59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1905 році стала центром повіту. 1940 року отримала статус міста та районного центру. Проживає тут нині майже 8 тисяч мешканців.

За інформацією схематизмів Львівської архідієцезії, у 1812 році в Заставні було утворено капеланію, а в 20-х роках споруджено мурований костел, який 1826 року було освячено під титулом cвв. Апп. Петра і Павла. З другої половини цього століття близько півтори тисяч парафіян, які проживали також у трьох десятках сусідніх поселень, обслуговували оо. Блажей Завісьляк, Климентій Свобода та Антоній Саєвич. Філіальні святині знаходились у Веренчанці, Звенячині, Малому Кучурові та Погорілівці.

35703 Здолбунів,
вул. Пушкіна, 11

Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року. 1903 року Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст, а 1924 року став повітовим центром Волинського воєводства. У 1939 році Здолбунів став районним центром. Нині у ньому проживає майже 25 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Лаврентія у Тайкурах. 1908 року завдяки тайкурському пароху о. Йосифу Ізбінському у Здолбунові було споруджено мурований філіальний костел. У 1920 році тут створили самостійну парафію. А пізніше (ймовірно, наприкінці 20-х - на початку 30-х років) храм було розширено зусиллями місцевого пароха о. Казимира Новаківського.

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.

2240? Калинівка,
вул. Нова,
+380 (4333) 404-30,
f.b.: kalynivka

Заснована у I половині XVIII століття Калинівка вперше письмово згадується у 1774 році. Була волосним центром, у 1929 році стала центром району, а 1979 року це селище міського типу набуло статусу міста. Населення - майже 19 тисяч мешканців.

Раніше Калинівка не мала римсько-католицької святині. У серпні 1992 року єпископ Ян Ольшанський освятив хрест на земельній ділянці, отриманій під будівництво костелу. У 1996-1997 роках зусиллями о. Віталія Воскобойніка та парафіян на цій ділянці було споруджено тимчасову дерев'яну каплицю (інженер Григорій Понюк), яку у 1998 році освятив єпископ Ольшанський.

32301 Кам'янець-Подільський,
вул. Татарська, 20,
+380 (3849) 914-94,
f.b.: 1607289499556573

Місто належало Київській Русі, у XIII-XIV століттях - Галицько-Волинському князівству, а потім було захоплене татаро- монголами. У першій половині XIVст. Кам'янець став центром Подільського князівства на чолі з князями Коріятовичами, від 1362 року - у складі Литовсько-Руської держави (1374 року отримав магдебурзьке право), з 1434 року відійшоі до Польщі, з 1463 року - центр Подільського воєводства. У 1672-1699рр. належав Туреччині. У складі Росії у 1795-1997рр. - центр Подільського намісництва, а у 1797-1917рр. - Подільської губернії. Від 22 березня 1919р. по листопад 1920р. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки, у 1937-1941рр. - центр Кам'янець-Подільської області, нині - районний центр з населенням майже сто тисяч мешканців.

Приблизно 1370 року перший дерев'яний Петропавлівський костел у Кам'янці спорудили князі Коріятовичі, а 1375 року ця святиня стала кафедральною після заснування дієцезії. У 1428-1430 роках було споруджено корпус первинного готичного мурованого храму. У 1547-1563 роках збудовали каплиці Вірменської Матері Божої і Пресвятих Тайн. 1621 року костел було перебудовано та споруджено каплицю Непорочного Зачаття Матері Божої після пожежі 1616 року. У 1646-1648 роках споруджено сучасний пресбітерій, що докорінно змінило внутрішній устрій храму. У 1672-1699 роках під час турецької окупації святиню перетворили на мусульманську мечеть, а біля входу спорудили мінарет. 1717 року відбувся частковий ремонт собору.

57060 Катеринівка

Поселення Катериненталь заснували 1817 року вихідці із Бадена, Рейнпфальца, Ельзаса і Вюртемберга (всього - 51 родина), а 1886 року тут проживало майже півтори тисячі осіб. У Ісв. війну село називали Скобелєв. 1944 року усіх мешканців німецького походження було депортовано у Німеччину, до Східного Сибіру. Нині у селі проживає близько семи сотень мешканців.

Мурований храм у Катериненталі постав коштом місцевих парафіян 1868 року. Він знаходився на перехресті основних вулиць: Обергассе, Шванцгассе, Швабенгассе та Йозефгассе. 22 вересня 1896 року костел консекрував єпископ Тираспольський Антон Церр. Перед більшовицьким переворотом 1917 року понад 1600 вірян обслуговував адміністратор о. Рох Штейн. На кладовищі була каплиця Пресвятої Діви Марії Неустанної Допомоги із родинним склепом, споруджена А. Буллінгером.

