47501 Бережани,
вул. Лепких, 25,
+380 (3548) 220-45

Вперше Бережани згадуються 1375 роком, наступні документальні згадки датуються 1445, 1464, 1469, 1474, 1475 і 1483 роками. Магдебурзьке право отримали 1530 року, у 1781 році стали повітовим центром, а з радянських часів до 2020 року були райцетром (нині належать до Тернопільського району). 1695 року у місті проживало 3475 мешканців, 1880 року - 9290, у тому числі 3254 римо- і 2909 греко-католиків, наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть - близько 13000, з яких 4600 були поляками, а 3100 - українцями, нині - понад 17 тисяч осіб.

Першу сакральну споруду у Бережанах (замкову каплицю, яка побувала у розпорядженні протестантів, бо до них належав засновник міста Миколай Сенявський), збудували не пізніше 1525 року, а парафіяльний храм постав вже після заснування міста у 1530 році та був присвячений святому Миколаєві. Парафія ж вперше у документах згадується 1571 року. Пізніше цю святиню замінила нова, а на її місці спорудили бернардинський костел св. Миколая.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Костели у Білобожниці існували вже у першій чверті та середині XVII століття, проте парафії так і не було засновано, а місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. Наприкінці ХІХ століття для богослужінь використовували цвинтарну калицю бл. Соломії 1889 року. У 1904-1907 роках збудували мурований неоготичний костел, який у середині 30-х років став святинею самостійної парафії. Але після закриття храму у 1946 році його спочатку використовували як складське приміщення, а 1979 року взагалі знищили.

48530 Білобожниця

Перша письмова згадка про Білобожницю датується 29 січня 1453 року, наступні - 1463 та 1532 роками. Від 1577 року була містечком і мала свій герб. У 1880 році серед понад 950 його мешканців кількість римо-католиків не перевищувала двох з половиною сотень. У 1940-1959 роках Білобожниця була районним центром. Нині - село з населенням приблизно 1600 мешканців.

Перший костел у Білобожниці згадується 1615 року, проте 1623 року він вже був серед святинь, знищених турками. Черговиий храм занотовано 1643 року, але знову ж таки 1666 року вказано, що від нього залишилась лише мурована крипта-усипальниця. І немає жодного свідчення, про існування у містечку своєї парафії - місцеві римо-католики належали до парафії св. Антонія Падуанського у Хом'яківці. 1889 року у Білобожниці збудували цвинтарну калицю бл. Соломії, в якій до спорудження костелу здійснювались богослужіння для вірян.

48012 Білокриниця

Село Білокриниця вперше у документах згадується 2 січня 1447 року, проте вважається заснованим 1490 року, коли згадувалось вдруге. 1787 року тут проживало 780 мешканців, 1880 року - 1355 (825 римо- і 493 греко-католиків), 1910 року - 1896, 1935 року - 1816 (1296 поляків, 504 українців), нині ж - близько шести сотень. Село входило до Підгаєцького району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Пресвятої Трійці у Підгайцях. 1903 року, коли їх чисельність (разом із вірянами сусідньої Бронгалівки) майже досягла 1300 осіб, коштом підгаєцького настоятеля о. Миколая Трембіцького та завдяки їхнім пожертвам розпочали спорудження філіального мурованого костелу.

5920? Вижниця

Вижниця вперше згадується 1158 року (наступна згадка - у молдавському літописі 1501 роком). У 1855 році містечко стало повітовим центром, з 1940 року є центром району. Населення - понад 4 тисячі мешканців.

У 1812 році у Вижниці було засновано парафію (спочатку як капеланію). 1866 року пожежа знищила дерев'яний костел, тому у 1876 збудували мурований храм коштом одного із місцевих власників Г. Айваса, який освятили 1887 року під титулом cвв. Апп. Петра і Павла. Перед Ісв. війною парафія налічувала до двох тисяч вірян та охоплювала зо два десятки сусідніх сіл.

82513 Вовче

Поселення Вовче відоме, принаймні, з 1519 року. У 1969-1991 роках називалось Середа (за прізвищем спiвробiтника НКВС). Чисельність мешканців села перевищує дві тисячі.

