ЄВПАТОРІЯ. Каплиця св. Мартина (2007 - 2010). Крим, автономна республіка, міста

97401 Євпаторія,
вул. Новоселівська, 8а,
+380 (669) 42-333,
www: st-martin1.narod.ru

У VI-V століттях до н. е. на місці сучасної Євпаторії грецькі колоністи заснували факторію (торгову базу), а потім поліс Каркінітиду. Після захоплення регіону Османською імперією у 1475 році на місці Керкінітиди існувало лише невелике поселення, яке турки назвали Ґьозлеве (Козлов - в адаптації слов'янських сусідів). У XVI-XVIII століттях Ґьозлеве було одним із значних міст Кримського ханства, яке за кількістю будинків поступалося тільки Бахчисараю. Після завоювання Криму Росією у 1784 році місто перейменували на Євпаторію, стало центром повіту. Нині тут проживає понад 107 тисяч мешканців

Відомо, що 1828 року у Євпаторії спорудили костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який проіснував, принаймні, до 1881 року. Ймовірно, що пізніше він став непридатним, оскільки літом 1916 року місцеві римо-католики приступили до будівництва нового храму на виділеній містом земельній ділянці по бульвару ген. Князевича (нині - вул. Фрунзе). Керував спорудженням та опікувався вірними, чисельність яких до революції сягала 4 сотень, о. Станіслав Гурський, канонік Влоцлавської кафедральної капітули. 24 січня 1923 року цей костел закрила радянська влада. Буділя святині проіснувала до 1928 року, після чого вона або була зруйнована, або перебудована для потреб санаторію.

ЄМІЛЬЧИНЕ. Костел св. Ап. Матвія (1909). Житомирська обл., Звягельський р-н

11200 Ємільчине,
вул. Кірова, 69,
+380 (4149) 212-82

Поселення Ємільчине (називалось також Межирічка, Мільчин) вперше згадується 1585 роком. З 1923 року - районний центр, а з 1957 року - селище міського типу. Нині у ньому проживає близько 6600 мешканців.

У 1909 році у Ємільчиному споруджено мурований храм коштом парафіян. У 1934-1945 та 1961-1989 роках костел було відібрано у вірних та облаштовано у ньому склад.

ІЗЯСЛАВ (Заслав). Колишній костел св. Архангела Михаїла (1604 - 1630). Хмельницька обл., Шепетівський р-н

30300 Ізяслав

Вперше Ізяслав (Старий Заслав) згадується у документі від 4 листопада 1386 року, проте за археологічними даними він існував вже в XI столітті. Ізяслав утворився приєднанням до Старого Заслава поселення Новий Заслав, який вперше згадується 1579 роком. Магдебурзьке право отримано 1583 року, а поновлено 1754 року. У 1796 році Ізяслав став центром повіту, з 1923 року був районним центром. У місті нині проживає понад 16 тисяч мешканців, а належить воно тепер до Шепетівського району.

У 1602 році власник Заславля Януш Янушевич Заславський, який ще 1594 року був Іваном Івановичем та перейшов на католицизм, передав бернардинам «полишену православну каплицю» у Старому Заславі разом з іконою Заславської Божої Матері, яка «з давніх-давен» належала його роду князів Острозьких, а 1604 року здійснив пожертву на будівництво бернардинського костельно-монастирського комплексу. Відомо, що 15 липня 1622 року вже вимурували стіни храму та почали зводити його склепіння. Спорудження святині, яке теж, як і костел св. Йоана Хрестителя, здійснювалось за пректом майстра львівського мулярського цеху архітектора Якова Мадлени, завершили, в основному, 1630 року.

