81362 Пнікут,
+380 (3234) 625-41,
www: pnikut.org,
f.b.: Pnikut

Пнікут вперше згадується у документах 1359 роком як власність руських бояр Шульжичів, потім - у 1366 і 1371 роках. 1385 року стало власністю перемишльських єпископів, які згодом віддали його у розпорядження катедральної капітули у Перемишлі. Принаймні, у XIX та першій половині ХХ століття переважну більшість населення становили поляки. Нині у Пнікуті проживає близько 1100 мешканців. Село належало до Мостиського району, а від 2020 року - до Яворівського.

Парафію у Пнікуті заснували не пізніше 1470 року із уже збудованим раніше дерев'яним костелом, а в 1611 і 1667 роках було споруджено чергові дерев'яні святині, які 1762 року замінив останній дерев'яний храм. Проте попри ремонти у 1808, 1831-1834 та 1877 роках цей костел, як зауважив єпископ-помічник Кароль Фішер під час візитації парафії у 1905 році, 'під тягарем понад двох століть вже дякує за службу', хоча і справляє добре враження.

57013 Поріччя

Сусідні поселення Раштадт (Велике Поріччя) і Мюнхен (Мале Поріччя), які нині утворюють єдине село Поріччя, заснували по річці Чічіклея 1809 року німецькі колоністи. Якщо у Раштадті і Мюнхені 1811 року було лише 238 і 103 мешканців, то 1916 року їх чисельність вже становила 2514 і 1313 селян відповідно. На початку березня 1944 року радянська влада їх депортувала. Нині в об'єднаному селі проживає лише трохи більше семи сотень мешканців.

Римо-католики Мюнхена (Малого Поріччя) належали до парафії св. Франциска Ксаверія у Раштадті. Через півстоліття раштадтська святиня стала замалою для двох громад, тому одночасно у двох поселеннях коштом місцевих вірян розпочалось спорудження нових мурованих костелів, яке було завершено 1872 року. 1890 року у Мюнхені постала самостійна парафія. 27 травня 1920 року парафіяльний костел консекрував єпископ Тираспольський Йосиф Кесслер. У 1917 році майже двома тисячами вірян у Мюнхені та навколишніх хуторах опікувався адміністратор о. Йосиф Гейн.

81510 Повітно,
f.b.: parafia.powitno

Повітно відоме у документах з 1427 року як присілок Мильчиць, який з 1455 року протягом століття належав львівським архієпископам. Нині село нараховує трохи більше восьми сотень мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії у Мильчицях. У 1851 році у Повітні було споруджено мурований сучасний філіальний костел коштом архієпископа Луки Баранецького, який він же і консекрував 8 вересня 1853 року. 1902 року святині завдала шкоди пожежа, проте храм був відбудований і розбудований на пожертви парафіян.

81354 Радохинці

Поселення Радохинці згадується у документах з 20-х років XIV століття і 1352 роком. Населення - трохи більше півтисячі мешканців.

У XV столітті вперше згадується у джерелах місцева парафія. 1648 року костел частково знищили козаки Б. Хмельницького. У 1717 році храм остаточно перетворився на руїну. 1718 року було збудовано нову дерев'яну святиню коштом А. Семяновської. У 1753 році костел консекрували. У II половині XVIII століття храм було грунтовно відремонтовано за кошти А. Мнішка. 20.07.1791р. парафію ліквідували, а Радохинці приєднали до парафії св. Станіслава єп. мч. у Гусакові. У 1886-1887 роках парафію було відновлено. 24.06.1915р. пожежа повністю знищила костел. 1916 року на місці попередньої святині спорудили тимчасову каплицю.

77000 Рогатин,
вул. Галицька, 58А,
+380 (3435) 225-06,
f.b.: 168005533712942

Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком (входив до Галицько-Волинського князівства). 1366 року Рогатин згадується як фортеця, а 1390 року - як місто. У 1415р. галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин на місце села Філіповичі та домігся для нього магдебурзького права. Згадується також у 1433, 1440, 1443, 1444, 1460 і 1461 роках. 1849 року Рогатин став центром повітового староства, а 1939 року - райцентром. 1887 року тут проживало 6548 мешканців, з них 2407 греко- і 942 римо-католиків, у 1921р. - 5736, 1939 року - 8100, у том у числі 3000 українців, 1750 поляків, 100 українців-латинників, а нині - майже 8 тисяч осіб. Від 2020 року місто входить до Івано-Франківського району.

Парафія в Рогатині (та перший дерев'яний костел) постали коштом Волчка Преслужича того ж 1415 чи наступного року, проте документально згадуються вперше у 1419р., а в документі 1440 року подається місцевий душпастир Бартоломей. 1497 року є письмова згадка про багате оснащення рогатинського храму, проте 1509 року його пограбували і спалили нападники-молдавани. Цього ж року святиню було відбудовано (з дерева) за кошти чергових власників міста Ходецьких, які 1533 року суттєво збільшили фінансово-майнове забезпечення парафії, що дозволило піднести її до рангу препозитури.

