81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню св. Станіслава, збудовану 1677 року, консекрували 7 травня 1712 року. Ще перед І світовою війною її намагались замінити мурованим храмом (навіть 1912 року замовили його проект львівському архітектору Яну Новориту), проте війна стала на заваді. Лише 1924 року спеціальна комісія прийняла рішення розібрати старий костел, що і було зроблено на початку травня цього ж року.

81210 Ганачівка

Ганачів вперше згадується 5 листопада 1394 року, коли Дмитро Волчкович подарував його львівському францисканському монастирю Святого Хреста, і аж до ХХст. належав францисканцям, які оселяли тут переважно поляків. 1880 року у Ганачеві проживало 1051 мешканців, у тому числі 921 римо- і 117 греко-католиків, а в Ганачівці - 412. У 1944р. 3 лютого вояки УПА та 2 травня німецькі війська СС знищили Ганачів, його терен потім заселили українцями із Польщі та приєднали до Ганачівки. Нині село нараховує близько 460 осіб. Входило до Перемишлянського району, а від 2020 року - до Львівського.

У 1399 році власники Ганачева францисканці отримали дозвіл архієпископа Якова Стрепи на спорудження у селі каплиці. Наступного, 1400 року Ганачів приєднали до парафії св. Миколая у Вижнянах, а 1420 року - до новоствореної парафії (тоді - Усіх Святих) в Чишках.

77143 Кукільники

У 1386 році титулярний «король Русі» князь Владислав Опольчик надав Кукільники у власність львівським (тоді - галицьким) архієпископам. Вже від 1390 року у селі знаходилась їхня резиденція (пізніше з'явились резиденції також у Дунаєві та Оброшиному). У 1430р. Кукільники отримали магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. Кукільники мали близько 550 мешканців, 1939 року - 820, нині ж - лише півтисячі. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Ймовірно, що у митрополичій резиденції - замку, в якому, зокрема, помер 1479 року архієпископ Григорій із Санока, котрий встиг його реставрувати, була каплиця. А парафію в Кукільниках заснував та забезпечив своїми коштами архієпископ Ян Жешівський 27 травня 1421 року. Тоді ж було збудовано перший (дерев'яний) костел. Його чи черговий дерев'яний замінив наступним храмом у першій половині XVIст. архієпископ Бернард Вільчек.

79013 Львів,
вул. Бандери, 8,
f.b.: MariaMagdalenaLwow

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Невдовзі білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року було перенесено столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі король Казимир надав Львову 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 710 тисяч осіб.

На початку XVII століття у Львові Я. Годний та В. Келяр спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс на землі та за кошти, подаровані Анною Пстроконською. У 1612 році архієпископ Ян Замойський освятив тимчасовий вівтар тодішнього храму (святиня тоді була лише частиною нинішнього костелу). У 1753-1758 роках костел було добудовано, і 1758 року його консекрував єпископ Самуєль Гловинський. Від лютого 1944 року по листопад 1945 року тут працював вікарієм майбутній архієпископ Перемишльський о. Ігнатій Токарчук. 22 жовтня 1962 року святиню закрили.

89121 Підполоззя

Перша документальна згадка про поселення Пудполок датується 1430 роком, а 1619 року разом із цим селом згадується також присілок Романок, які 1888 року об’єднали, утворивши село Підполоззя. Нині тут проживає майже вісім сотень мешканців.

У 70-х роках XIX століття частину села під назвою Полище почали заселяти німецькі переселенці, котрі у 80-х роках спорудили тут дуже маленьку дерев'яну каплицю коштом власників пилорами Ройзмана та Вука. Проте для місцевої спільноти вірян вона стала надто малою. Тому тут (ймовірно, на початку 2017 року) розпочали будівництво невеликого мурованого костелу. Принаймні, у грудні цього ж року, на Різдво там вже було відправлено першу Святу Месу.

12742 Полянка,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4144) 431-61

Село Полянка вважається заснованим 1880 роком, а у 1967 році його віднесли до категорії селищ міського типу. Нині тут проживає понад 1600 мешканців. Селище входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Сучасний мурований костел у Полянці споруджено у 1991 - 1995 роках завдяки зусиллям майбутнього єпископа отця-францисканця Станіслава Широкорадюка, котрий 28 липня 2012 року освятив також новий головний вівтар храму, виготовлений у 2011-2012 роках майстрами Антонієм та Романом Скаковськими з Новоград-Волинського.

22800 Самчинці

Невеличке село Самчинці, в якому нині проживає всього сотня мешканців, відоме, принаймні, від початку XVI століття. Колись тут проживало більше селян, у 50-х роках минулого століття значна їх частина покинула рідні домівки, тікаючи від колгоспу.

У 1910 році місцеві римо-католики, які належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярія у Брацлаві, збудували своїм коштом на місці старої цвинтарної каплиці власний мурований костел в готичному стилі. І цього ж року у грудні тут постала самостійна парафія. 1936 року святиню у вірних відібрали. Її навіть намагались підірвати, проте зробити це не вдалось, оскільки храм виявився безбожникам не по зубам: при будівництві у цемент додавали яєчний жовток, що зробило його дуже міцним. Тоді у будівлі костелу облаштували колгоспний склад.