдебурзське право. 1880 року місто нараховувало понад 3500 мешканців, причому кількістю українці у десять разів переважали поляків. У 1911-1939 роках був центром повіту, а пізніше - центром району. Від 2020 року входить до Червоноградського району. Нині тут проживає понад 9700 осіб.

Римо-католики Радехова раніше належали до парафії у Станині, перенесеної сюди у 1775-1776 роках. Тоді ж розпочали будівництво мурованого костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, яке завершили 1828 року. Від 1945 року цей храм радянська влада використовувала в якості військового клубу, а 1972 року його було повністю зруйновано.

33001 Рівне,
вул. Соборна, 213,
+380 (3622) 573-72,
f.b.: groups/rivne.katolyky

Вперше Рівне згадується у 1283р. у польскій хрониці «Rocznik kapituly krakowskiej» як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства. Магдебурзьке право отримало 1492 року. Від 1793 року - центр повіту, від 1939 року - обласний центр. У 1629р. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, 1858 року - 5054, 1897 року - 24573, 1921 року - 30000, 1939 року - 43000, нині - понад 264 тисячі осіб.

Cпоруджений 1549 року перший дерев'яний храм св. Михаїла у Рівному замінили наступними дерев'яними у другій половині першого десятиліття XVIIст. та 1642 року. Мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Архангела Михаїла постав у 1774-1813рр., але вже з кінця 40-х років ХІХст. через його поганий технічний стан богослужіння відбувались у цвинтарній каплиці Опіки св. Йосифа аж до освячення 1900 року новозбудованого храму Різдва Пресвятої Діви Марії і cв. Антонія Падуанського.

33001 Рівне,
вул. Дорошенка

Вперше Рівне згадується у 1283р. у польскій хрониці «Rocznik kapituly krakowskiej» як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства. Магдебурзьке право отримало 1492 року. Від 1793 року - центр повіту, від 1939 року - обласний центр. У 1629р. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, 1858 року - 5054, 1897 року - 24573, 1921 року - 30000, 1939 року - 43000, нині - понад 264 тисячі осіб.

Волею називали лівобережне передмістя, де селились новоприбулі, які за наділ землі певний час не платили земельних податків (територія між сучасними вулицями Хмільною, Дорошенка і Дубенською). Ще до спорудження рівненського парафіяльного мурованого костелу Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Архангела Михаїла власник міста Станіслав Любомирський збудував тут 1764 року на католицькому кладовищі муровану цвинтарну каплицю Опіки св. Йосифа.

48370 Садове

Село Новосілка Коропецька, як до 1946 року називалось нинішнє Садове, заснували у першій чверті XVIII століття польські дрібні шляхтичі-селяни, які мали сплачувати землевласникам оренду за землю. Заселення ними села продовжувалось до кінця цього століття. У XIX столітті тут також поселились українські сім'ї. Село входило до Монастириського району, а тепер - до Чортківського. Нині у Садовому проживає майже дві сотні селян.

Римо-католики Новосілки Коропецької належали до парафії св. Миколая у Коропці. У 1907-1908 році, коли їх чисельність становила близько трьох сотень, у селі коштом місцевих власників родини Бадені на подарованій ними земельній ділянці та з використанням пожертвуваних ними ж будівельних матеріалів було споруджено за участю вірян філіальну муровану каплицю, яку освятили 1908 року під титулом Опіки св. Йосифа. Ініціатором її будівництва стала с. Аполонія Вандович із згромадження Францисканок Родини Марії, яка працювала у селі у 1906-1945 роках, опікуючись школою.

31000 Слобідка-Красилівська,
вул. Центральна, 40А

У 2021 році мешканці Слобідки-Красилівської відсвяткували 520-ту річницю першої писемної згадки про село. 1867 року у поселенні було близько півсотні будинків, нині тут проживає понад сім сотень осіб. Село входило до Красилівського району, а після 2020 року стало частиною Хмельницького.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Варфоломія у далеких Кульчинах, проте після спорудження костелу св. Анни у розташованому поблизу Красилові, який з часом став обслуговуватись окремими кульчинськими душпастирями-філіалістами, фактично приєднались до останнього та 1917 року увійшли до новоствореної там парафії.

32162 Солобківці

Соло(б/д)ківці відомі у документах з 1493 року, згадуються також у 1530, 1542, 1565, 1569 і 1583 роках, а 1642 року вважались містом. У XVIIIст. місцеві власники Гумєцькі переселили сюди католиків із інших маєтностей. 1792 року у містечку проживало 1590 мешканців, 1835 року - 1540, 1893 року - 4747, 1905 року - 4300, нині - понад 2200 осіб. Були центром волості, у 1923-1957рр. - райцентром. Село входило до Ярмолинецького району, а від 2020 року - до Хмельницького.

У 40-х роках XVII століття у Солобківцях для домініканців було споруджено мурований костел св. Йосифа (та монастир) коштом місцевого власника Яцька Шемберга, комісара Запорізького війська. Тут оселилось два ченця, причому без згоди на це єпископа Кам'янецького, який не підтримав фундацію. Проте під час козацько-польських війн і турецької окупації храм майже повністю знищили (залишились лише стіни).