59020 Банилів-Підгірний

Село до 1946 року називалося Банила над Серетом або Молдавський Банила (щоб відрізнити від Руського Банила, розташованого північніше), а до 1963 року - Банилів (відоме в джерелах з 1428 року). У 1830 році німецькі колоністи заснували присілок Банилова Августендорф. Населення села - 4 тисячі мешканців.

Римо-католики Банилова та його присілків належали до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Старій Красношорі. У 1881 році у Банилові (вірніше, у його присілку Августендор) було освячено дерев'яний храм. 1904 року тут створили парафіяльну експозитуру, яку обслуговували австрійські оо.-тринітарії. У 1907 році було споруджено муровані костел та монастир для тринітаріїв, а 1908 року храм освятили під титулом св. Мартина. 23 листопада 1911 року заснували самостійну парафію, яка у міжвоєнний період нараховувала понад 3 тисячі вірних.

13300 Бердичів,
вул. Івана Огієнка, 26,

У 1430р. великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість путивльському та звенигородському наміснику Калинику, підданий якого Бердич заснував тут хутір, що згодом назвали Бердичевом. В 1483р. кримські татари його зруйнували, проте 1546 року він знову згадується у документах. Наприкінці XVIст. вже був містечком. У 1798р. у ньому проживало 4820 мешканців, 1846 року став повітовим містом із 41 тисячею осіб. 1867 року мав 52563 жителів, 1926 року - 30812. Від 1923р. є райцентром, в якому нині - 73 тисячі мешканців.

У 1900 році поміщик А. Корнілов на своєму хутері на північно-східній околиці Бердичева розпочав будівництво заводу з виробництва цукру, який запрацював 1907 року. Тут оселились будівельники та перші робітники цукроварні. Так постав мікрорайон Бердичева, який назвали Корнилівкою.

67700 Білгород-Дністровський,
вул. Захисників України, 9,
+380 (4849) 677-13,
f.b.: Sw.Malgorzata

У 4 столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), жителі Мілету заклали поліс, який отримав назву Офіуса («місто змій»), а на високому правому березі річки виросла скіфське поселення Тіра. Згодом два поселення злились в одне, яке у різні часи називалось Тіра, Алба-Юлія, Туріс, Білий Город (тиверців), Ак-Ліба, Четатя-Албе, Фегер-Вар та Аккерман. У 1944 році місто, яке перейшло від Румунії, у складі якої воно перебувало після громадянської війни, до УРСР, отримало назву Білгород-Дністровський. Нині - районний центр із населенням майже 49 тисяч мешканців.

Варто зауважити, що це місто відвідали по дорозі на каторгу в Крим Папи Римські Клементій І у 93-95 роках та Мартин І у 623-625 роках.

До революції римо-католики Аккермана належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі та мали свою муровану каплицю Матері Божої Ченстоховської, яка діяла до кінця ІІ світової війни. У 1946 році святиню переобладанали на житловий будинок, в якому досі проживають люди та міститься офіс невеликої фірми. Місцева римсько-католицька спільнота відновила свою діяльність 1999 року, богослужіння відправлялись у приватному будинку однієї з парафіянок.

13000 Цеберка

У 1868 році на землях хуторів Г. Тимбуровського та К. Домалевського польські колоністи заснували село Сяберка. На початку ХХ століття у ньому проживало 570 мешканців, переважна більшість яких була поляками, 1927 року - 1045 осіб (768 поляків). 7 червня 1946 року село перейменували на Цеберку. Нині у ньму проживає лише півсотні селян. Входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

З відродженням релігійного життя в Україні богослужіння в Цеберці спочатку здійснювали у приватних домівках місцевих римо-католиків. Спільноту вірян було засновано 23 березня 1992 року, а вже 27 серпня цього ж року єпископ Ян Пурвінський освятив під титулом св. Моніки пристосовану каплицю, облаштовану у будівлі колишніх сільських клубу та магазину.

32333 Чорнокозинці

Чорнокозинці вважаються заснованими 1367 року, із середини XVст. до кінця XVIIIст. належали Кам'янець-подільському катедральному капітулу та були резиденцією місцевих єпископів. 1519 року отримали статус міста, якому 1578 надали магдебурзьке право. Нині є селом із населенням понад чотири сотні мешканців.

Чорнокозинський замок, побудований наприкінці XIV - на початку XV століть, використовувався в якості резиденції кам'янець-подільськими єпископами. І, принаймні, двоє з них у Чорнокозинцях завершили своє земне життя - Миколай Лабунський (1467 року у замку) та Миколай Дембовський (1757 року у літньому палаці, який у 1716-1721 роках біля підніжжя замкової гори збудував єпископ Стефан Рупневський).

48467 Язловець,
+380 (3544) 414-86

Язловець виник у першій половині XIV столітті на торговому шляху зі Львова на Молдавію у володіннях магнатів Бучацьких-Язловецьких, які розбудували тут замок. 1519 року містечко отримало магдебурзьке право. З 1947 по 1991 рік називалось Яблунівка. Нині Язловець є селом з населенням трохи більше півтисячі мешканців.

У 1436 році тут було засновано парафію св. Марії Магдалини, а наприкінці XVIст. споруджено муровані костел та монастир для домініканців. З 1717 по 1777 роки язловецьку замкову каплицю обслуговувати пауліни. У 1828р. домініканський храм став парафіяльним, його освятили 1838 року під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії.

11200 Ємільчине,
вул. Кірова, 69,
+380 (4149) 212-82

Поселення Ємільчине (називалось також Межирічка, Мільчин) вперше згадується 1585 роком. З 1923 року - районний центр, а з 1957 року - селище міського типу. Нині у ньому проживає близько 6600 мешканців.

У 1909 році у Ємільчиному споруджено мурований храм коштом парафіян. У 1934-1945 та 1961-1989 роках костел було відібрано у вірних та облаштовано у ньому склад.