ГОРОДИЩЕ. Колишній костел Опіки св. Йосифа (1901 - 1922). Тернопільська обл., Тернопільський р-н

47633 Городище

Городище (Городисько) вважається дуже давнім поселенням, проте перші документальні згадки про нього датуються 1465, 1467 і 1468 роками. У 1504р. король Олександр подарував Городище львівським архієпископам, відтоді воно їм належало. На початку 80-х років ХІХ століття мало майже 1100 мешканців, з яких понад 810 були греко- і понад 230 римо-католиками, 1927 року - 2040, нині - менше тисячі осіб. Від 1936 року називалось Великим Городищем. Село входило до Козівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста в Козлові. Коли їх чисельність перевищила чотири сотні осіб, 1899 року в Городищі з ініціативи адміністратора козлівської парафії о. Яна Шлєнжака та управляючого архієпископським маєтком Ігнатія Баєвського постав комітет будівництва храму під керівництвом місцевого жителя Яна Криницького.

ГОРОДОК - Мархлівка. Костел св. Йосифа (1995 - 1996). Хмельницька обл., Хмельницький р-н

32000 Городок,
вул. Тельмана, 137,
+380 (3851) 349-64

Історики відносять Городок до міст Болохівського князівства під назвою Городець, проте роком першої писемної згадки вважається 1362, коли Литва розгромила татар на річці Сині Води і оволоділа Поділлям з його містами та селами. Городок згадується також 1392 роком. Називався Бедрихів Городок, Городок, Грудек, Грудок і Новодвор. Турецьке ярмо 1672-1699 років зменшило населення міста, тому Городок заселили мазурами з-за Вісли і Сяну. Лише 1786 року за королівською грамотою отримав права міста. У 1795р. став повітовим центром. Статус міста отримав 1957 року (перед тим був селищем міського типу). Був районним центром, а нині - належить до Хмельницького району. Населення - близько 16 тисяч мешканців.

На жаль, муровані костели (францисканський св. Антонія 1737 року та св. Станіслава 1779 року) не збереглись.

ДНІПРО (Дніпропетровськ, Катеринославськ). Костел св. Йосифа (1869 - 1877). Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н

49007 Дніпро,
проспект Дмитра Яворницького, 91,
+380 (56) 745-01-54, 372-30-39,
www: dniprokatolik.net,
f.b.: dniprokatolik

Територія міста належала Запорізькій Січі під час козаччини. 1635 року тут постала польська фортеця Кодак, та з документів 1660 року випливає, що біля сучасного Дніпропетровська існує селище Новий Кодак, яке у 1750 році вже називається містом. У середині 1780-х років імператриця Катерина ІІ звеліла почати будівництво міста Катеринослав на правому березі Дніпра біля Нового Кодаку. За інерцією у 1785-1791 роках в Новому Кодаку розміщувалася адміністрація міста Катеринослава і повіту, а сам Новий Кодак в церковних і світських документах називався Катеринославом. 1795 року Новий Кодак приєднали до Катеринослава. У 1796-1802 роках за бажанням імператора Павла І місто носило назву Новоросійськ. З розвитком металургійної промисловості Катеринослав швидко перетворився на один з найбільших промислових центрів Російської імперії. 19 липня 1926 року Катеринослав було перейменовано на Дніпропетровськ. У травні 2016 року місто отримало назву Дніпро. Його населення - понад 987 тисяч мешканців.

Костел до закриття
Костел до закриття

У 1779 рокі у Катеринославі оселились римо-католики з Криму. 1842 року на гроші місцевих вірних було придбано земельну ділянку на Катеринославському проспекті під будівництво костелу, о. Домінік Зіббіні звернувся до місцевої влади з проханням про дозвіл на будівництво храму. У 1869 році було розпочато спорудження костелу за затвердженим міністром внутрішніх справ Росії архітектурним проектом А. Бродницького А. та П. Меркулова, а 1877 року - завершено. 7 травня 1878 року храм освятили під титулом св. Йосифа, 14 серпня 1906 року його консекрував Тираспольський єпископ Йосиф Кесслер. 1910 року костел було розширено архітектором М. Хорманським.

У 1937 році радянська влада закрила святиню. 1942 року храм було упорядковано та відкрито на деякий час, проте у 1948 році його знову відібрали (став міською публічною бібліотекою). У 1950 році після реконструкції у храмі розмістили 'Школу вищої спортивної майстерності'. 1984 року костел віддали Зональному управлінню спортивних лотерей.

