33001 Рівне,
вул. Соборна, 213,
+380 (3622) 573-72,
f.b.: groups/rivne.katolyky

Вперше Рівне згадується у 1283р. у польскій хрониці «Rocznik kapituly krakowskiej» як один з населених пунктів Галицько-Волинського князівства. Магдебурзьке право отримало 1492 року. Від 1793 року - центр повіту, від 1939 року - обласний центр. У 1629р. тут проживало понад 3 тисячі мешканців, 1858 року - 5054, 1897 року - 24573, 1921 року - 30000, 1939 року - 43000, нині - понад 264 тисячі осіб.

Cпоруджений 1549 року перший дерев'яний храм св. Михаїла у Рівному замінили наступними дерев'яними у другій половині першого десятиліття XVIIст. та 1642 року. Мурований костел Успіння Пресвятої Діви Марії і св. Архангела Михаїла постав у 1774-1813рр., але вже з кінця 40-х років ХІХст. через його поганий технічний стан богослужіння відбувались у цвинтарній каплиці Опіки св. Йосифа аж до освячення 1900 року новозбудованого храму Різдва Пресвятої Діви Марії і cв. Антонія Падуанського.

48453 Рожанівка

Вперше писемно село згадується 1552 року як Рогожна. У 1857 році мало 582 мешканці, 1880 року - 700, з яких 420 були греко- і 214 римо-католиками, нині - теж майже сім сотень осіб. Село входило до Заліщицького району, а від 2020 року - до Чортківського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії Пресвятої Трійці у Товстому (тоді - Тлустому). Перед І світовою війною їх чисельність трохи перевищила три сотні, а на початку 30-х років становила майже п'ять сотень вірних. Саме тоді тут і було збудовано філіальну муровану каплицю (невеличкий костелик).

81722 Рудківці

Перша документальна згадка про Руду, яку у радянські часи, щоб відрізнити від іншої Руди, перейменували на Рудківці, датується 1427 роком. 1880 року тут проживало 548 мешканців, у тому числі 517 українців, 19 німців і 12 поляків, нині - близько 460 осіб. Село входило до Жидачівського району, а від 2020 року - до Стрийського.

Нечисленні католики латинського обряду села належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Берездівцях. За непідтвердженою інформацією, ще у XVII-XVIII століттях у Руді на кладовищі було споруджено каплицю за проектом якогось італійського архітектора, проте у схематизмах Львівської архідієцезії аж до 1911 року немає жодної згадки про неї.

35600 Стара Рафалівка

Вперше у документах Рафалівка, яка від 1946 року називається Старою Рафалівкою, згадується 1647 роком. У 1663-1665 роках поселенням володів гетьман Правобережної України Павло Тетеря, який 22 травня 1666 року здобув для Рафалівки магдебурзьке право. У складі Російської імперії містечко було центром волості. Нині у селі проживає менше півтисячі мешканців. Належало до Володимирецького району, а тепер - до Вараського.

Споруджений у Рафалівці 1783 року мурований костел царська влада у 30-х роках XIX століття віддала православним. Є невиразна згадка про те, що, принаймні, наприкінці цього століття у містечку була філіальна каплиця парафії св. Йосифа, Улюбленця Пресвятої Діви Марії, у Володимирці. У міжвоєнний період римо-католики намагались через суд повернути свій колишній костел, проте зазнали невдачі, тому 1926 року їм довелось збудувати інший храм, але дерев'яний, який освятили під титулом свв. Апп. Петра і Павла.

57107 Степове

Німецька колонія Карлсруе (Карлслу) названа на честь першого поселенця Карла Шардта, який прибув сюди 1809 року разом з братами Філіппом і Фінценом, проте місцеве українське населення називало село Калістровим. У березні 1944 року почалась депортація німецьких поселенців із Карлсруе та інших німецьких колоній в Німеччину у табори, причому ті з них, які опинились в радянській окупаційній зоні, були переселені потім в Росію і Казахстан. Приблизно у той же час Карслуе перейменували на Степове. Нині тут проживає близько 1800 мешканців.

Перший храм тут побудовано з вапняка та соломи у 1820-1830 роках як філіальний парафії св. Архангела Рафаїла у Ландау (Широколанівці), а вже 1861 року було засновано свою парафію. Старий костел доводилось розширювати, бо кількість парафіян постійно збільшувалась, а також часто ремонтувати.

60435 Тереблече,
вул. Головна,
+380 (3734) 232-96

Вперше село Тереблече (Теребляч) згадується у документах XV століття. Наступна згадка датується 1508 роком. В австрійські часи поблизу заснували поселення німецькі колоністи, а в радянські ці два посеелення об'єднали в одне під назвою Порубне. Нині у Тереблечому проживає близько 3100 мешканців.

