86108 Макіївка,
вул. Леніна, 30,
+380 (6232) 679-92

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Ще у середині 30-х років радянська влада у Макіївці закрила та знищила костел св. Йосифа. З відродженням у місті церковного життя 4 жовтня 2005 року єпископ Станіслав Падевський OFM Cap освятив каплицю, збудовану за півроку зусиллями настоятеля о. Ярослава Вишневського та місцевих парафіян, а 16 листопада 2007 року відправив урочисту Літургію з нагоди 100-річчя парафії.

8610? Макіївка

Наприкінці XVIIст. вперше згадуються поселення на теренах Макіївки - запорізький зимівник Ясинівка та поселення запорожця Макея, за іменем якого місто пізніше назвали. У середині XIXст. в Макіївській слободі розпочався вуглевидобуток, а 1892 року поблизу металургійного заводу «Уніон» виникло робоче селище Дмитрієвськ, яке стало торговельно-промисловим і культурним центром для навколишніх селищ і слободи Макіївка. У 1917-1920рр. селище Дмитрієвськ та прилеглу до нього Макіївку об'єднали у місто Дмитрієвськ, яке 1931 року перейменували на Макіївку. Від 1941 року - місто обласного підпорядкування. Населення - 340 тисяч мешканців.

Для технічних спеціалістів-католиків (переважно, французів та бельгійців), які працювали на металургійному заводі у Макіївці, спочатку облаштували молитовну кімнату. У 1907 року місцеву парафію (вікаріат) став обслуговувати француз о.-ассумпціоніст Ежен Неве - майбутній єпископ Цитруський та Апостольский адміністратор Москви. Завдяки його зусиллям та коштам Російсько-Донецького товариства у 1908 році тут було споруджено мурований костел св. Йосифа, освячення якого відбулось 1915 року.

45080 Мельниця

Мельниця вважається заснованою 1245 роком, а в Іпатіївському літописі в період з 1247 по 1288 роки згадується аж вісім разів. Тут було давньоукраїнське городище. Із XIV століття - вже містечко, яке значно пізніше стало селом. 1870 року у Мельниці проживало 420 осіб, 1885 року - 768, 1897 року - 2588, 1906 року - 2262, 1929 року - 2400, нині ж - менше шести сотень мешканців.

Перший (дерев'яний) костел у Мельниці збудували 1704 року коштом місцевого власника Людвіка Манецького. 9 жовтня 1705 року цей храм консекрував під титулом св. Йосифа Обручника i Пресвятої Діви Марії єпископ-ординарій Луцький Олександр Виговський. Один із бічних вівтарів святині містив чудотворний образ Матері Божої, який, за легендою, пов'язаний із битвою з турками під Віднем. Невдовзі у Мельниці постала парафія, до якої 1726 року належало чотирнадцять сіл.

54001 Миколаїв,
вул. Декабристів, 32,
+380 (512) 47-06-36,
www: joseph.org.ua,
f.b.: joseph.org.ua

Південня частина міста Вітовка отримала назву від литовського князя Вітовта, який збудував тут 1399 року Вітовтівський замок (фортецю) і митницю для контролю торгівлі з татарами. А з кінця XV століття історія місцевих поселень тісно пов'язана із запорізькими козаками, такими були Рушеринівка, Рибаче, Кут Хлюща та інші. 1789 року Вітовку перейменували на Богоявленськ (цілющі вітовські джерела води були «даром Божим»). А власне Миколаїв заклав 1789 року князь Григорій Потьомкін на півострові при злитті Інгулу і Південного Буга як флотське і корабельне місто. Майже сто років тут перебував штаб Чорноморського флоту. 1862 року в місті відкрили комерційний порт, що послужило поштовхом до перетворення Миколаєва на значний економічний і торгівельний осередок. Нині - обласний центр з населенням понад 483 тисяч мешканців.

Вже через 5 років після заснування міста, 20 травня 1794 року був відкритий римсько-католицький храм св. Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії, хоча деякі джерела подають інший титул - св. Миколая. Місцева парафія об'єднала вірян різного етнічного походження - французів, італійців, литовців, угорців, іспанців, шведів, естонців, проте найбільшими спільнотами були німецька та (зі середини XIXст.) польська. 1823 року храм було відновлено коштом парафіян, у 1868 році переробили його покрівлю у формі купола, проте на початок 70-х років ХІХ століття святиня, яка ледве могла вмістити 50 вірян, стала надто малою для парафії, що нараховувала тоді понад 3 тисячі осіб. До того ж, незадовільним був також технічний стан будівлі.

