81470 Дубляни

Дубляни вперше згадуються у джерелах 1425 роком, а пізніше - у 1439 та 1441 роках. У 1940-1941 та 1944-1959 роках навіть були районним ценром. Статус селища міського типу - з 1957 року. Населення - понад 1700 мешканців.

Відомо, що у 1481 та 1498 роках у Дублянах вже проживали священики, тож парафія тут постала ще раніше. Дерев’яний костел знищили татари у 1624р., а 1637 року було освячено новий мурований храм під титулом св. Миколая, збудований завдяки підтримці Миколи Даниловича та інших. Наступний костел збудували у 1737р. на кошти пароха о. Амвросія Гонтковського, його освятив єпископ Вацлав Сераковський у 1743 році під титулом Матері Божої Скорботної, св. Станіслава і св. Миколая єп. Цей храм мав шість дерев’яних вівтарів та 16 образів, окрім вівтарних. Станом на 1794р. зусиллями пароха о. Теодора Збежховського замінено або оновлено головний та бічні вівтарі - Матері Божої Скорботної і св. Йоана Непомуки, а також перенесено майно із закритого австрійською владою костелу у Винниках. У 1837р. храм мав лише три вівтарі (фундації о. Збежховського), а 1863 року було відновлено головний вівтар святині.

448731 Глибочок

Вперше поселення Глибочок згадується 1469 роком, у 1494 році його частково спалили татари. Нині у цьому селі проживає понад 1600 мешканців.

У 1866 році у Глибочку було споруджено філіальний мурований костел св. Миколая єп. мч. парафії Пресвятої Трійці у Борщові. У 1867 році тут заснували парафіяльну експозитуру, а 1878 року було формально утворено самостійну парафію, хоча у схематизмах Глибочек ще тривалий час виступає як експозитура. Перед Ісв. війною ця парафія налічувала понад півтори тисячі вірних, котрі проживали ще у двох сусідніх селах.

51925 Кам'янське,
вул. Коваленко, 3,
+380 (5692) 332-76,
www: snicola.net,
f.b.: snicola.net

Першим на території сучасного Кам'янського, яке у 1936-2016 роках називали Дніпродзержинськом, виникло у XVII столітті козацьке поселення Романкове. Масове заселення цих земель почалося в період існування Нової Січі, коли постали запорозькі слободи Карнаухівка (1738р.) та Тритузне (1740р.), а село Кам'янське вперше згадується 1750 року. Після ліквідації Запорізької Січі у 1775 році селища отримали статус казенних військових поселень. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство (засновники з Бельгії, Польщі та Франції) розпочало у Кам'янському будівництво найбільшого на той час металургійного заводу. 1923 року Кам'янське отримало статус міста, 1926 року стало центром району, а 1930 року - містом обласного підпорядкування. У 1938р. до складу міста включили села Романкове та Тритузне. Населення - понад 240 тисяч мешканців.

Переважну більшість парафіяльної спільноти у Кам'янському складали робітники металургійного заводу. Молитовний дім, який орендували вірні, швидко став надто тісним. Тому у 1895-1897 роках з ініціативи директора-розпорядника заводу Ігнатія Ясюковича тут було споруджено сучасний мурований храм на кошти працівників заводу за проектом архітектора Мар'яна Хорманського. 25 вересня 1905 року костел консекрував єпископ Йосиф Кесслер.

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Домініканська, 1,
+380 (3849) 234-59

Miasto należało do Rusi Kijowskiej, w XIII-XIV wiekach do księstwa Halicko-Wołyńskiego, potem zawojowali je Tatarzy. W pierwszej połowie XIV wieku Kamieniec został centrum księstwa Podolskiego na czele z księciami Korijatowiczami, od 1362 roku należało do do państwa Litewsko-Ruskiego (w 1374 roku otrzymał prawo magdeburskie), od 1434 roku należało do Polski, od 1463r. - centrum województwa Podolskiego. W latach 1672-1699 należał do Turków. W składzie Rosji w 1795-1799 - centrum Podolskiego namiestnictwa, a w 1797-1917 - gubernii Podolskiej. Od 22 marca 1919 po listopad 1920 roku Kamieniec był stolicą Ukraińskiej Republiki Ludowej, w latach 1937-1941 - centrum Kamieniecko- Podolskiego obwodu, obecnie - centrum rejonu з населенням майже сто тисяч мешканців.

