48152 Нова Могильниця

Древнє поселення Могильниця відоме у документах від 1471 року, згадувалось також у 1497 і 1595 роках. Складалось із двох частин - старішої :) Нової Могильниці та більш пізньої Старої Могильниці, які нині є окремими селами. У 1712-1753 роках Могильниця вважалась містом. У 80-х роках наступного століття тут проживало маже 1800 католиків, у тому числі понад 400 латинського обряду. У 1964-1991 вся Могильниця мала назву Трудове. Нині чисельність населення у Новії та Старій Могильниці, які входили до Теребовельського району, а тепер - до Тернопільського, - приблизно по шість сотень осіб.

Римо-католики села спочатку належали до парафії у Теребовлі, проте у 50-х роках ХІХ століття у Могильниці коштом місцевого власника Йосифа Стаженського було засновано капеланію, до якої також увійшли ще кілька сіл із сусідніх парафій. А в 1857-1865 роках завдяки його ж фінансовій підтримці та зусиллям експозита о. Йосифа Завістовського збудували мурований костел, присвячений св. Йосифу.

454?? Нововолинськ

Місто виникло на землях сіл Дорогиничі, Низкиничі, Будятичі та Русовичі Іваничівського району. Перша згадка про Низкиничі належить до першої половини XV століття. У 1570р. згадуються села Будятичі і Русовичі, а 1583 року - Дорогиничі. У 1951 році селищу шахтарів на території вугільних шахти, створених у цих селах, надали назву Нововолинськ. У 1957 році воно стало містом районного підпорядкування, а 1958 року його віднесли до міст обласного підпорядкування. Нині тут проживає понад п'ятдесят тисяч мешканців.

Мурований костел у Нововолинську постав коштом парафіян у 1999-2016 роках за проектом місцевих архітекторів Михайла Вісьтака і Валерія Кондратюка (раніше на цих землях римсько-католицьких святинь не було).

81765 Новосільці

Нововосільці вперше письмово згадуються 6 січня 1448 року. 1931 року тут проживало 1319 мешканців, переважна більшість яких була українцями, нині ж у селі мешкає лише трохи більше чотирьох сотень осіб. Воно входило до Жидачівського району, а від 2020 року є частиною Стрийського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Всіх Святих у Ходорові. У 1908-1909 роках, коли чисельність вірних у Новосільцях перевищила дві з половиною сотні, тут було споруджено філіальну неоготичну муровану каплицю (ймовірно, за спрощеним варіантом типового проекту львівського архітектора Казимира Пекарського від 1892 року). Збудували її завдяки зусиллям і коштам ходорівського настоятеля о. Владислава Клєцана, а також дотаціям місцевого власника Казимира Vaux, Львівської курії та ще кількох вірян.

47264 Озерна

Озерна вперше згадується у документах 1469 року, а в 1472 році фігурує як два поселення - Велика і Мала Озерна. З часом старе поселення (Мала Озерна) щезло, а нове (Заозерна, Велика Озерна, згодом - Озерна) у 1542 та 1545 роках вже вважалось містечком, яке, правда, міські права отримало лише на початку XVII століття. 1880 року мало 4939 мешканців, з яких приблизно 1900 були греко- і 1440 римо-католиками, нині ж тут проживає менше чотирьох тисяч осіб. Від 1941 року є селом, що належало до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

На початку 30-х років XVII століття в Озерній було засновано парафію та споруджено перший дерев'яний костел коштом місцевого власника Якова Собеського, батька майбутнього короля. 1692 року цей храм відбудували після знищень, завданих татарськими та козацькими нападами.

80533 Олесько

Вперше Олесько згадується 1327 роком, хоча постав у ІІ половині XIIIст. після знищення 1241 року татарами Пліснеська, є згадки у 1366, 1377, 1382 роках. 1441 року поселення отримало магдебурзьке право. 1880 року нараховувало 3267 мешканців, з яких 1856 були греко- та 640 римо-католиками. У 1940-1941 та 1944-1962 роках - районний центр (із 1940 року - селище міського типу). Олесько входило до Буського району, проте тепер є частиною Золочівського. Проживає у селищі понад 1400 осіб.

Перший (дерев'яний) костел в Олеську збудували ще у XV столітті, тоді ж і заснували парафію (правда, одні джерела вважають, що сталось це у першій половині цього столітті, а інші - подають другу половину).