02125 Київ,
бульв. Перова, 1б,
+380 (44) 510-85-87, 512-82-51,
www: kapucyny.kyiv.ua,
f.b.: 554714867955544

Заснований наприкінці V - початку VI століть Київ на межі VIII - IX століть став головним містом Руської землі та столицею Руської держави. У 60-х роках IXст. відбулося перше хрещення Русі. Руську Церкву очолили митрополит Михайло та шестеро спеціально висвячених єпископів. Проте до 998 року, коли сталася подія, яка всупереч історичній правді названа хрещенням Русі, ще тричі наступали періоди язичеської реакції та християнського відновлення.

Капуцинський храм на Перова є першим (не рахуючи каплички на Святошино) після Жовтневої революції римсько-католицьким храмом, який почав будуватися від фундаментів у Києві, а також першим костелом на лівому березі Києва. Ця частина міста сформувалася відносно недавно (від 60-х років XX століття), тому і архітектура храму має сучасний стиль.

Парафію засновано 13 червня 1994 року (перший душпастир - бр. Казимир Гузік OFM Cap). 22 червня 1996 року капуцини отримали земельну ділянку на бульварі Перова під будівництво храму. 8 вересня 1997 року було освячено тимчасову каплицю і помешкання братів, споруджені на території будівництва костелу. 2 вересня 1999 року розпочалось будівництво святині. 23 вересня 2000 року Апостольський нунцій в Україні архієпископ Нікола Етерович заклав наріжний камінь під будівництво храму. 25 січня 2004 року єпископ Станіслав Широкорадюк OFM освятив нижній костел, а 15 жовтня 2016 року - верхній.

89626 Кольчино,
вул. Фрідешівська, 147а,
+380 (3131) 718-99,
f.b.: 2164138513904178

Вперше Кольчино згадується у писемних джерелах 1430 роком (назва села походить від угорського слова kölcsön, що означає 'позичено', 'подаровано'). 1960 року до Кольчина приєднано територію ліквідованих сіл Фрідєшово (відоме з 1807 року, в якому проживали переселенці-німці) і Шелестово. З 1971 року Кольчино є селищем міського типу з населенням близько чотирьох з половиною тисяч жителів. На 2006 рік з них українців - 95%, словаків - 3%, а решта - німці та інші. Тут є одна римсько- католицька, три греко- католицькі та одна православна церкви.

У 1900-1904 роках у Кольчині (ймовірно, у тодішньому Фрідєшеві) на місці старої каплиці було споруджено сучасний мурований костел.

23623 Копіївка,
вул. Пушкіна, 21

Раніше тут існували Гоптелинці, які у XIIIст. були зруйнувані татаро-монголами. Чергове поселення у XVIст. отримало назву за прізвищем його власника - Копієвського. Вперше у документах згадується 1680 роком. На початку 80-х років ХІХст. у селі проживало 1632 мешканців, 1893 року - 1250, 1905 року - 1766, нині - майже 1300 осіб.

У 1740 році у Копіївці з фундації місцевого власника Станіслава Потоцького (за іншою інформацією - київського чесника Андрія Каменецького) постав разом із парафією дерев'яний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і cвв. Апп. Петра і Павла, який 21 жовтня наступного року консекрував єпископ Франциск Кобельський. Храм мав три дерев'яні вівтарі, головний з яких містив образ Матері Божої Ченстоховської. 1809 року пожежа знищила парафіяльні будівлі, але святиня не постраждала. У 1811 році коштом вірян місцевий настоятель грунтовно відремонтував костел.

90332 Королево,
вул. Шевченка, 34,
+380 (3143) 415-72

Перша писемна згадка про Королеве (Фелсас, Кіра(й)газа, Кралово-над-Тісой) датується 1262 роком. У IX—X століттях на місці замку існувало поселення білих хорватів, а наприкінці XII століття на городищі збудували дерев'яний королівський мисливський будинок, від якого поселення і отримало свою назву. З 1947 року - селище міського типу, в якому нині проживає майже 9999 мешканців.

Католицька парафія у Королеві, заснована у XIV столітті, припинила свою діяльність внаслідок приходу реформації у 1560 році і була відновлена лише 1727 року. Сучасний мурований костел споруджено 1778 року коштом барона Ференца Переньі.