24240 Вапнярка,
вул. Незалежності, 99а,
+380 (4350) 325-25, 326-67

Поселення Вапнярка виникло у 70-х роках ХІХ століття з появою Південно-Західної залізниці, назва станції і селища - від сусіднього села Вапнярки, розташованого неподалік. 1893 року тут проживало 226 мешканців, 1905 року – вже 750, а нині - понад 7400 осіб. Статус селища (міського типу) Вапнярка отримала 1938 року, входила до Томашпільського району, а від 2020 року є частиною Тульчинського.

Католики латинського обряду селища у посткомуністичний період, як і, ймовірно, раніше, належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярію у Томашполі. Парафія ж у Вапнярці була зареєстрована влітку 1999 року. У червні 2002 року єпископ Леон Дубравський OFM освятив земельну ділянку, яку місцева влада виділила під будівництво каплиці. У 2003 році віряни спорудили тут тимчасову дерев’яну каплицю, в якій двічі на тиждень відправлялась Божа Служба.

81453 Воютичі

Село Воютичі відоме у документах з 1427 року. Нині проживає тут понад дві тисячі селян.

У 70-х роках XV століття вперше згадується місцева парафія. Відомо, що 1626 року було консекровано дерев'яний костел з мурованим захристієм, споруджений коштом Я. Дрогоєвського.

У 1714-1719 роках збудували та освятили сучасний мурований храм (фундатори - Я. Стадницький та Й. Мнішек), оскільки попередній під кінець XVII століття розсипався. 8 жовтня 1743 року єпископ Вацлав Сераковський консекрував святиню під титулом св. Катерини Олександрійської. 1896 року до костелу (за пресбітерієм) добудували каплицю-мавзолей родини Тхужинських.

81110 Зимна Вода,
вул. Ольги Кобилянської

Найстарша письмова згадка про Зимну Воду датується 1365 роком, коли воно ще існувало на «руському» праві. У 1425р. село знову згадується у документах, а 1461 року отримало «німецьке» право. У липні 1607 року останній власник поселення подарував його львівським єзуїтам, котрі володіли ним наступні 167 років. За цей період Зимна Вода була майже повністю полонізована. Із входженням Галичини до Австрійської імперії у селі поселились також німецькі колоністи. У 1946–1989 роках Зимна Вода носила назву Водяне. Населення - понад 11 тисяч мешканців.

Парафія та перший (дерев'яний) костел у Зимній Воді постав завдяки коштам його власника Яна Голомбека 1453 року. Мурований храм почав зводити черговий власник села Яків Шажинський на початку XVII століття, проте далі фундаменту будівництво не посунулось. Продовжили спорудження костелу 1612 року єзуїти, котрі отримали село у власність. 1625 року новозбудований храм консекрував архієпископ Ян Прухницький під титулом св. Катерини. 1682 року святиню відремонтували після пожежі та багатьох років занедбання.

97551 Кольчугине,
вул. Революції

Поселення, яке заснували у 1810-1811 рококах у долині річки Булганак 57 лютеранських і католицьских сімей (всього 158 осіб) із Бадена, Ельзаса, Пфальца і Рейнської Баварії, назвали Кроненталь (в перекладі - Царська долина), проте вживалась також назва Булганак. 1871 року Кроненталь став центром волості. Після Першої світової війни поселення називали лише Булганак, а з 1945 року - Кольчугіно. А місцевих німців ще у серпні 1941 року виселили спочатку в Ставропольський край, а потім в Сибір і на північ Казахстану.

У 1863 році у Кроненталі коштом парафіян збудували мурований костел як філіальний парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Сімферополі. 6 червня 1909 року храм консекрував Тираспільський єпископ Йосиф Кесслер. За радянської влади у будівлі святині знаходились мастерні, електростанція та спортивний клуб. У 90-х роках минулого століття колишній костел став православною церквою Різдва Христового.