У 1370 році оо.-доміканці збудували у Кам'янці дерев'яний костел св. Миколая, єпископа. Цей храм згорів під час пожежі міста у 1420 році (збереглась тільки ікона Матері Божої Святого Розарія, яку пізніше вшановували як чудотворну). Приблизно у 1446 році було споруджено мурований домініканський храм у стилі пізньої готики. Костел перебудовувся у 1595, 1618 та 1626 роках (зокрема, так з'явились ренесансні та барокові каплиці Гуменецьких, Потоцьких і Дамецьких). Під час турецької окупації святиню замінили на мечеть, а монастир - на казарми для яничарів. У 1737-1754 роках храм відновили завдяки Михайлові Потоцькому.

03150 Київ,
вул. Велика Васильківська, 75,
+380 (44) 269-50-44, 268-78-51,
www: nicolasparish.org.ua,
f.b.: 1345237968828726

Założony na przełomie V-Vi wieków Kijów w VIII- IX wiekach został głównym miastem Ziem Ruskich i stolicą państwa Ruskiego. Kościołowi Ruskiemu przewodniczył metropolita Mychajło i sześcioro specjalnie wyświęconych biskupów. Jeszcze przed 998 rokiem, kiedy to stało się wydarzenie, wbrew prawdzie historycznej nazywane chrztem Rusi, trzykroć następowały okresy nawrotu do pogaństwa i odnowienia chrześcijaństwa.

Станом на 1895 рік у Києві нараховувалося 33771 римо-католиків, а єдиний існуючий у місті костел св. Олександра міг розмістити не більше півтори тисячі вірних. 8 грудня 1896 року близько тисячі його парафіян звернулися до київського генерал-губернатора графа Олексія Ігнатьєва з клопотанням дозволити будівництво у Києві ще одного храму, який би носив титул св. Миколая на честь імператора. Наприкінці січня 1897 року Київська міська Дума запропонувала ділянку міської землі, що знаходилася на окраїні, на Великій Васильківській вулиці № 75 (цю землю використовували орендарі під склад лісоматеріалів). 30 березня 1898р. міністр внутрішніх справ Горемикін Л., звертаючись до генерал-губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл на спорудження костелу.

48370 Коропець

Коропець вперше у документах згадується у 1421 році, а також 1427 року вже як місто із магдебурзьким правом, проте має значно старший вік, про що свідчать два давньоруських городища на його околиці. Після руйнувань, завданих турками і татарами, магдебурзьке право відновили 17 вересня 1505 року. У 1940-1959рр. Коропець був райцентром, а 1984 року йому надано статус селища міського типу. Належав до Монастириського району, а від 2020 року - до Чортківського. Нині тут проживає близько 3200 мешканців.

У 1421 році король Владислав Ягайло фундував у Коропці дерев'яний костел, а 27 травня 1427 року заснував парафію свв. Миколая і Катерини, надавши їй поселення Делева, яке відтоді та аж до ХХ століття залишалось парафіяльною власністю, і частину доходів із належного йому Коропця. Місто кілька разів повністю знищували турки і татари, то ж аналогічна доля спіткала також перший та наступні дерев'яні храми у Коропці.

80362 Куликів

Ще навіть у XV столітті давньоруське поселення мало дві назви - Бощ (стару) і Куликів (нову), а вперше документально згадується у 1398-1399 роках, коли тут було засновано парафію. Пізніше стало потужним містом-твердинею, яке 1469 року отримало міські права, підтверджені у 1690 році. 1880 року у містечку проживало 3292 мешканців, у тому числі 2000 греко- і 400 римо-католиків, 1921 року - 2886, з них 70% українців, а нині - понад 4 тисячі осіб. У радянські часи Куликів став селищем міського типу і до 1959 року був райцентром, потім увійшов до Жовківського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

У 1399 році архієпископ Яків Стрепа у Галичі заснував парафію у Бощі-Куликові, фундацію якої здійснив 1398 року ймовірний місцевий землевласник Миколай з Куликова. Фундатор збудував дерев'яний костел, який отримав титул Пресвятої Трійці.