48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували вже у першій чверті та середині XVII століття, проте парафії так і не було засновано, а місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Наприкінці ХІХ століття для богослужінь використовували цвинтарну калицю бл. Соломії 1889 року. У 1904-1907 роках збудували мурований неоготичний костел, який у середині 30-х років став святинею самостійної парафії. Але після закриття храму у 1946 році його спочатку використовували як складське приміщення, а 1979 року взагалі знищили.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Перший костел у Білобожниці згадується 1615 року, проте 1623 року він вже був серед святинь, знищених турками. Черговиий храм занотовано 1643 року, але знову ж таки 1666 року вказано, що від нього залишилась лише мурована крипта-усипальниця. І немає жодного свідчення, про існування у містечку своєї парафії - місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. 1889 року у Білобожниці збудували цвинтарну калицю бл. Соломії, в якій до спорудження костелу здійснювались богослужіння для вірян.

48012 Білокриниця

Село Білокриниця вперше у документах згадується 2 січня 1447 року, проте вважається заснованим 1490 року, коли згадувалось вдруге. 1787 року тут проживало 780 мешканців, 1880 року - 1355 (825 римо- і 493 греко-католиків), 1910 року - 1896, 1935 року - 1816 (1296 поляків, 504 українців), нині ж - близько шести сотень. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. 1903 року, коли їх чисельність (разом із вірянами сусідньої Бронгалівки) майже досягла 1300 осіб, коштом підгаєцького настоятеля о. Миколая Трембіцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали спорудження філіального мурованого костелу.

47501 Бережани,
вул. Лепких, 25,
+380 (3548) 220-45

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Першу сакральну споруду у Бережанах (замкову каплицю, яка побувала у розпорядженні протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай Сенявський), збудували не пізніше 1525 року, а парафіяльний храм постав вже після заснування міста у 1530 році та був присвячений святому Миколаєві. Парафія ж вперше у документах згадується 1571 року. Пізніше цю святиню замінила нова, а на її місці спорудили бернардинський костел св. Миколая.

73025 Херсон,
вул. Суворова, 40,
+380 (552) 498-288, 223-098,
f.b.: 237330286609413

У 1737 році під час Російсько-турецької війни 1735–1739 років на правому березі Дніпра було побудовано укріплення Олександр-Шанц. З 1775 року під прикриттям укріплень Олександрівського Шанца почали будівництво військових кораблів. Так з'явилось нове місто, указ про заснування якого був підписаний Катериною ІІ 18 червня 1778 року, а назву воно отримало на честь відомого міста-колонії Херсонес у Криму (Херсонеса Таврійського). З 1803 року Херсон був центром губернії, 1923 року став центром округи, а пізніше - обласним центром. Населення - понад 289 мешканців.

Перший римсько-католицький храм у Херсоні збудував о.-єзуїт Елізум Шац 1787 року на честь Спасителя. Ймовірно, що це була дерев'яна, обмазана глиною святиня. У 20-х роках XIX століття на місці цієї каплиці було споруджено мурований костел та освячено під титулом свв. Пія і Миколая. У 40-х роках храм перебудували (до нього також добудували вежу), літом 1849 року його консекрував єпископ- помічник Могильовський Головинський під титулом св. Антонія як кафедральний собор новоутвореної єпархії. У 1887 році костел знову було перебудовано та переосвячено (тепер вже під титулом св. Миколая).

28002 Хмельницький,
вул. Західна Об'їздна, 14,
+380 (382) 255-95-20

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

Село Ружична, яке 1981 року стало мікрорайоном Хмельницького, відоме у документах із 1540 року. У 1946-1962 роках Ружична була районним центром. У 2001 році влада зареєструвала місцеву римсько-католицьку громаду. Богослужіння відправляли у тимчасовій каплиці.

48712 Цигани

Село Цигани, яке у 1945-1992 роках називалось Рудка, вперше письмово згадуються 1474 роком. Проживає тут близько 1300 мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалі-Подільській (Скалі-над-Збручем). У 1900 році, коли чисельність католиків латинського обряду у Циганах перевищила сім сотень, тут завершили споруджувати та освятили філіальний мурований костел. А в другій половині 30-х років кількість вірян у Циганах разом із невеличким селом Тересин сягнула півтори тисячі, і Цигани вийшли із складу парафії у Скалі.

59031 Череш

Село Череш вперше у документі згадується 14 квітня 1785 року, а село Опайцень, яке пізніше стало частиною Череша, - 13 березня 1813 року. 1900 року в Череші-Опайцені разом із фільварками проживало 1358 мешканців, нині - майже 1400 осіб. Село входило до Сторожинецького району, а від 2020 року є частиною Чернівецького.

Католики латинського обряду Череша-Опайценя спочатку належали до парафії Семи Скорбот Пресвятої Діви Марії у Старій Красношорі (Красній, Старій Гуті). В середині ХІХ століття їх було близько двох десятків, а 1867 року, коли перейшли до парафії св. Анни у Сторожинці, - півсотні осіб. Від початку ХХ століття до ІІ світової війни чисельність місцевих вірян залишалась приблизно рівною двом сотням.

81435 Чернихів

Згадується Чернихів у документах вперше 1439 року. Нині тут проживає менше півтисячі мешканців.

Спочатку належав до парафії св. Миколая у Лановичах, наприкінці XVII століття - до парафії Мучеництва св. Йоана Хрестителя у Самборі, а потім - до утвореної 1877 року парафії св. Венделіна у Калинові (Кайзердорфі). Приблизно ж тоді у Чернихові і постав філіальний дерев'яний костел, який збудували 1869 року, а освятили 1879 року.

90625 Ділове

Село Ділове утворене після 1946 року об'єднанням сіл Трибушани (Trebusán, з 1898р. - Terebesfejérpatak), яке вперше згадується у документах у XVI столітті, і Білий Потік. Нині проживає у ньому близько трьох з половиною тисяч мешканців.

У 1947 році радянська влада віддала православним у Діловому храм католиків латинського та візантійського обряду (ймовірно, це нинішня дерев'яна церква свв. Петра і Павла 1860 року), які його так і не повернули. Тому римо-католики з 90-х років минулого століття послуговувались адаптованою каплицею. На початку 2011 року визріла необхідність спорудження нового костелу, освячення фундаменту якого відбулося 5 вересня цього ж року.