81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню св. Станіслава, збудовану 1677 року, консекрували 7 травня 1712 року. Ще перед І світовою війною її намагались замінити мурованим храмом (навіть 1912 року замовили його проект львівському архітектору Яну Новориту), проте війна стала на заваді. Лише 1924 року спеціальна комісія прийняла рішення розібрати старий костел, що і було зроблено на початку травня цього ж року.

81210 Ганачівка

Ганачів вперше згадується 5 листопада 1394 року, коли Дмитро Волчкович подарував його львівському францисканському монастирю Святого Хреста, і аж до ХХст. належав францисканцям, які оселяли тут переважно поляків. 1880 року у Ганачеві проживало 1051 мешканців, у тому числі 921 римо- і 117 греко-католиків, а в Ганачівці - 412. У 1944р. 3 лютого вояки УПА та 2 травня німецькі війська СС знищили Ганачів, його терен потім заселили українцями із Польщі та приєднали до Ганачівки. Нині село нараховує близько 460 осіб. Входило до Перемишлянського району, а від 2020 року - до Львівського.

У 1399 році власники Ганачева францисканці отримали дозвіл архієпископа Якова Стрепи на спорудження у селі каплиці. Наступного, 1400 року Ганачів приєднали до парафії св. Миколая у Вижнянах, а 1420 року - до новоствореної парафії (тоді - Усіх Святих) в Чишках.

445523 Затурці,
вул. Зелена, 2

Вперше документально Затурці згадуються на початку XVI століття, проте поселення тут існувало набагато раніше. Є згадки також у 1557, 1570 і 1577 роках. В середині 90-х років XIXст. у селі проживало близько 480 мешканців, 1906 року - вже 909, нині село має понад 1900 осіб. До 2020 року входило до Локачинського району.

На початку XVIIст. у Затурцях вже існувала якась дерев'яна каплиця, про яку більше нічого не відомо. На початку 20-х років цього століття місцевий власник Ян Лагодовський, волинський каштелян, запросив у село оо.-августинців та збудував для них тимчасовий дерев'яний костельно-монастирський комплекс. Згідно із фундаційним актом, внесеним до Коронного реєстру 26/28 листопада 1620 року, а до Луцьких земельних книг - 12 січня 1622 року, ченці отримали певну десятину, ренту, різні пільги та кілька земельних ділянок з підданими в Затурцях.

77143 Кукільники

У 1386 році титулярний «король Русі» князь Владислав Опольчик надав Кукільники у власність львівським (тоді - галицьким) архієпископам. Вже від 1390 року у селі знаходилась їхня резиденція (пізніше з'явились резиденції також у Дунаєві та Оброшиному). У 1430р. Кукільники отримали магдебурзьке право. У 80-х роках ХІХст. Кукільники мали близько 550 мешканців, 1939 року - 820, нині ж - лише півтисячі. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Ймовірно, що у митрополичій резиденції - замку, в якому, зокрема, помер 1479 року архієпископ Григорій із Санока, котрий встиг його реставрувати, була каплиця. А парафію в Кукільниках заснував та забезпечив своїми коштами архієпископ Ян Жешівський 27 травня 1421 року. Тоді ж було збудовано перший (дерев'яний) костел. Його чи черговий дерев'яний замінив наступним храмом у першій половині XVIст. архієпископ Бернард Вільчек.

79013 Львів,
вул. Бандери, 8,
f.b.: MariaMagdalenaLwow

Наприкінці Xст. після занепаду держави білих хорватів східна частина цих земель була приєднана до Київської Русі. Потім білі хорвати відновили свою державність, змінивши етнічну назву на русинів та галичан. У І половині XIIIст. король Данило заснував Львів, а 1272 року сюди перенесли столицю Галицько-Волинської держави з Холма. Після приєднання Галичини у 1349р. до Польщі Львів отримав 1356 року магдебурзьке право. Після 1772 року відійшов до Австрійської імперії, ставши столицею Королівства Галичини і Лодомерії. У II Речі Посполитій був центром воєводства, в радянські часи став обласним центром. Нині тут проживає понад 730 тисяч осіб.

На початку XVII століття у Львові Я. Годний та В. Келяр спорудили домініканський мурований костельно-монастирський комплекс на землі та за кошти, подаровані Анною Пстроконською. У 1612 році архієпископ Ян Замойський освятив тимчасовий вівтар тодішнього храму (святиня тоді була лише частиною нинішнього костелу). У 1753-1758 роках костел було добудовано, і 1758 року його консекрував єпископ Самуєль Гловинський. Від лютого 1944 року по листопад 1945 року тут працював вікарієм майбутній архієпископ Перемишльський о. Ігнатій Токарчук. 22 жовтня 1962 року святиню закрили.

