89600 Мукачево,
вул. Миру, 9,
+380 (3131) 221-52, 233-78,
f.b.: 1578399959147243

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, попередній мурований костел св. Мартина з Туру у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Ця святиня неодноразово зазнавала пошкоджень під час війських дій та згодом відновлювалась і реконструйовувалась. Аж до 1880 року, коли почав обвалюватись неф храму і його довелось розібрати (залишилось лише святилище).

89600 Мукачево,
вул. Миру, 9

Мукачево вже існувало у IX столітті як місто білих хорватів. У літописі Аноніма «Діяння угорців» зазначено про перехід у 896 році угорського вождя Алмоша (Арпада) через Карпати й захоплення Мукачева, де він 40 днів святкував перемогу. Далі місто згадується у 1263, 1339, 1352 роках. 1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета надала місту статус привілейованого та дозвіл мати свою печатку із зображенням св. Мартина. У 1445 році Мукачево отримало магдебурзьке право. Нині є районним центром з населенням понад 85 тисяч мешканців.

За не підтвердженими даними, костел у Мукачеві збудували ще у XIII столітті, проте перша документальна згадка про храм датується 1332-1335 роками. Далі костел у письмових джерелах з'являється у 1356-1357 та 1493 роках. Є підстави вважати, що святиня в другій половині XV чи в першій половині XVІ століть зазнала значної реконструкції.

45652 Несвіч

Несвіч вважається заснованим у середині минулого тисячоліття, проте як на його території, так і навколо виявлені рештки городищ та поселень не тільки давньоруських, але й навіть раніших слов'янських періодів та культур. Був родовим поселенням князів Несвіцьких, від яких походить легендарний гетьман України Байда-Вишневецький. Нині є селом з населенням близько восьми сотень мешканців.

Відомо, що перший костел святого Матвія, Апостола, у Несвічі постав у 1612-1618 роках коштом місцевого власника Матвія Стемпковського. Вважається, що це був бароковий мурований храм, який 1802 року добудували та розширили завдяки Антонію Соболевському та Янові Маєвському (за іншою, менш переконливою інформацією, перша святиня була дерев'яною і вона згоріла, а мурованою - лише друга). У будь-якому випадку, 1808 року оновлений (чи новий) костел освятив єпископ- помічник Луцько- Житомирський Ян Підгороденський.

82022 Нове Місто,
вул. Руська, 9,
+380 (3238) 351-91

Вперше Нове Місто згадується у документі Галицького князя Льва Даниловича у 1301 році. Король Казимир Великий населив його переселенцями-німцями. 1463 року поселення отримало магдебурзьке право. 1800 року мало 916 мешканців, з яких 550 були римо- і 87 греко-католиками, а нині є селом із населенням майже дев'ять сотень осіб. Входило до Старосамбірського району, а від 2020 року - до Самбірського.

Парафію у Новому Місті заснували та перший дерев'яний костел збудували, ймовірно, у ІІ половині XIV століття (принаймні, 1419 року місцева парафіальна школа згадується як одна із найдавніших на перемишльських землях). 1433 року згадується також дерев'яна дзвіниця, а місцеві душпастирі відомі у наступних роках: 1471р. - о. Юрій, 1478р. - о. Станіслав Карницький, 1480р. - о. Михайло, 1490-1494рр. - о. Ян, 1493-1496рр. - о. Мартин Вайс. У 1498 році татари та волохи знищили місто разом із храмом.

67542 Ониськове

Поселення Ониськове вважається заснованим 1940 року. Проживає тут понад вісім сотень мешканців.

Ще 2007 року о. Едвард Лоєк СМ отримав у душпастирську опіку маленькі громади в Комінтернівському (нині - Доброслав) і Ониськовому. Богослужіння проводились у неділю та у свята, ймовірно, у придбаному звичайному сільському будинку. Весною 2016 року в Ониськовому розпочалось спорудження власної мурованої каплиці (вірніше, перебудування старого будинку на культову споруду), яке станом на осінь цього ж року було, в основному, завершено. І це є чи не перша в Україні святиня, присвячена блаженній Марті Вєцкій (за винятком санктуарію у Снятині на Івано-Франківщині). 24 вересня 2016 року храм освятив єпископ Броніслав Бернацький.

