81452 Лановичі

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом місцевого власника Павла Одровонжа. 1591 року архієпископ Львівський Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти Мартина Лички. Мав головний вівтар та два бічнних. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Домініка Коссаковського, яку 1753 року після ремонтних робіт консекрував єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський. Спочатку оснащення цього костелу складалось із перенесеного зі старих храмів, але 1774 року із костелу св. Станіслава Костки у Самборі придбали багато оздоблений вівтар Святої Родини, а наступного року закупили вівтар з образами св. Каетана і Непорочного Зачаття Матері Божої.

81452 Лановичі,
+380 (3236) 447-26,
www: lanowice.saletyni.org,
f.b.: Lanovichi.Lvivska.Oblast.Ukraine

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом П. Одровонжа. 1591 року архієпископ Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти М. Лички. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Д. Коссаковського, яку 1753 року консекрував єпископ Вацлав Сераковський. 1817 року збудовали та освятили четвертий дерев'яний храм (фундатор - І. Конарський).

23224 Майдан,
вул. Незалежності, 37а

Розташоване неподалік Вінниці село Майдан (до 1949 року - Майдан-Юзвинський), за переказами, виникло у 90-х роках XVI століття серед лісу, де для нього розчистили 'майдан' - так з'явилась перша вулиця Лісова. Проте у джерелах поселення вважається заснованим на початку XIX століття. Село і за новим адміністративним поділом залишилось у складі Вінницького району. Нині його населення - понад півтисячі мешканців.

Раніше у цьому селі не було римсько-католицької культової споруди. Лише у 1994 році в Майдані завдяки зусиллям о. Владислава Халуп’яка з Вінниці та місцевих парафіян було розпочато будівництво власного мурованого храму. Спорудження костелу завершили 1996 року, і цього ж року його консекрував єпископ Кам'янець-Подільський Ян Ольшанський MIC.

77130 Новий Мартинів

Ще з XIIIст. тут існували городище і поселення, проте перша документальна згадка про Мартинів, який значно пізніше став називатись Новим Мартиновим, датується 1402 роком, а 1456 року згадується вже як місто. Наступні письмові згадки - 1461, 1462, 1470 і 1488 роки. 1880 року у селі проживало 1089 мешканців, у тому числі 562 римо- і 432 греко-католиків, 1939 року (разом із присілком Сулова) - 970 мешканців (630 були римо-католиками, у тому числі 340 - українцями-латинниками), нині ж - лише чотири сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Перший (дерев'яний) костел у Мартинові постав у середині XVст., а парафія вже існувала, принаймні, у 90-х роках цього століття, проте пізніше перейшла до протестантів. Наприкінці XVI століття збудовану ними сакральну споруду було переосвячено як римсько-католицьку, але у 20-х роках XVIIст. татари пограбували цей храм та вбили місцевого душпастиря о. Яна Слабковича.

81600 Миколаїв,
вул. Шевченка, 2,
+380 67 9547089

Місто з магдебурзьким правом заснував Микола Тарло 25 лютого 1570 року на землях древнього села Дроговиж. Отримало назву за іменем засновника - Миколаїв. Від 1940 року є районним центром. Проживає тут менше 15 тисяч мешканців.

Спочатку тут була каплиця, а у II половині XVI століття збудовали мурований храм за кошти родин Мнішхів і Тарлів. У період 1600р. - 17 травня 1607 року у Миколаєві було засновано парафію (фундатори - Мнішхи і Тарли, а також король Зигмунт ІІІ Ваза). 1620 року святиню знищили татари.

81362 Пнікут

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Не пізніше, ніж у 1470 році у Пнікуті було засновано парафію, костел (дерев'яний) постав ще раніше. На початку XVII століття цей (чи черговий) храм потребував заміни, тому 7 січня 1611 року троє каноніків перемишльської капітули, якій належав Пнікут, збільшили майнове забезпечення парафії, щоб цього ж року розпочати будівництво нової дерев'яної святині. Але вже 1646 року цей храм потребував ремонту. Проте відновлювали його не стали, а у 1667 році спорудили новий дерев'яний костел.

81362 Пнікут,
+380 (3234) 625-41,
www: pnikut.org,
f.b.: Pnikut

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафію у Пнікуті заснували не пізніше 1470 року із уже збудованим раніше дерев'яним костелом, а в 1611 і 1667 роках було споруджено чергові дерев'яні святині, які 1762 року замінив останній дерев'яний храм. Проте попри ремонти у 1808, 1831-1834 та 1877 роках цей костел, як зауважив єпископ-помічник Кароль Фішер під час візитації парафії у 1905 році, 'під тягарем понад двох століть вже дякує за службу', хоча і справляє добре враження.