ДОНЕЦЬК (Юзівка, Сталін, Сталіно). Костел св. Йосифа Ремісника (2006). Донецька обл., міста

83004 Донецьк,
вул. Артема, 191,
+380 (622) 57-78-74,
f.b.: 1727394587474018

На території сучасного Донецька запорізькі козаки у XVIIст. та донські козаки наприкінці XVIIIст. заснували слободи, зокрема, Олександрівку, перша згадка про яку датується 1779 роком. Саме біля неї 1841 року з'явились три перші вугільні шахти, а промисловий видобуток вугілля почався у 60-х роках. Разом з будівництвом шахт та металургійного заводу, які розпочав засновник «Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництв» валлієць Джон Юз, влітку 1869 року на місці села Олександрівка виникла Юзівка. У травні 1917 року отримала статус міста, у 1924р. її перейменували на Сталін, 1929 року - на Сталіно, яке 1932 року стало обласним центром. 1961 року місто отримало назву - Донецьк. Населення - понад 900 тисяч мешканців.

Серед технічного персоналу, який обслуговував започатковане у Юзівці виробництво, було багато римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Маріуполі. 1892 року на кошти вже згаданого «Новоросійського товариства» у Юзівці збудували муровану святиню св. Йосифа, яку схематизми Тираспільської дієцезії називають молитовним домом.

ДУБНИКИ - Калинівка. Колишній костел Божої Матері Ченстоховської (1929 - 1930). Волинська обл., Володимирський р-н

Дубники-Калинівка

Дубники відомі у документах, принаймні, від 1566 року. У селі проживала велика кількість етнічних німців, а навколо поселення у міжвоєнний період заснували багато польських колоній-хуторів, у тому числі і Калинівку. Після ІІ світової війни на території села та його хуторів було створено військовий полігон, у звʼязку з чим село ліквідували. Фактично, Калинівка містилась на північ від Дубників, південніше Охнівки та на схід від Білина.

У 1929-1930 роках завдяки зусиллям місцевого настоятеля о. Броніслава Галицького коштом вірян на хуторі-колонії Калинівка села Дубники збудували костел у так званому 'пруському' стилі (з дерева та цегли). 7 липня 1930 року під час візитації парафії новоспоруджений храм під титулом Божої Матері Ченстоховської урочисто освятив єпископ Луцький Адольф Шельонжек.

ДУБНО. Колишній костел св. Йосифа (174?). Рівненська обл., Дубенський р-н

35600 Дубно,
вул. Шевченко, 51

Дубно вперше згадується 30 серпня 1100 року, є також згадка 1149 року, проте, як свідчать археологічні рокопки, засноване ще раніше. 4 червня 1498 року отримало статус міста, а 1507 року - магдебурзьке право. Від 1795 року місто було центр повіту. 1860 року тут проживало 8364 мешканців, 1937 року - понад 15 тисяч (29% - українці, 26% - поляки), нині ж місто є райцентром із населенням понад 40 тисяч осіб.

Першу католицьку святиню (замкову каплицю) у Дубні збудував 1560 року його власник православний Костянтин Василь Острозький для своїх дружини-католички та дворян-католиків.

Дерев'яний костел св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії, для кармеліток постав у Дубні коштом Єфросинії Острозької 1630 року. Проте вже 1690 року цей храм було збудовано заново (знову із дерева), але вже на кошти Анастасії Чернецькою та поруч із спорудженим 1688 року з ініціативи Теофіли Любомирської кармелітським дерев'яним монастирем. У 1721 році вищезгадана Анастасія Чарнецька виділила кошти на перетворення кармелітського дерев'яного костельно-монастирського комплексу на мурований, що і було здійснено протягом наступних двох десятиліть. Храм в стилі раннього бароко освятив Луцький єпископ Францішек Кобельський, проте упорядження як костелу, так і монастиря продовжувалось ще довго.

ЗАБОЛОТІВ. Каплиця цвинтарна св. Йосифа {Якса-Добеків} (1902). Івано-Франківська обл., Коломийський р-н

78315 Заболотів

Поселення Заболотів відоме письмово від 7 травня 1442 року, а в 1453, 1455, 1475 і 1515 роках вже вважалось містом. 1890 року воно нараховувало понад чотири тисячі мешканців (понад 1600 греко-католиків, майже 400 римо-католиків та понад 2000 юдеїв). У 1940 році Заболотів став селищем міського типу та районним центром, від 1962р. належав до Снятинського району, а 2020 року увійшов до Коломийського. Нині у ньому проживає понад 4 тисячі осіб.

Неоготичну муровану каплицю-усипальницю Якса-Добеків гербу Гриф на парафіяльному кладовищі поруч із костелом Пресвятої Трійці у Заболотові збудували коштом Анжели Якса-Добек (з Домбровських) 1902 року, хоча смерть одного із похованих там членів цієї родини, Віктора, настала ще 1899 року. Іншого Якса-Добека, Йосифа, на честь якого каплиця отримала титул, було поховано у ній саме 1902 року.