57064 Піщаний Брід

Поселення Шпейєр (Speyer, Speier) заснували у 1809-1810 роках 102 сім'ї з Рейнпфальца, з Ельзасу та із Бадена. 1886 року тут вже мешкало майже три тисячі осіб. З початком Ісв. війни його перейменували на Карпатське, проте назва не прижилась, і лише після 1944 року, після депортації селян німецького походження село змінило назву на Піщаний Брід. Нині тут проживає лише трохи більше півтисячі мешканців.

Ймовірно, що молитовний будинок у Шпейєрі, як і в інших порівняно великих німецьких колоніях, постав відразу після заснування поселення, проте мурований храм місцеві парафіяни збудували лише 1863 року. Його освятив 6 жовтня 1896 року єпископ Тираспольський Антон Церр. 1917 року понад 3300 вірян обслуговував адміністратор о. Михайло Рау.

81162 Семенівка

Село Семенівка відоме у документах з 1397 року. Проживає тут нині понад 2 тисячі селян.

У 1460 році тут було засновано парафію. 26 травня 1469 року вперше згадуються місцеві костел та душпастир. 5 жовтня 1532 року парафію приєднали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Щирці. 1721 року коштом Потоцьких завершили будівництво сучасного мурованого храму. 11 жовтня 1722 року єпископ Я. Шанявский консекрував цей костел. У 40-х роках XVIII століття святиню відновили завдяки Й. Потоцькому після пожежі 1740 року. У 1935-1936 рокаї С. Бенковська зі Львова відновила фрески XVIIIст.

82052 Скелівка

Поселення Фельштин згадується у документах від 10 січня 1390 року та 14 жовтня 1400 року. Було містечком, мало добре укріплену фортецю, яку зруйнували козаки 1649 року. Нині є селом з населенням близько тисячі мешканців.

Парафію було засновано ще до 1418 року, коли згадується її настоятель о. Ідзі. Перший дерев'яний костел спалили татари під час нападу у 1498 році. На початку XVI століття власник містечка Ян Гербурт розпочав будівництво мурованого храму, який добудовувався та оздоблювався родиною Гербуртів протягом усього цього століття, адже виконував функцію їх усипальниці.

78300 Снятин,
вул. Воєводи Коснятина, 98,
+380 (3476) 215-05,
www: snyatynkostel.wix.com/snyatynkos...,
f.b.: groups/mater.dei.de.monte.carmel..., kostel.snyatyn

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

Вже у 1345 році у Снятині був францисканський осередок, проте проіснував він не довго. Наприкінці цього ж - на початку наступного століть тут було збудовано дерев'яний костел та засновано парафію, яка, зокрема, близько 1400 року отримала маєток у сусідньому селі Тулова, що залишався у її власності аж до ХХ століття. У XVIст. храм після спалення татарами відбудували заново. У XVIIст. святиню відновлювали двічі після знищення на початку століття та у 1676 році (останній раз - коштом о. Лукаша Волянського).

78300 Снятин,
вул. 1-го грудня, 5,
+380 (3476) 252-46

Снятин вперше згадується у літописі 1158 роком, у 1398 році став садибою староства, а 1448 року отримав магдебурзьке право. У 1751-1788 роках був садибою Баківської дієцезії, а в 1867-1939 роках - повітовим центром. 1880 року тут проживало майже 11 тисяч мешканців, з них маже дві тисячі були римо-католиками. У радянські часи став центром району, а від 2020 року належить до Коломийського району. Нині чисельність населення міста - близько десяти тисяч осіб.

У 1899 році у місцевій лікарні Снятина розпочали своє служіння перші черниці Згромадження Дочок Милосердя святого Вікентія де Поля (шаритки). Вони опікувались хворими, кухнею та пральнею. З 4 липня 1902 року до смерті 30 травня 1904 року тут служила також майбутня блаженна с. Марта Вєцка. 12 грудня 1920 року сестри змушені були покинути Снятин.