81531 Мильчиці

Невелике село Мильчиці, яке нині нараховує ледве три сотні мешканців, у документах вперше згадується 1370 роком.

У церковному документі від 1483 року стверджується, що парафія тут існувала перед 1433 роком і належала вона за винятком новітнього часу до Перемишльської дієцезії. У всякому випадку, вже у 1465, 1476-1477, 1477-1487, 1497 та 1493-1513 роках тут згадуються душпастирі Яків, Петро, Станіслав, Матей і Ян відповідно. Відомо, що 1636 року у селі був дерев'яний костел, ймовірно, вже третій чи четвертий за чергою, споруджений на тому ж самому місці. Пожела 1687 року знищила парафіяльний будинок, проте храм уцілів. Його освятив 4 квітня 1718 року о. Ян Курдвановський, а єпископ-помічник Перемишльський Ян Фелікс Шанявський цього ж року консекрував три вівтарі. У 1776 році цей костел замінив новий дерев'яний храм, який простояв до середини 70-х років ХХ століття.

81352 Мишлятичі,
+380 (3234) 625-41

Найдавніша письмова згадка про Мишлятичі датується 1397 роком. Нині населення села складає понад шість сотень мешканців.

У 1442 році у Мишлятичах було засновано парафію. У XVI столітті первісний дерев'яний костел потребував ремонту, проте парафія була погано фінансована, тому її приєднали до парафії св. Миколая у Пнікуті. 1641 року парафію відновили (храм відремонтували ще на початку XVIIст. завдяки К. Корняктові). 1718 року костел було освячено. 8 жовтня 1753 року храм після часткового ремонту консекрував єпископ Вацлав Сераковський .

81300 Мостиська,
Богдана Хмельницького, 5

За непідтвердженими даними, перша писемна згадка про поселення є в Галицько-Волинському літописі з 1244 року, проте більш ймовірною першою згадкою в документах є інша дата - 1392 рік. 1404 року Мостиська отримали магдебурзьке право, підтверджене у 1491 році, а 1434 року стало центром староства. З 1867 року місто було повітовим осередком, а з 1940 року - районним центром (нині належить до Яворівського району). Населення - понад 9 тисяч мешканців.

У XVI столітті у Мостиськах було споруджено мурований костел оо.-домініканів, монастир яких заснували ще за короля Владислава Ягайла. 1705 року святиню реконструювали. 20.12.1788р. австрійська влада ліквідувала монастир, а храм закрила (сіносховище). 1880 року викуплений костел було освячено як філіальний мостиської парафії. У 1881 році святиню віддали оо.-редемтористам. 1888 року було завершено ремонт костелу. У 1900-1901 роках храм розбудували за проектом Й. Яроліма (добудували бічні нефи, вежу тощо); Ю. Кручковський здійснив розпис інтер'єру святині. 25 березня 1902 року костел консекрував єпископ Йосиф Пельчар.

80012 Угринів

Угринів постав ще у руські часи, у XIII столітті як власність якогось Гуріна та тривалий час називався Гурін. 1515 року отримав магдебурзьке право. У 1946-1947 роках із Угринова, який тоді належав Польщі, в Україну вивезли частину місцевих жителів, а 1951 року, коли село повернулось в Україну, завезли інших - із Турківського району. У 1951-1993 роках називався Дібровкою. Входить до Червоноградського району (раніше - до Сокальського).

Парафію в Угринові та перший (дерев'яний) костел заснував у 1450-1460 роках місцевий власник Ян Угринівський. Черговий власник Петро Голдач, який 1515 року отримав для свого села магдебурзьке право, її відновив. Проте у 90-х роках XVI століття парафію перейняли протестанти, а повернулась вона в лоно Церкви у XVII столітті. Не відомо, коли у XVIII столітті розпочалось спорудження барокового мурованого костелу, проте датою завершення його будівництва є 25 листопада 1779 року. Бо саме тоді новоспоруджений храм освятив львівський о.-канонік Томаш Зуб-Зданович.