23034 Митки

Село Митки вперше згадується в реєстрі 1493 року під назвою Митківці (пізніше - Верещатинці) як власність руського (давньоукраїнського) роду Миткових. У наступні століття назва Верещатинці була втрачена, і село все частіше згадувалося у документах як Митківці, а потім - Митки. Нині тут проживає менше восьми сотень селян.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Анни у Барі. У XVIII-XIX століттях у Митках була філіальна каплиця цієї парафії.

А в 2000-х роках у Митках завдяки зусиллям о. Миколи Гуцала та місцевих вірян було споруджено свій мурований костел, яким і далі опікуються дієцезіальні священники із барської парафії.

81772 Млиниська

Млиниська вперше у документах згадуються 1435 та 1464 роками. Принаймні, від 1456 року Львівська катедральна капітула була власником земельної ділянки у цьому селі, а пізніше отримала у власність цілий маєток. Ще одна згадка датується 1515 роком. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало майже шість сотень мешканців, нині - понад 760. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Жидачеві. За їх чисельності близько двох сотень у Млиниськах коштом власників села (Львівської катедральної капітули) та завдяки довіреній особі власників Еразму Малачинському було споруджено муровану каплицю. Її освятив у листопаді цього ж року о. Юліуш Галдецький.

82482 Моршин

Вперше Моршин у документі згадується 2 січня 1482 року як невелике село. Місцеві мінеральні джерела відомі від 1538 року, а із 70-х років XIX століття поселення стало розвиватись як курорт та лікувальниця. Перед Ісв. війною Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни. У радянські часи приватні курортно-лікувальні пансіонати були об'єднані у санаторії. У 1948 році Моршин отримав статус селища міського типу, а від 22 листопада 2002 року є містом обласного значення. Проживає у ньому понад 5800 мешканців.

Місцеві римо-католики, чисельність яких із середини XIX століття до кінця 30-х років XX століття зросла від двох десятків до понад сотні, належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Болехові. Проте з розвитком містечка виникла необхідність у спорудженні власної святині, особливо, беручи до уваги зростаючу кількість відпочиваючих. Тому у 1930-1932 роках у Моршині за проектом архітектора Лаврентія Дайчака було споруджено муровану філіальну каплицю, якою опікувались отці-францисканці.

89600 Мукачево,
вул. Миру, 51

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

У 1880 році почав обвалюватись неф костелу св. Мартина з Туру (перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками). Тому 1904 року його довелось розібрати, проте апсиду костелу (його вівтарну частину, святилище) залишили. Частково на місці знесеної культової споруди у 1904-1905 роках збудували новий готичний мурований костел св. Мартина з Туру, а відновлення та реконструкцію вівтарної частини старого храму взяв на себе Національний комітет охорони пам’яток старовини і культури.

82055 Муроване

У 1374 році поселення Ляшки було надано у власність родині Гербуртів, а магдебурзьке право йому забезпечили у 60-х роках XVI століття інші власники - родина Тарло. Причому, до 30-х років ХІХ століття місто і село під назвою Ляшки Муровані існували нарізно. У 1946 році поселення назвали просто Мурованим. Нині у селі проживає менше семи сотень мешканців.

Початково місцеві римо- католики належали до парафії св. Лаврентія у Хирові, проте 4 лютого 1688 року з ініціативи чергових власників поселення Мнішків тут постала самостійна парафія з дерев'яним костелом св. Юрія мч., збудованим їхнім же коштом 1614 року.

У 1796 року австрійська влада через те, що парафіян було дуже мало, передала споруджений 1753 року мурований костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і св. Юрія мч. місцевим греко- католикам, котрі тоді втратили свою церкву внаслідок пожежі. Католицькі віряни латинського обряду Ляшек Мурованих увійшли до складу парафії св. Архангела Михаїла у Старій Солі.

22800 Немирів,
вул. Костельна, 93а,
f.b.: Nemyrivkatolik

У Х-ХІ століттях тут існувало руське (давньоукраїнське) поселення, на місці якого виникло інше - Мирів, але його зруйнували татари. У другій половині XIVст. утворилось нове поселення Немирів, перша письмова згадка про нього припадає на 1506 рік. Магдебурзьке право отримало 1581 року. 1893 року у місті проживало 6864 мешканців, 1905 року - 7508, нині - понад 11400 осіб. Немирів був осередком повіту, у радянські часи - селищем міського типу і райцентром, з 1985 року - знову містом, а 2020 року увійшов до Вінницького району.

Перший дерев'яний костел в Немирові існував, принаймні, на початку XVIIст. (ймовірно, збудували наприкінці XVIст.), проте пізніше був зруйнований. Черговий дерев'яний храм у місті постав аж у 20-х роках XVIII століття.