34561 Кузьмівка

У 1629 році князь Альбрехт Радзивіл заснував містечко Казимирів, назвавши його на честь покровителя королевича Речі Посполитої св. Казимира. Після спустошення 1665 року татарами містечко перетворилось на село, яке пізніше згадується у документах як Казимирівка. Весною 1943 року було було спалене німецькими військами. У 1946р. перейменоване на Кузьмівку. Проживає тут понад 600 мешканців.

Перший дерев’яний костел у Казимирівці збудували в 1629 році коштом власника поселення Альбрехта Радзивіла, проте 1665 року його спалили татари. У 1670 році за гроші парафіян та завдяки зусиллям декана колегіати Пресвятої Трійці в Олиці о. Фелікса Баховського було споруджено муровану каплицю. У її вівтарі знаходилась копія ікони Богородиці, привезеної з Палестини князем Радзивілом, оригінал якої містився в олицькій колегіаті. Цей образ невдовзі став предметом культу волинських вірян, щоб його вшанувати в Казимирівку приходили тисячі паломників, яких вже не вміщала каплиця. Тож завдяки зусиллям кустоша олицької колегіати о. Яна Білецького у 1779 році її перебудували на костел.

48124 Ладичин,
вул. Івана-Франка

Перша згадка у документах про Ладичин (Владичин) датується 18 листопадом 1454 року, проте поселення тут було ще за княжих часів. 1880 року у ньому проживало півтори тисячі мешканців, з них лише три сотні були римо-католиками, нині ж у селі, яке входило до Теребовельського району, а від 2020 року - до Тернопільського, - близько 1200 осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Трійці у Микулинцях. У 1911 році, коли їх чисельність сягнула майже півтисячі, коштом місцевої власниці Йозефи Рей у Ладичині облаштували тимчасову каплицю у дерев'яному будинку колишньої корчми та заснували парафіяльну експозитуру. Наступного року завдяки пожертвам вірян каплицю було оснащено. 2 лютого 1913 року микулинецький настоятель о. Людвик Вейс освятив дерев'яну дзвіницю із подарованими Йозефою Рей чотирма дзвонами, що отримали імена членів її родини.

82122 Новошичі

Новошичі вважаються заснованими 1300 року. За переказами, село на березі річки Бистриці називалось Сичі, проте його часто заливала річка, тому воно 'переїхало' вище на пагорби та отримало назву Нові Сичі, яка переінакшилась на Новошичі. Проте перша письмова згадка про Новошичі датується лише 1377 роком. Нині у селі проживає понад 1100 мешканців.

У 1880 році кількість римо-католиків У Новошичах становила лише трохи більше сотні, і належали вони до парафії св. Миколая у Дублянах. Хоча у 20-х роках наступного століття їх чисельність суттєво не зросла, проте восени 1925 року вони завершили будівництво власного мурованого костелу за проектом львівського архітектора Владислава Дердацького. 12 січня наступного року храм було освячено під титулом св. Казимира.

12462 Рудня-Городище,
вул. Івана Огієнка, 8

Село Рудня-Городище, яке колись називалось просто Рудня, вважається заснованим у XVII столітті. Наприкінці ХХ століття воно нараховувало 983 мешканців, 1906 року - близько тисячі, 1928 року - 1132, з них 318 були поляками, нині тут проживає приблизно 470 осіб.

Раніше католики латинського обряду села належали до парафії у сусідньому Троянові та послуговувались парафіяльним дерев'яним костелом св. Казимира, збудованим у середині XVIII століття. Троянівські метричні книги, які містять записи по Рудні-Городищу, велись, принаймні, від 1790 року.

81352 Тамановичі

Вперше село Тамановичі згадується у документах XVI століття. Нині проживає тут лише близько двох сотень мешканців. Входило до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Римо-католики Таманович належали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У середині XVIII століття в селі згадується приватна каплиця, проте пізніше її не стало. 1879 року місцевий власник Казимир Дрогойовський збудував на церковному цвинтарі муровану каплицю-усипальницю, яку 31 травня 1880 року освятив мостиський декан та гусаківський настоятель о. Фелікс Грохольський. Каплиця отримала титул св. Казимира та з дозволу фундатора використовувалась для публічних богослужінь.

31032 Терешки

Село Терешки згадується у документах кінця XVI століття. Відоме тим, що 1788 року його відвідав король Станіслав Понятовський. У другій половині ХІХ століття тут проживало 700-800 мешканців, переважна більшість яких була православними, нині ж чисельність населення - менше чотирьох сотень. Село входило до Красилівського району, а тепер - до Хмельницького.

Католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Базалії та мали свою невелику філіальну каплицю, якою також послуговувались вірні із сусідніх сіл. У 1907 році завдяки зусиллям та коштам місцевих власників (подружжя Владислава і Казимири Грохольських) розпочали будівництво неоготичного мурованого костелу, який урочисто освятили навесні 1911 року під титулом св. Казимира - патрона померлої 7 січня 1908 року Казимири.