32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Домініканська, 1,
+380 (3849) 234-59

Miasto należało do Rusi Kijowskiej, w XIII-XIV wiekach do księstwa Halicko-Wołyńskiego, potem zawojowali je Tatarzy. W pierwszej połowie XIV wieku Kamieniec został centrum księstwa Podolskiego na czele z księciami Korijatowiczami, od 1362 roku należało do do państwa Litewsko-Ruskiego (w 1374 roku otrzymał prawo magdeburskie), od 1434 roku należało do Polski, od 1463r. - centrum województwa Podolskiego. W latach 1672-1699 należał do Turków. W składzie Rosji w 1795-1799 - centrum Podolskiego namiestnictwa, a w 1797-1917 - gubernii Podolskiej. Od 22 marca 1919 po listopad 1920 roku Kamieniec był stolicą Ukraińskiej Republiki Ludowej, w latach 1937-1941 - centrum Kamieniecko- Podolskiego obwodu, obecnie - centrum rejonu з населенням майже сто тисяч мешканців.

У 1370 році оо.-доміканці збудували у Кам'янці дерев'яний костел св. Миколая, єпископа. Цей храм згорів під час пожежі міста у 1420 році (збереглась тільки ікона Матері Божої Святого Розарія, яку пізніше вшановували як чудотворну). Приблизно у 1446 році було споруджено мурований домініканський храм у стилі пізньої готики. Костел перебудовувся у 1595, 1618 та 1626 роках (зокрема, так з'явились ренесансні та барокові каплиці Гуменецьких, Потоцьких і Дамецьких). Під час турецької окупації святиню замінили на мечеть, а монастир - на казарми для яничарів. У 1737-1754 роках храм відновили завдяки Михайлові Потоцькому.

03150 Київ,
вул. Велика Васильківська, 75,
+380 (44) 269-50-44, 268-78-51,
www: nicolasparish.org.ua,
f.b.: 1345237968828726

Założony na przełomie V-Vi wieków Kijów w VIII- IX wiekach został głównym miastem Ziem Ruskich i stolicą państwa Ruskiego. Kościołowi Ruskiemu przewodniczył metropolita Mychajło i sześcioro specjalnie wyświęconych biskupów. Jeszcze przed 998 rokiem, kiedy to stało się wydarzenie, wbrew prawdzie historycznej nazywane chrztem Rusi, trzykroć następowały okresy nawrotu do pogaństwa i odnowienia chrześcijaństwa.

Станом на 1895 рік у Києві нараховувалося 33771 римо-католиків, а єдиний існуючий у місті костел св. Олександра міг розмістити не більше півтори тисячі вірних. 8 грудня 1896 року близько тисячі його парафіян звернулися до київського генерал-губернатора графа Олексія Ігнатьєва з клопотанням дозволити будівництво у Києві ще одного храму, який би носив титул св. Миколая на честь імператора. Наприкінці січня 1897 року Київська міська Дума запропонувала ділянку міської землі, що знаходилася на окраїні, на Великій Васильківській вулиці № 75 (цю землю використовували орендарі під склад лісоматеріалів). 30 березня 1898р. міністр внутрішніх справ Горемикін Л., звертаючись до генерал-губернатора Ігнатьєва, дав офіційний дозвіл на спорудження костелу.

48370 Коропець

Коропець вперше у документах згадується у 1421 році, а також 1427 року вже як місто із магдебурзьким правом, проте має значно старший вік, про що свідчать два давньоруських городища на його околиці. Після руйнувань, завданих турками і татарами, магдебурзьке право відновили 17 вересня 1505 року. У 1940-1959рр. Коропець був райцентром, а 1984 року йому надано статус селища міського типу. Належав до Монастириського району, а від 2020 року - до Чортківського. Нині тут проживає близько 3200 мешканців.

У 1421 році король Владислав Ягайло фундував у Коропці дерев'яний костел, а 27 травня 1427 року заснував парафію свв. Миколая і Катерини, надавши їй поселення Делева, яке відтоді та аж до ХХ століття залишалось парафіяльною власністю, і частину доходів із належного йому Коропця. Місто кілька разів повністю знищували турки і татари, то ж аналогічна доля спіткала також перший та наступні дерев'яні храми у Коропці.

80362 Куликів

Ще навіть у XV столітті давньоруське поселення мало дві назви - Бощ (стару) і Куликів (нову), а вперше документально згадується у 1398-1399 роках, коли тут було засновано парафію. Пізніше стало потужним містом-твердинею, яке 1469 року отримало міські права, підтверджені у 1690 році. 1880 року у містечку проживало 3292 мешканців, у тому числі 2000 греко- і 400 римо-католиків, 1921 року - 2886, з них 70% українців, а нині - понад 4 тисячі осіб. У радянські часи Куликів став селищем міського типу і до 1959 року був райцентром, потім увійшов до Жовківського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

У 1399 році архієпископ Яків Стрепа у Галичі заснував парафію у Бощі-Куликові, фундацію якої здійснив 1398 року ймовірний місцевий землевласник Миколай з Куликова. Фундатор збудував дерев'яний костел, який отримав титул Пресвятої Трійці.

