81323 Тщенець,
вул. Дружби, 4,
+380 (3234) 663-96

Тщенець у документах вперше зустрічається у 1418 році. У XIX та першій частині XX століть належав родині Юнгів, коштом яких споруджувалось три римсько-католицькі святині у селі. Проживає у ньому понад півтисячі мешканців, третина яких вважає польську мову рідною. Входило до Мостиського району, а тепер - до Яворівського.

Римо-католики Тщенця належали до парафії Різдва св. Йоана Хрестителя у Мостиськах. У 80-х роках XIX століття було збудовано неоготичну каплицю-усипальницю родини Юнгів, яка збереглась донині. У 1914-1915 роках, коли чисельність католиків латинського обряду у Тщенці перевищувала 1700 осіб, відбулось будівництво мурованого філіального костелу коштом Ванди Юнг. Проте незавершений храм розібрали росіяни, використавши матеріали для впорядкування дороги на Перемишль. 1920 року у селі було створено парафіяльну експозитуру.

У 1924-1928 роках спорудили сучасний неоготичний мурований храм за проектом С. Маєрського на кошти А. Юнга, Т. Козка та уряду, 30 вересня 1928 року його освятив єпископ К. Фішер. А 1930 року було засновано парафію. 4 травня 1936 року єпископ В. Томака консекрував костел. У 1936-1939 роках збудовали новий парафіяльний будинок за проектом М. Рибакевича з Перемишля.

88018 Ужгород,
вул. Капушанська, 22

У IX столітті місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (чи Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. 1849 року Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944 року місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 1900 році на території нинішньої Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака в Ужгороді завдяки зібраним сестрою ордену св. Вікентія Домітіллою Новак пожертвам було збудовано каплицю св. Йосифа площею 139 кв.м., в якій вже тоді проводили богослужіння католицькі душпастирі обох обрядів. Сестри милосердя працювали в лікарні у 1900-1948 роках, їх пам’ять увічнена на цвинтарі Кальварії, де вони поховані позаду каплиці Розп’яття, на великій ділянці із залізними хрестами.

10000 Улянівка,
вул. Центральна, 19

Невеличке село Улянівка було утворене, ймовірно, у другій половині XIX століття. 'Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich' подає про нього два рядки тексту лише на початку ХХ століття, коли там проживало 415 мешканців. 1906 року воно мало 436 осіб, а нині нараховує лише три сотні селян.

У докомуністичні часи католики латинського обряду села Улянівка могли послуговуватись сусідніми костелами Преображення Господнього у Покостівці або Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Новому Заводі, проте, за даними метричних книг, належали до парафії у волосному центрі Троянів, яка мала збудований у середині XVIII століття дерев'яний храм св. Казимира.

13000 Улянівка

Село Улянівка (Юліянівка) у документах вперше зустрічається 1870 року. Ймовірно, заснували його вихідці з Польщі. Відомо, що у жовтні 1935 року до Харківської області було виселено 20 польських родин (сотня осіб), натомість на місце вибулих тут осіли селяни із Київської та Чернігівської областей. Нині у селі проживає десь півтори сотні мешканців. Село входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

Спочатку в Улянівці облаштували невеличку капличку, а 13 квітня 2013 року архієпископ Петро Мальчук OFM освятив фундамент майбутнього храму та хрест. Муровану простору каплицю будували завдяки доброчинцям із Італії та місцевим. 26 вересня 2015 року під час візиту італійських меценатів було освячено меморіальну дошку на честь гостей, розміщену на стіні храму.

80771 Ушня

У документі від 18 листопада 1452 року поселення Ушня (Vschnya) згадується як королівське село, є також згадка 1452 року. Проте пізніше село стало частиною Білого Каменя, від якого відмежувалось лише 1614 року. У 1869р. мало 1295 мешканців, 1880 року - 1677 (1398 поляків, 279 українців), причому 1170 були римо- і 411 греко-католиками. 1900 року в Ушні проживало 2088 осіб, у тому числі близько півтори тисячі римо-католиків, а нині село нараховує менше півтисячі мешканців.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Білому Камені. Наприкінці ХІХ століття виникла необхідність спорудження власної святині, оскільки греко-католики заборонили їм відвідувати свою церкву, де вони мали свій вівтар. Земельну ділянку під храм пожертвували сестри милосердя, яким Йосиф Шнайдер подарував частину своїх маєтностей у селі, та сам власник. За взірець взяли костел у Білому Камені.

48240 Хоростків

Хоростків вперше письмово згадується 1423 (чи навіть 1340) року. У 1578р. отримав обмежене магдебурзьке право, а 1622 року вперше подається як містечко. На початку 80-х років ХІХст. мав 4900 мешканців, 1921 року - 6787, у тому числі 2591 українців і 2209 поляків, 1931 року - 6924. Від 1934 року є містом. Населення нині - понад 6600 мешканців. Входив до Гусятинського району, а від 2020 року - в Чортківському.