Капуцини прибули в Олесько 1733 року на запрошення Йосифа Жевуського, котрий у 1739 році надав їм фінансове забезпечення. Спочатку здійснювали душпастирство у невеликій каплиці поблизу будівництва костельно-монастирського комплексу, спорудженням якого займався о.-капуцин Анджей з Шидлівців (Мартин Добравський). Конвент, названий для увічнення пам'яті його засновників Йосифа та Антоніни на честь св. Йосифа та св. Антоніни, по своїй красі та оздобленню виявився найкращим поміж всіх капуцинських монастирів тодішньої Польщі. Костел, зокрема, було оздоблено гарними, масивними скульптурними композиціями, як зовні, так і з середини. Дата консекрації культової споруди невідома, проте це повинно було відбутись до 1751 року, коли у крипті храму відбулись перші поховання.

89431 Паладь-Комарівці

Сучасне село Паладь-Комарівці утворене 1943 року шляхом об'єднання двох сіл Паладь і Комарівці, кожне з яких відоме у джерелах, принаймні, від XIV століття (і навіть раніше). Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців, більшість яких є етнічними угорцями переважно реформатської віри.

За інформацією, яка потребує підтвердження, перший (мурований) костел у Паладі постав у XIII столітті, парафію заснували у XIV столітті, а в XV столітті вона мала титул св. Михаїла. У XVI столітті чи пізніше парафія перейшла до протестантів реформатської віри, які у XVIII столітті повністю перебудували костел, залишивши від нього лише фундамент, крипту та, можливо, частину стін. І нині він є реформатською церквою.

80660 Підгірці

Вже у VII–XIII століттях тут на одній із гір існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько, яке згадується у літописах 1188 і 1233 роками. У 1241 році Пліснеськ зруйновали татаро-монголи, рештки його збереглись донині. Наприкінці XIV століття поселення відновилось під сучасною назвою. 1857 року мало 630 мешканців, 1880 року - 1840, у тому числі 1099 українців і 664 поляків, нині ж - майже 1100 осіб. Підгірці входили до Бродівського району, а від 2020 року - до Золочівського.

У 1633-1640 роках у Підгірцях їх власник коронний гетьман Станіслав Конєцпольський спорудив замок, в якому були замкова каплиця та житлове приміщення священників, які відтоді опікувались підгорецькими вірними, що формально належали до парафії Пресвятої Трійці в Олеську.

32435 Підлісний Мукарів,
вул. Музейна, 19,
+380 (3858) 994-01,
f.b.: 201864538815591

Підлісний Мукарів зустрічається в історичних документах вже на початку XV століття. Це були королівські землі, які спочатку входили до Барського староства, а потім з 1665 року склали окреме Мукарівське староство. З 1830 по 1842 роки Мукарівське староство знаходилося у володінні Кам’янець-Подільського кафедрального собору. Нині у селі проживає понад дев'ять сотень мешканців.

У 1613 році коштом власника Мукарева Андрія Горського було споруджено перший дерев'яний костел, який обдарував привілеями та оснащенням 12 серпня 1613 року король Сигізмунд ІІІ. У ІІ половині XVII століття храм повністю знищили турки. Наступну дерев'яну святиню збудували 1760 року.

28164 Підлісний Олексинець

Перша згадка про село Підлісний Олексинець датується 1493 роком, є також згадки у документах за 1526 та 1530 роки. Поселення спочатку називалось Олексинці. Нині тут проживає понад вісім сотень мешканців.

У селі раніше не було римсько-католицького храму. З 1991 року у Підлісному Олексинці відправлялись богослужіння у приватному будинку. У 1999 році у центрі села розпочали будівництво власного мурованого костелу. Завершили його спорудження, ймовірно, наприкінці 2000-х років.

Спільнота католиків латинського обряду налічує сім-вісім десятків вірян, котрі проживають не тільки у Підлісному Олексинці, але й також у сісідніх селах Слобідка Підлісна та Новий Світ.

07820 Пісківка,
вул. Квітнева, 1

Нинішнє селище (міського типу) Пісківка утворено 1938 року злиттям заснованих на зламі XVI-XVII століть сіл Пісківка і Рудня Пісківська, а також збудованої 1902 року станції Тетерів. Селище входило до Бородянського району, а від 2020 року - до Бучанського. 1887 року у Пісківці проживало близько шести сотень мешканців, 1900 року - 749, нині - понад 7700 осіб.

Місцеві католики латинського обряду спочатку належали до парафії Матері Божої Святого Розарію у Бишові, а від середини XVIII століття - до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Макарові на Київщині. У 80-х роках ХІХ століття їх було лише три десятки осіб, та й пізніше їхня чисельність зросла незначно. Своєї святині вони не мали.