82613 Верхнє Синьовидне

Перша письмова згадка про село датується 1240 роком. 1880 року нараховувало понад 1700 селян, переважна більшість яких була українцями. Після 1885 року через село проклали залізницю 'Стрий-Сколе', що посприяло його розвиткуя. Від 1957 року має статус селища міського типу. Нині у ньому проживає близько 3400 мешканців. Належало до Сколівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду Верхнього Синьовидного спочатку належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Стрию, а пізніше - до парафії Семи Скорбот Матері Божої у Сколему. У 1911-1912 роках, коли їх кількість від моменту будівництва залізниці збільшилась удесятеро та становила понад шість сотень вірних, вони у південній частині села, поблизу дороги на Сколе своїм коштом спорудили філіальний дерев'яний храм, який 1912 року освятили.

77401 Тисмениця

Перші письмові згадки про Тисменицю містять руські (давньоукраїнські) та вірменські літописи, проте на новому місці (після 'переїзду') вона вперше документально датується 1436 роком. У 1448 році отримала магдебурзьке право. 1880 року тут проживало 7080 мешканців (переважна більшість - українці), нині - менше дев'яти тисяч осіб. Місто було райцентром, але від 2020 року входить до Івано-Франківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Тисмениці згадується 1600 року як такий, що був відбудований після знищення татарами, тобто існував раніше. Проте і його зруйнували татари 1618 року. Душпастирство у Тисмениці, яке не мало визначеного фінансово-матерільного забезпечення, час від часу здійснювали домініканці.

11571 Березневе,
вул. Центральна, 1

Поселення, яке отримало назву від річки Уж (в давнину - Уша), у літописах згадується у 1150 і 1151 роках під іменем Ушска або Ушеска, а перші документальні згадки про Ушомир датуються кінцем XVII століття. У другій половині XVIIIст. був містечком та налічував близько півтисячі мешканців, 1866 року - 1731, 1906 року - 2282, а нині є селом із населенням понад 1300 осіб.

Ймовірно, що засноване 1921 року село Березневе, яке 1960 року увійшло до відомого від 1818 року села Пугачівка, колись було частиною Ушомира.

Перший (дерев'яний) костел в Ушомирі споруджено 1767 року коштом заможної родини Дубровських. 1781 року Анна Дубровська передала цей храм кармелітам разом із фундованим нею (та іншими членами родини) фінансовим забезпеченням його діяльності. Був невеликим, мав титул св. Анни і три вівтарі.

90454 Вишково,
вул. Червона, 5,
+380 (3142) 976-02

Перша згадка про Вишково (Visk) датується 12(7/8)1 роком. З 1329 року поселення мало статус «вільного королівського міста» Марамороського комітату, підтверджений 1427 року. На початку XVI століття тут поселилися німецькі ремісники, яким король надав значні привілеї. Із 1976 року - селище міського типу, в якому нині проживає близько 8300 мешканців

Наприкінці XIII - на початку XIV століть у Вишково було споруджено мурований готичний костел, проте у XVI столітті протестанти захопили і цей храм, і парафію. А відновили парафію лише 1780 року. Оскільки старий храм протестанти так і не віддали, то понад століття богослужіння відбувались в оселі пароха, у кімнаті, облаштованій під каплицю.

80723 Вижняни

Вижняни вперше документально згадуються у 1389 і 1397 роках, а також 1400 року, коли тут було засновано парафію з умовою переведення села на магдебурзьке право, що навряд чи було здійснено. 13 липня 1720 року король Август ІІ надав Вижнянам міські права. 1890 року тут проживало 789 мешканців (412 українців і 377 поляків), 1 січня 1939 року - 1150 (поляків було вже близько 75%), нині ж село має лише трохи більше трьох сотень осіб. Входило до Золочівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Мурований костел у Вижнянах розпочав будувати черговий місцевий власник Ян Клюс ще у 90-х роках XIV століття. Станом на 1400 рік храм вже був повністю збудований та оснащений, що дало можливість цього ж року архієпископу Львівському Якову Стрепі здійснити консекрацію святині та 25 серпня документально визначити межі фундованої тим же Клюсом парафії, приєднавши до неї ще два десятки сусідніх сіл.

78284 Залуччя

Поселення Залуччя згадується у документах 1441 року та 5 травня 1449 року. Відоме тим, що на початку ІІ світової війни та перед втечею в Румунію стало місцем осідку президента Польщі Мосцицького. Нині тут проживає майже сім сотень мешканців.

Католики латинського обряду Залуччя належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині. 1876 року, коли їх чисельність становила близько 170 осіб, у селі коштом місцевого власника Миколая Кшиштофовича було споруджено та освячено під титулом св. Миколая публічну філіальну муровану каплицю, яка також слугувала родині фундаторів усипальницею.

12732 Зеремля,
вул.Колгоспна, 15

Село Зеремля вважається заснованим 1786 року. Входило до Баранівського району, а від 2020 року є частиною Новоград-Волинського району. Нині проживає у селі менше семи сотень мешканців.

Тривалий час місцеві католики латинського обряду збирались на богослужіння у власних домівках, де також відбувалась катехизація дітей. Потім вдалось придбати будинок, який було перебудовано на каплицю. 5 грудня 2009 року її освятив під титулом св. Миколая тодішній єпископ-помічник Київсько-Житомирський Віталій Скомаровський.

10003 Житомир,
вул. Трипільська, 13

Вважається, що Житомир засновано близько 884 року, хоча перша писемна згадка про нього датується 1240 роком. Магдебурзьке право отримав у 1432-1444 роках. У 1804 році став адміністративним центром Волинської губернії. Статус міста - з 1884 року. 1545 року тут проживало шість сотень осіб, 1897 року - 66 тисяч, нині - понад 261 тисяча осіб. Є обласним центром.

На цвинтарі у передмісті Житомира Кокрин (нині - Охрімова гора) у другій половині XVст. (ймовіно, у 70-х роках) постав дерев'яний костел св. Миколая, який отримав для забезпечення свого функціювавання село Поповичі (Попівку), що тепер є частиною міста. Проте цей храм наприкінці цього ж століття зруйнували татари.