82046 Рожеве

Поселення Рожеве, яке до 1946 року називалось Розенбург (Rosenburg), було засноване німецькими переселенцями у 1783-1784 роках. У 1808 році село мало 120 мешканців, а 1921 року - вже 294. У січні 1940 року їх виселили у Німеччину за програмою 'Додому в Рейх', а після війни тут поселили українців (ймовірно, лемків) із Польщі. Село належало до Старосамбірського району, а за новим адмінподілом входить до Самбірського. Проживає у ньому нині близько двох з половиною сотень мешканців.

Переселенці були католиками латинського обряду та належали до парафії Преображення Господнього у розташованому поряд Добромилі. Власна мурована каплиця постала у Розенбурзі, ймовірно, на початку XX століття. Принаймні, на початку 30-х років, коли чисельність місцевих вірян перевищила дві з половиною сотні, її існування документально підтверджене.

32423 Смотрич,
вул. Героїв Небесної Сотні, 4,
+380 (3858) 932-33, 324-84,
f.b.: kostelsmotrich

Смотрич згадується у давньоукраїнських літописах XIIст., 1240 року його зруйнували татаро-монголи, а в XIVст. князі Коріятовичі зробили його столицею Подільського князівства. У 1448р. отримав магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. мав близько 1200 мешканців, 1894 року - 2686, 1905 року - 4003, нині -понад 1900 осіб. У 1923-1962рр. був райцентром, потім увійшов до Дунаєвицького району, а 2020 року - до Кам'янець-Подільського. Із 1960р. є селищем (міського типу).

Перший дерев'яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії і місійна резиденція домініканців у Смотричі постали в середині XIVст. завдяки князям Коріятовичам. У 60-х роках засновано регулярний конвент ченців з фундації князя Юрія, яку 17 березня 1375 року збільшив князь Олександр, що було підтверджено під час заснування міста 1448 року. Проте у 1484 році домініканський комплекс згорів.

81130 Сокільники,
вул. Січових Стрільців

Перша письмова згадка про Сокільники датується 1392 роком, а 1393 року поселення отримало магдебурзьке права. Українське (руське) населення села протягом століть було заміщено польським - напередодні І світової війни із 3119 його мешканців лише 56 значились русинами. Нині частина Сокільників вже стала південними вулицями Львова, а село з населенням понад 5700 мешканців впритул прилягає до міста.

Парафія у Сокільниках постала 8 листопада 1396 року коштом старости генерального руського Яна з Тарнова. Відомо, що спалений татарами на початку XVII століття костел було відновлено вже як мурований та консекровано архієпископом Яном Скарбеком 1717 року. У 1765 році цей храм замінив новий в стилі бароко, споруджений за кошти власниці села Пелагії Потоцької та місцевого пароха о. Вацлава Бонкальського, який консекрував архієпископ Вацлав Сераковський під час візитації парафії 1774 року. Проте і цей костел 1885 року було розібрано.

Соколів

Соколів заснували на магдебурзькому праві 15 квітня 1511 року колишні руські бояри Дідушицькі, що стали католиками та отримали графський титул, на теренах присілка Соколівці їх 'родового гнізда' Дідушичів. У 1533, 1555, 1580, 1699 та 1704 роках містечко отримало від королів чергові привілеї. За винятком короткого часового проміжку Соколів аж до ІІ світової війни перебував у власності Дідушицьких. Його населення становили переважно поляки, євреї та німці. Містечко було знищене 1944 року, а його територію 1947 року приєднали до села Лани-Соколівські.

Перший дерев'яний костел у Соколові постав 1517 року коштом першого католика в родині Дідушицьких Івана (Яна), який 10 травня 1520 року фундував тут також парафію. Вже тоді цей храм мав титул св. Миколая. Проте його спалили татари у 1620-1621 роках. Наступна дерев'яна святиня була знищена у середині XVII століття під час козацьких війн. Третій дерев'яний костел збудували, ймовірно, у 80-х роках цього ж століття.

82000 Старий Самбір

Згадується як Самбір у Воскресенському літописі 1071 роком. У 1241р. його уцілілі після знищення татаро-монголами мешканці оселились у Погоничі, який з часом назвали Новим Самбором чи просто Самбором, а зруйноване місто відновили під назвою Старого Міста чи Старого Самбора. 1375 року воно стало центром повіту, а у 1553р. отримало магдебурзьке право, підтверджене 1650 року. 1880 року тут проживало 3482 мешканців, у тому числі 1449 українців, 1257 німців і 767 поляків, 1921 року - 4314, нині - понад 6400 осіб. Від 1939 року Старий Самбір був райцентром, 2020 року увійшов до Самбірського району.

Перша згадка про парафію у Старому Місті датується XV століттям (принаймні, 1501 роком), хоча її заснування може бути давнішим. У I половині XVIст. замість згорілого дерев'яного костелу збудували мурований неоготичний храм коштом місцевої власниці королеви Бони, яка також збільшила фінансово-майнове забезпечення парафії, що було підтверджено 1605 року королем Зигмунтом ІІІ.