Римо-католицька спільнота села належала до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Сереті (нині - територія Румунії). У 80-х роках XIX століття, коли чисельність вірян становила приблизно шість сотень, у Тереблечі було споруджено сучасний мурований храм.

48100 Теребовля,
вул. Князя Василька, 140А,
+380 (3551) 214-42,
f.b.: KosciolwTrembowli

Перша документальна згадка про княже місто Теребовлю датується 1093 роком. Раніше Було столицею Теребовельського білохорватського, а потім і руського князівств. Магдебурзьке право отримала у 1389 році у складі Королівства Польського, з 1434 року - центр староства, повітовий та районний (з 1940 року) центр. Від 2020 року входить до Тернопільського району. Проживає нині у місті понад 13500 мешканців.

У 1396 році вперше згадується дерев'яний костел, спорудження якого на Старому Місті (на лівому березі Гнізни) пов'язують з іменем короля Владислава Ягайла. 1423 року було засновано парафію та споруджено новий дерев'яний храм Успіння Матері Божої під замком на правому березі Гнізни (теж королівська фундація). 18.08.1578р. та 05.06.1778р. королі Стефан Баторій і Станіслав Понятовський підтвердили надання парафіяльних привілеїв.

13116 Филинці,
вул. Петрівська, 25

Филинці ще навіть у ХІХ столітті вважались хутором та були відсутні у статистичних документах. Зокрема, навіть у 'Słowniku geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich' вперше з'явились лише 1900 року із населенням 555 мешканців та посиланням лише на православну парафію. Нині тут проживає три з половиною сотні осіб, значна частина яких є поляками. Село входило до Любарського району, а від 2020 року є частиною Житомирського.

Католики латинського обряду села раніше належали до парафії свв. Архангела Михаїла і Яна Непомуцького у Любарі і свого храму не мали.

73025 Херсон,
вул. Суворова, 40,
+380 (552) 498-288, 223-098,
f.b.: 237330286609413

У 1737 році під час Російсько-турецької війни 1735–1739 років на правому березі Дніпра було побудовано укріплення Олександр-Шанц. З 1775 року під прикриттям укріплень Олександрівського Шанца почали будівництво військових кораблів. Так з'явилось нове місто, указ про заснування якого був підписаний Катериною ІІ 18 червня 1778 року, а назву воно отримало на честь відомого міста-колонії Херсонес у Криму (Херсонеса Таврійського). З 1803 року Херсон був центром губернії, 1923 року став центром округи, а пізніше - обласним центром. Населення - понад 289 мешканців.

Перший римсько-католицький храм у Херсоні збудував о.-єзуїт Елізум Шац 1787 року на честь Спасителя. Ймовірно, що це була дерев'яна, обмазана глиною святиня. У 20-х роках XIX століття на місці цієї каплиці було споруджено мурований костел та освячено під титулом свв. Пія і Миколая. У 40-х роках храм перебудували (до нього також добудували вежу), літом 1849 року його консекрував єпископ- помічник Могильовський Головинський під титулом св. Антонія як кафедральний собор новоутвореної єпархії. У 1887 році костел знову було перебудовано та переосвячено (тепер вже під титулом св. Миколая).

28002 Хмельницький,
вул. Західна Об'їздна, 14,
+380 (382) 255-95-20

Перша згадка про Плоскирів чи Плоскировець, як тоді називався Хмельницький, датується першою половиною XV століття. Задяки замковим укріпленням Плоскирів у 60-80-х pоках XVI століття став міським поселенням, яке 1566 року отримало магдебурзьке право. Плоскирівське староство, як і все Поділля, виявилося повністю спустошеним турецьким пануванням 1672-1699 років, тому сюди пересилили селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я, а також Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств, нащадки яких склали основу католицького населення. Кількість костелів в краї неухильно збільшувалась: у XIVст. їх було 2, в XVст. - 6, в XVIст. - 7, у XVII - 14, а в XVIIIст. - вже 46. 1795 року Плоскирів став одним з повітових центрів Подільської губернії Російської імперії та був перейменований у Проскурів, 1923 року став окружним центром, а 1941 року - центром області. У 1954 році місто отримало назву Хмельницький. Його населення - майже 274 тисячі мешканців.

Село Ружична, яке 1981 року стало мікрорайоном Хмельницького, відоме у документах із 1540 року. У 1946-1962 роках Ружична була районним центром. У 2001 році влада зареєструвала місцеву римсько-католицьку громаду. Богослужіння відправляли у тимчасовій каплиці.