89121 Підполоззя

Перша документальна згадка про село Пудполок датується 1430 роком, про село Кет - 1465 роком, а 1619 року згадується також Романовц, які 1888 року об’єднали, утворивши село Підполоззя. У 1910р. тут проживало 385 мешканців (переважно - українців), 1936 року - 365 (більшість - українці), нині село має майже вісім сотень осіб. До 2020 року входило до Воловецького району.

У 70-х роках XIXст. частину села під назвою Полище почали заселяти німецькі переселенці, які у 80-х роках цього століття спорудили тут маленьку дерев'яну каплицю св. Марії Магдалини коштом власників пилорами Ройзмана та Вука. За радянської влади її зачинили, а в посткомуністичні часи вона знову стала святинею невеликої спільноти місцевих римо-католиків.

12742 Полянка,
вул. Зарічна, 6,
+380 (4144) 431-61

Село Полянка вважається заснованим 1880 роком, а у 1967 році його віднесли до категорії селищ міського типу. Нині тут проживає понад 1600 мешканців. Селище входило до Баранівського району, а від 2020 року - до Новоград-Волинського.

Сучасний мурований костел у Полянці споруджено у 1991 - 1995 роках завдяки зусиллям майбутнього єпископа отця-францисканця Станіслава Широкорадюка, котрий 28 липня 2012 року освятив також новий головний вівтар храму, виготовлений у 2011-2012 роках майстрами Антонієм та Романом Скаковськими з Новоград-Волинського.

22800 Самчинці

Село Самчинці, відоме в документах також як Снітинка, вперше письмово згадується 1615 року. Тоді мало 97 осель. Наприкінці XVIII століття сюди масово переїхали поляки із Мазовії. У XIXст. кількість домів зросла до п'яти-шести сотень, 1905 року тут проживало 1005 мешканців. Нині село нараховує лише сотню осіб. До 2020 року входило до Немирівського району.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Матері Божої Святого Скапулярія у Брацлаві. Є інформація, що на католицькому цвинтарі вони мали каплицю, проте схематизми Кам'янецької та Луцько-Житомирської дієцезій це не підтверджують. Свою святиню вони отримали лише у першому десятилітті ХХ століття.

09500 Тараща,
вул. Шевченка, 52,
+380 (4466) 511-18, 532-20

У 1611 році король Сигізмунд III віддав урочище Тараща у володіння боярина Лісевича, зобов'язавши його бути на військовій службі при старостві (це і є перша згадка у документах про поселення, яке тоді було невеликим хутором). Його подальший розвиток пов'язують з іменем полковника Антонія Бліндовського, якому 1709 року король Август II віддав Таращу. У 1722 році їй було надано статус містечка, а 1791 року вона отримала магдебурзьке право. 22 листопада 1800 року Тараща стала центром повіту. У радянський час статус міста їй надано 1957 року. Є районним центром з населенням майже 11 тисяч мешканців.

У середині XIX століття у Таращі були католицькими лише близько півсотні родин, але навіть така маленька громада прагнула мати своє власне приміщення для богослужіння. Вже 1856 року місцеві католики намагались створити так званий рухомий престол, біля якого можна було б проводити богослужіння. Для цього потрібно було отримати дозвіл від Православної Церкви, який і надав таращанський протоієрей Пахалович за умови, що у місті не буде свого священника, а богослужіння проводитиме один із священників села Ківшовата, де костел існував з 1812 року.

88000 Ужгород,
вул. Капітульна, 33а

У IXст. місто Онгвар (або Унгвар, чи Гунгвар, чи Унгювар) стало центром одного з білохорватських князівств, очолюваного князем Лаборцем, які входили до складу Великої (Білої) Хорватії. 894 року угорські племена захопили та знищили місто, проте через деякий час вони ж його і відбудували. З моменту першої згадки у документах 1154 року і до кінця Ісв. війни місто називалось Унгвар. У 1849р. Ужгород став центром новоутвореного Руського округу в Австрійській імперії, але вже 1850 року округ ліквідували. З 1919 року Ужгород був адміністративним центром краю у складі Чехословацької республіки, проте 1938 року місто передали Угорщині. З 1944р. місто називається Ужгород і є обласним центром. Населення - майже 115 тисяч мешканців.

У 80-х роках XIX століття німецькі переселенці-католики у селі, яке з кінця цих років називається Підполоззя, збудували маленьку дерев'яну каплицю коштом власників пилорами Ройзмана та Вука. За радянської влади її зачинили, було втрачено частину художніх елементів святині, а також ґонтове покриття даху. Проте у посткомуністичні часи вона знову стала каплицею невеликої спільноти місцевих римо-католиків.