В австрійські часи тут поселились німці-католики, які спочатку належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Турці, а від початку ХХ століття - до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Лімній. Ймовірно, що дерев'яна каплиця, яка постала 1900 року завдяки зусиллям експозита о. Йосифа Дзєдзіца і коштам парафіян та інших жертводавців, замінила існуючу раніше, про яку інформація відсутня. Цього ж року каплицю освятили. Грунтовне її відновлення, частково профінансоване коштом єпископа Кароля Фішера, відбулось у 1934-1935 роках, коли у Вовчому проживало понад 160 вірян.

47843 Жеребки

Жеребки утворились 1951 року від злиття Королівських (Великих, Перших - 1946-1950 роки) та Шляхетських (Малих, Других - 1946-1950 роки) Жеребків. Останнє село (Жеребки Шляхетські), де на початку XX століття і було споруджено святиню, вперше згадується у 1574 році. 1890 року в Жеребках Королівських проживало майже вісім сотень мешканців (524 українців, 261 поляків), а у Шляхетських - понад півтисячі (460 українців, 69 поляків), 1914 року 1020 і 788 відповідно, 1921 року - 999 і 544, 1931 року - 1003 і 581, а нині об'єднане село нараховує майже сім сотень мешканців. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики спочатку належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Чернелові-Мазовецькому (село після ІІсв. війни називали Жуковим, у 1957-2016рр. - Жовтневим, а нині є Соборним), проте 1851 року перейшли до новоутвореної капеланії Різдва св. Йоана Хрестителя у Галущинцях, яка у 1877-1878 роках стала самостійною парафією. Їх чисельність у період із середини ХІХ століття до І світової війни збільшилась з двох сотень до майже трьох з половиною.

59400 Заставна,
вул. Бажанського, 5

Найдавніша письмова згадка про Заставну датується 1589 роком. У 1905 році стала центром повіту. 1940 року отримала статус міста та районного центру. Проживає тут нині майже 8 тисяч мешканців.

За інформацією схематизмів Львівської архідієцезії, у 1812 році в Заставні було утворено капеланію, а в 20-х роках споруджено мурований костел, який 1826 року було освячено під титулом cвв. Апп. Петра і Павла. З другої половини цього століття близько півтори тисяч парафіян, які проживали також у трьох десятках сусідніх поселень, обслуговували оо. Блажей Завісьляк, Климентій Свобода та Антоній Саєвич. Філіальні святині знаходились у Веренчанці, Звенячині, Малому Кучурові та Погорілівці.

35703 Здолбунів,
вул. Пушкіна, 11

Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року. 1903 року Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст, а 1924 року став повітовим центром Волинського воєводства. У 1939 році Здолбунів став районним центром. Нині у ньому проживає майже 25 тисяч мешканців.

Місцеві римо-католики належали до парафії св. Лаврентія у Тайкурах. 1908 року завдяки тайкурському пароху о. Йосифу Ізбінському у Здолбунові було споруджено мурований філіальний костел. У 1920 році тут створили самостійну парафію. А пізніше (ймовірно, наприкінці 20-х - на початку 30-х років) храм було розширено зусиллями місцевого пароха о. Казимира Новаківського.

13253 Іванопіль,
вул. Лесі Українки, 50

Поселення Янушпіль, як до 7 червня 1946 року називався Іванопіль, відоме, принаймні, від 1570 року, а його назву та становище містечка пов'язують із першим римо-католиком у роді українських князів Острозьких - Янушем (Іваном). 1870 року тут проживало 1017 мешканців. У 1923-1957 роках Іванопіль був райцентром, який 1924 року отримав статус селища міського типу. Потім входив до Чуднівського району, а від 2020 року є частиною Бердичівського. Нині селище нараховує близько 3400 осіб.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії св. Архангела Михаїла у Краснополі та, принаймні, від 1870 року мали свою дерев'яну каплицю. 1919 року Янушпіль виділився в самостійну парафію, яка згадується в схематизмах Луцько-Житомирської дієцезії у 1920, 1921, 1923 і 1925 роках з чисельністю вірних понад 2500. Тоді її осбслуговував адміністратор о. Ігнатій Опольський.