81452 Лановичі

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом місцевого власника Павла Одровонжа. 1591 року архієпископ Львівський Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти Мартина Лички. Мав головний вівтар та два бічнних. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Домініка Коссаковського, яку 1753 року після ремонтних робіт консекрував єпископ Перемишльський Вацлав Сераковський. Спочатку оснащення цього костелу складалось із перенесеного зі старих храмів, але 1774 року із костелу св. Станіслава Костки у Самборі придбали багато оздоблений вівтар Святої Родини, а наступного року закупили вівтар з образами св. Каетана і Непорочного Зачаття Матері Божої.

81452 Лановичі,
+380 (3236) 447-26,
www: lanowice.saletyni.org,
f.b.: Lanovichi.Lvivska.Oblast.Ukraine

Село Лановичі (раніше - Луновичі) відоме від 1369 року, згадується також у 1424 та 1445 роках. Нині його населяє понад шість сотень мешканців, переважна більшість яких вважає своєю рідною мовою польську.

У 1462 році тут заснували парафію та спорудили перший дерев'яний костел коштом П. Одровонжа. 1591 року архієпископ Ян Соліковський консекрував другий дерев'яний храм, збудований на кошти М. Лички. У 1727 році було споруджено третю дерев'яну святиню коштом Д. Коссаковського, яку 1753 року консекрував єпископ Вацлав Сераковський. 1817 року збудовали та освятили четвертий дерев'яний храм (фундатор - І. Конарський).

23224 Майдан,
вул. Незалежності, 37а

Розташоване неподалік Вінниці село Майдан (до 1949 року - Майдан-Юзвинський), за переказами, виникло у 90-х роках XVI століття серед лісу, де для нього розчистили 'майдан' - так з'явилась перша вулиця Лісова. Проте у джерелах поселення вважається заснованим на початку XIX століття. Село і за новим адміністративним поділом залишилось у складі Вінницького району. Нині його населення - понад півтисячі мешканців.

Раніше у цьому селі не було римсько-католицької культової споруди. Лише у 1994 році в Майдані завдяки зусиллям о. Владислава Халуп’яка з Вінниці та місцевих парафіян було розпочато будівництво власного мурованого храму. Спорудження костелу завершили 1996 року, і цього ж року його консекрував єпископ Кам'янець-Подільський Ян Ольшанський MIC.

77130 Новий Мартинів

Ще з XIIIст. тут існували городище і поселення, проте перша документальна згадка про Мартинів, який значно пізніше став називатись Новим Мартиновим, датується 1402 роком, а 1456 року згадується вже як місто. Наступні письмові згадки - 1461, 1462, 1470 і 1488 роки. 1880 року у селі проживало 1089 мешканців, у тому числі 562 римо- і 432 греко-католиків, 1939 року (разом із присілком Сулова) - 970 мешканців (630 були римо-католиками, у тому числі 340 - українцями-латинниками), нині ж - лише чотири сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року є частиною Івано-Франківського.

Перший (дерев'яний) костел у Мартинові постав у середині XVст., а парафія вже існувала, принаймні, у 90-х роках цього століття, проте пізніше перейшла до протестантів. Наприкінці XVI століття збудовану ними сакральну споруду було переосвячено як римсько-католицьку, але у 20-х роках XVIIст. татари пограбували цей храм та вбили місцевого душпастиря о. Яна Слабковича.

81600 Миколаїв,
вул. Шевченка, 2,
+380 67 9547089

Місто з магдебурзьким правом заснував Микола Тарло 25 лютого 1570 року на землях древнього села Дроговиж. Отримало назву за іменем засновника - Миколаїв. Від 1940 року є районним центром. Проживає тут менше 15 тисяч мешканців.

Спочатку тут була каплиця, а у II половині XVI століття збудовали мурований храм за кошти родин Мнішхів і Тарлів. У період 1600р. - 17 травня 1607 року у Миколаєві було засновано парафію (фундатори - Мнішхи і Тарли, а також король Зигмунт ІІІ Ваза). 1620 року святиню знищили татари.

81362 Пнікут

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Не пізніше, ніж у 1470 році у Пнікуті було засновано парафію, костел (дерев'яний) постав ще раніше. На початку XVII століття цей (чи черговий) храм потребував заміни, тому 7 січня 1611 року троє каноніків перемишльської капітули, якій належав Пнікут, збільшили майнове забезпечення парафії, щоб цього ж року розпочати будівництво нової дерев'яної святині. Але вже 1646 року цей храм потребував ремонту. Проте відновлювали його не стали, а у 1667 році спорудили новий дерев'яний костел.