Парафія і костел (можливо, під титулом св. Йосифа Каласанського) у Хоросткові існували у I половині XVIIIст., проте 1748 року парафію ліквідував архієпископ Миколай Вижицький, приєднавши хоростківських вірян до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Копичинцях.

У 1850 році в Хоросткові австрійська влада збудувала мурований костел, про який відомо лише те, що був під титулом св. Архангела Михаїла (принаймні, таке присвячення подає схематизм Львівської архідієцезії, складений на початок 1857 року). І вже 1851 року у містечку заснували парафіяльну експозитуру, яка охопила майже десяток навколишніх сіл та аж до 1886 року обслуговувалась експозитом (потім - настоятелем) о. Мареком Єзеніцьким. 1855 року стала капеланією.

44636 Чарторийськ

Чарторийськ згадується у літописах у 1100 та 1228 роках. Наприкінці ХІХст. у містечку проживало майже 2 тисячі мешканців, 1902 року на залізничній гілці Ковель-Сарни відкрили станцію Чарторийськ, біля якої виникло селище з цією ж назвою, тому містечку Чарторийськ додали приставку Старий. 7 жовтня 2021 року Старий Чарторийськ перейменували на Чарторийськ. У селі проживає понад дві тисячі осіб. Належало до Маневицького району, а тепер - до Камінь-Каширського.

Місцевий власник Андрій Лещинський (кальвіністського віросповідання) 18 грудня 1639 року профінансував у Чарторийську будівництво невеликого дерев'яного храму св. Йосифа в пам'ять про померлу 30 травня дружину Анну (із Корецьких) - католичку. Фундацію святині та парафії затвердив 23 січня 1640 року єпископ Андрій Гембіцький. В лютому цього ж року храм було споруджено, а в ньому постав меморіал Анни.

24800 Чечельник,
вул. Героїв Майдану, 39,
+380 (4351) 212-71,
www: chechelnyk.ofm.org.ua

Перша згадка про сторожові поселення на місці теперішнього Чечельника датується 1529 роком. Статус містечка отримав 1635 року. У 1795р. перейменували на Ольгопіль та зробили центром повіту, проте 1812 року повітовий центр перенесли до Рогузки-Чечельницької, яку теж перейменували на Ольгопіль, а Чечельнику повернули стару назву. Був центром волості. У 1893р. тут проживало лише 2897 мешканців, 1905 року - вже 10558, нині - майже 5 тисяч осіб. Із 1961р. є селищем (міського типу), був райцентром (за винятком 1962-1966рр.), проте 2020 року увійшов до Гайсинського району.

У 1751 році у Чечельнику було споруджено дерев'яний костел (і місійний будинок) для барських єзуїтів коштом місцевого власника князя Станіслава Любомирського. 1759 року гайдамаки знищили, принаймні, будівлю єзуїтів (можливо, і храм), проте пізніше їх відновили. І єзуїти продовжували обслуговувати католиків містечка та околиць.

32333 Чорнокозинці

Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, із середини XVст. до кінця XVIIIст. належали Кам'янець-подільському катедральному капітулу та були резиденцією місцевих єпископів. 1519 року отримали статус міста, якому 1578 надали магдебурзьке право. Нині є селом із населенням понад чотири сотні мешканців.

Чорнокозинський замок, побудований наприкінці XIV - на початку XV століть, використовувався в якості резиденції кам'янець-подільськими єпископами. І, принаймні, двоє з них у Чорнокозинцях завершили своє земне життя - Миколай Лабунський (1467 року у замку) та Миколай Дембовський (1757 року у літньому палаці, який у 1716-1721 роках біля підніжжя замкової гори збудував єпископ Стефан Рупневський).

63500 Чугуїв,
вул. Чернішевського, 6

Місто Чугуїв засновано 10 серпня 1638 року в долині річки Сіверський Донець українськими козаками і російськими стрільцями на чолі з гетьманом Яковом Остряницею з метою захисту південних кордонів Російської держави від набігів кочових племен. З середини XVII століття до 1765 року - сотенне містечко Харківського (Старобільського) полку, а потім - центр повіту. 1780 року отримав статус міста, 10 серпня 1938 року знову став містом. Є районним центром. Населення - понад 32 тисяч мешканців.

У 2009 році у Чугуєві для місцевих римо-католиків було облаштовано каплицю св. Йосифа Більчевського у придбаному будинку. 17 травня цього ж року каплиця отримала реліквії святого архієпископа Йосифа Більчевського, які передав делегований архієпископом Мечиславом Мокшицьким єпископ Леон Малий.