47501 Бережани,
вул. Лепких, 25,
+380 (3548) 220-45

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Першу сакральну споруду у Бережанах (замкову каплицю, яка побувала у розпорядженні протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай Сенявський), збудували не пізніше 1525 року, а парафіяльний храм постав вже після заснування міста у 1530 році та був присвячений святому Миколаєві. Парафія ж вперше у документах згадується 1571 року. Пізніше цю святиню замінила нова, а на її місці спорудили бернардинський костел св. Миколая.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували вже у першій чверті та середині XVII століття, проте парафії так і не було засновано, а місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Наприкінці ХІХ століття для богослужінь використовували цвинтарну калицю бл. Соломії 1889 року. У 1904-1907 роках збудували мурований неоготичний костел, який у середині 30-х років став святинею самостійної парафії. Але після закриття храму у 1946 році його спочатку використовували як складське приміщення, а 1979 року взагалі знищили.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Перший костел у Білобожниці згадується 1615 року, проте 1623 року він вже був серед святинь, знищених турками. Черговиий храм занотовано 1643 року, але знову ж таки 1666 року вказано, що від нього залишилась лише мурована крипта-усипальниця. І немає жодного свідчення, про існування у містечку своєї парафії - місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. 1889 року у Білобожниці збудували цвинтарну калицю бл. Соломії, в якій до спорудження костелу здійснювались богослужіння для вірян.

48012 Білокриниця

Село Білокриниця вперше у документах згадується 2 січня 1447 року, проте вважається заснованим 1490 року, коли згадувалось вдруге. 1787 року тут проживало 780 мешканців, 1880 року - 1355 (825 римо- і 493 греко-католиків), 1910 року - 1896, 1935 року - 1816 (1296 поляків, 504 українців), нині ж - близько шести сотень. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. 1903 року, коли їх чисельність (разом із вірянами сусідньої Бронгалівки) майже досягла 1300 осіб, коштом підгаєцького настоятеля о. Миколая Трембіцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали спорудження філіального мурованого костелу.

5920? Вижниця

Вижниця вперше згадується 1158 року (наступна згадка - у молдавському літописі 1501 роком). У 1855 році містечко стало повітовим центром, з 1940 року є центром району. Населення - понад 4 тисячі мешканців.

У 1812 році у Вижниці було засновано парафію (спочатку як капеланію). 1866 року пожежа знищила дерев'яний костел, тому у 1876 збудували мурований храм коштом одного із місцевих власників Г. Айваса, який освятили 1887 року під титулом cвв. Апп. Петра і Павла. Перед Ісв. війною парафія налічувала до двох тисяч вірян та охоплювала зо два десятки сусідніх сіл.

82513 Вовче

Поселення Вовче відоме, принаймні, з 1519 року. У 1969-1991 роках називалось Середа (за прізвищем спiвробiтника НКВС). Чисельність мешканців села перевищує дві тисячі.

В австрійські часи тут поселились німці-католики, які спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, а від початку ХХ століття - до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Лімній. Ймовірно, що дерев'яна каплиця, яка постала 1900 року завдяки зусиллям експозита о. Йосифа Дзєдзіца і коштам парафіян та інших жертводавців, замінила існуючу раніше, про яку інформація відсутня. Цього ж року каплицю освятили. Грунтовне її відновлення, частково профінансоване коштом єпископа Кароля Фішера, відбулось у 1934-1935 роках, коли у Вовчому проживало понад 160 вірян.

13047 Гордіївка,
вул. Польова, 6

Село Горд(і/и)ївка вважається заснованим 1471 року, є також дакументальні посилання на нього у 1585 та 1650 роках. У 80-х - 90-х роках ХІХ століття тут проживало до дев'яти сотень мешканців, 1906 року - 751, а нині - понад сім сотень. Входило до Романівського району, а від 2020 року - до Житомирського.

До більшовицького перевороту місцеві католики латинського обряду належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові та своєї святині не мали. Від початку 30-х років до Гордіївки приїжджали священники із парафій св. Анни у Полонному та Пресвятої Діви Марії Цариці Розарію у Першотравенську.

90625 Ділове

Село Ділове утворене після 1946 року об'єднанням сіл Трибушани (Trebusán, з 1898р. - Terebesfejérpatak), яке вперше згадується у документах у XVI столітті, і Білий Потік. Нині проживає у ньому близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1947 році радянська влада віддала православним у Діловому храм католиків латинського та візантійського обряду (ймовірно, це нинішня дерев'яна церква свв. Петра і Павла 1860 року), які його так і не повернули. Тому римо-католики з 90-х років минулого століття послуговувались адаптованою каплицею. На початку 2011 року визріла необхідність спорудження нового костелу, освячення фундаменту якого відбулося 5 вересня цього ж року.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

69123 Запоріжжя,
пр. Ювілейний, 41,
+380 (61) 273-00-29,
f.b.: pio.zaporoze

У XV-XVIIст. територія міста входила до Запоріжжя - краю вольностей запорізьких козаків, а 1770 року тут була закладена Олександрівська фортеця, завершення її будівництва у 1775р. співпало зі знищенням останньої Запорізької січі - Підпільнянської. Навколо фортеці селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуговуючий персонал фортеці, відставні солдати. 1785 року Олександрівськ став поселенням міського типу, а 05.06.1806р. отримав статус повітового міста Катеринославської губернії. 23.03.1921р. місто було перейменовано на Запоріжжя, 1923 року стало центром Запорізького округу, а 10.01.1939р. - центром області. Населення - майже 732 тисячі мешканців.

У 1772 році навпроти острова Хортиця постав сторожовий пост Запорізької Січі на чолі з полковником Іваном Бабурою, котрий, перейшовши після ліквідації Січі на службу в російську армію, отримав там 1777 року ділянку землю. З того часу балка стала називатися Бабурською, а річка - Бабуркой. 1803 року тут поселились німці-менноніти, заснувавши колонію Бурвальд. Сучасна забудова степу між селом Бабурка і Верхньою Хортицею розпочалася у 1969 році, а 1995 року створено у Запоріжжі Хортицький район, який неофіційно називається Бабуркою.

У 1999 році на Бабурці формально було засновано парафію під титулом святого священика Піо, а 16 жовтня 2002 року парафія запрацювала з призначенням настоятеля о. Альберта Алоїза Мальхерчика з ордену Пресвятого Серця Ісуса. Спочатку богослужіння відбувалось на квартирах парафіянок, але 23 вересня 2004 року майбутній єпископ о. Ян Собіло освятив каплицю, облаштовану завдяки зусиллям настоятеля та парафіян в квартирі на першому поверсі багатоповерхового будинку, яку було придбано за кошти спонсорів з Німеччини та Польщі.