БІБРКА. Костел св. Миколая (163? - 164?). Львівська обл., Львівський р-н

81220 Бібрка,
вул. Ясна, 2,
+380 (3263) 418-95,
f.b.: bibrkasdb

Бібрка вперше присутня в документах у 1412 і 1417 роках. Магдебурзьке право та його підтвердження отримувала чотири рази - у 1433, 1436, 1469 і 1569 роках. У 1785 році тут проживало 2194 мешканців, 1859 року - 2817, 1880 року - 4348, 1900 року - 5315, 1921 року - 4391, нині - близько 3800 осіб. У XIXст. Бібрка стала осередком повіту, від 1940 року була райцентром, 1962 року увійшла до Перемишлянського району, а 2020 року - до Львівського.

За непідтвердженою документально інформацією, парафія та перший (дерев'яний) костел у Бібрці постали 1402 року коштом Завіши Чорного, проте вперше у документі згадуються 1469 року, коли король Казимир Ягеллончик пожертвував парафії земельні ділянки та кошти. Тоді ж та 1472 року занотовано місцевого душпастиря о. Матеуша, а 1492 року - о. Яна.

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ (Аккерман, Тіра). Каплиця св. Маргарити з Антіохії (2001). Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н

67700 Білгород-Дністровський,
вул. Захисників України, 9,
+380 (4849) 677-13,
f.b.: Sw.Malgorzata

У 4 столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), а на високому правому березі річки виросла скіфське поселення Тіра. Згодом два поселення злились в одне, яке у різні часи називалось Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білий Город (тиверців), Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар та Аккерман. У 1944 році місто, яке перейшло від Румунії, у складі якої воно перебувало після громадянської війни, до УРСР, отримало назву Білгород-Дністровський. Нині - районний центр із населенням майже 49 тисяч мешканців.

Варто зауважити, що це місто відвідали по дорозі на каторгу в Крим Папи Римські Клементій І у 93-95 роках та Мартин І у 623-625 роках.

До революції римо-католики Аккермана належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та мали свою муровану каплицю Матері Божої Ченстоховської, яка діяла до кінця ІІ світової війни. У 1946 році святиню переобладанали на житловий будинок, в якому досі проживають люди та міститься офіс невеликої фірми. Місцева римсько-католицька спільнота відновила свою діяльність 1999 року, богослужіння відправлялись у приватному будинку однієї з парафіянок.

БІНДЮГА. Колишній костел св. Миколая (176?). Волинська обл., Ковельський р-н

Біндюга

Відоме ще з XIV століття поселення Біндюга над Бугом знищила радянська влада майже відразу після свого встановлення. Спочатку 1939 року вона виселила мешканців села, оскільки саме Бугом проходила радянсько-німецька демаркаційна лінія. А після війни було переселено і ту частину мешканців, яка повернулась сюди у період німецької окупації, але тепер уже у зв'язку із радянсько-польським кордоном.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії у Дубенці, яка нині знаходиться на території Польщі. Проте наприкінці XVIII століття, коли австрійсько-російський кордон по Бугу відрізав Біндюгу від Дубенки, село приєднали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Мурований костел у Біндюзі було споруджено у 60-х роках XVIII століття коштом власника села Казимира Виджги. 1845 року храм перебудували. У 1921 році було засновано самостійну парафію, яка наприкінці 30-х років за настоятеля о. Ігнатія Пожерського налічувала понад 1700 вірних.

БАНИЛІВ-ПІДГІРНИЙ (Августендорф). Костел Пресвятої Трійці / св. Мартина (1907). Чернівецька обл., Чернівецький р-н

59020 Банилів-Підгірний

Село до 1946 року називалося Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів (відоме в джерелах з 1428 року). У 1830 році німецькі колоністи заснували присілок Банилова Августендорф. Населення села - 4 тисячі мешканців.

Римо-католики Банилова та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі. У 1881 році у Банилові (вірніше, у його присілку Августендор) було освячено дерев'яний храм. 1904 року тут створили парафіяльну експозитуру, яку обслуговували австрійські оо.-тринітарії. У 1907 році було споруджено муровані костел та монастир для тринітаріїв, а 1908 року храм освятили під титулом св. Мартина. 23 листопада 1911 року заснували самостійну парафію, яка у міжвоєнний період нараховувала понад 3 тисячі вірних.