48137 Іванівка

Село Іванівка відоме від 1428 року, згадане також 1576 року. У 80-х роках ХІХ століття тут проживало дві тисячі мешканців, більшість з яких були українцями. У 1946-1947 роках зі села переселено до Польщі близько двох сотень поляків, а замість них поселили привезених із Польщі (Лемківщина, Підляшшя, Холмщина) українців. Нині Іванівка налічує майже 1600 селян. Належала до Теребовельського району, а від 2020 року входить до Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії у Теребовлі. 1893 року було закладено фундамент філіального мурованого костелу, спорудження якого здійснювалось коштом вірян та завдяки фінансовій допомозі Фонду Будівництва Каплиць і місцевої власниці Флорентини з Дзєдушицьких Ценської. Вже 1894 року храм, в основному, був споруджений, проте продовжував добудовуватись ще наступного року, а його освячення відбулось 1896 року.

32100 Ярмолинці,
провул. Ринковий, 22

Перша писемна згадка про Ярмолинці датується 1400 роком, у 1407 році король Владислав Ягайло подарував поселення Ходькові. 1455 року Ярмолинці отримали магдебурзьке право, були повітовим, а потім волосним центром. 1893 року тут проживало 3383 мешканців, 1905 року - 4419, нині - майже сім з половиною тисяч осіб. У 1958 року стали селищем (міського типу), 1965 року з приєднанням Солобковецького і Михайлівського районів підтвердили статус райцентру, а 2020 року увійшли до Хмельницького району.

У 1761 році в Ярмолинцях місцевий власник Павло Сташинський розпочав спорудження дерев'яних костелу cвв. Антонія і Яна Непомуцького і резиденції оо.-бернардинів як філії монастиря у Збаражі. 14 жовтня 1782 року ярмолинецька бернардинська резиденція отримала офіційний статус монастиря.

13021 Карвинівка,
вул. 1 Травня, 20

Dawniej wieś nazywała się Drygliwska Rudnia. Po raz pierwszy w dokumentach datowana jest latami 1781 i 1799. W księgach metrycznych kościoła Odnalezienia Krzyża Pańskiego w Czudnowie wspomniana jest początkowo jako słoboda, potem - jako wieś z mieszkańcami przeważnie polskiego pochodzenia. W 1911 roku osada liczyła 104 dwory, gdzie mieszkało 558 osób. Wtedy nabyła statusu wsi. W 1935 roku polski rejon Marchlewski zlikwidowano i ze wsi do Kazachstanu i na południe Ukrainy wywieziono około 30 rodzin. W 2001 roku we wsi mieszkało 887 osób.

Dawniej miejscowi katolicy nie mieli własnej świątyni. Murowany kościół zbudowano tu prawdopodobnie w latach dziewięćdziesiątych minionego wieku. Karwinówkę tak jak dawniej obsługują franciszkanie (zakon Braci Mniejszych) z parafii Odnalezienia Krzyża Pańskiego w Czudnowie, którzy odpawiają tu Msze święte w niedziele i święta.

47844 Колодіївка,
+380 (3543) 334-25

Колодіївка вперше письмово згадується у 1568 році, а також 1581 року. На початку 80-х років XiX століття тут проживало 1785 мешканців (919 греко- і 866 римо-католиків), нині село має близько 1100 осіб. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. Принаймні, із 80-х років ХІХ століття згадується в Колодіївці мурована каплиця, яку 1894 року перебудували. А в 1907 році тут постав мурований костел св. Станіслава Костки. Заснована 1908 року парафіяльна експозитура у 1925 році стала самостійною парафією. За радянської влади у 70-х роках костел було повністю знищено (на його місці після падіння комуністичного режиму встановили скульптуру Матері Божої).

47844 Колодіївка

Колодіївка вперше письмово згадується у 1568 році, а також 1581 року. На початку 80-х років XiX століття тут проживало 1785 мешканців (919 греко- і 866 римо-католиків), нині село має близько 1100 осіб. Входило до Підволочиського району, а від 2020 року є частиною Тернопільського.

Католики латинського обряду села належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Скалаті. В середині ХІХ століття їх було менше семи сотень, а в середині 80-х років - понад дев'ять сотень. Вперше мурована каплиця у Колодіївці згадується у схематизмі Львівської архідієцезії 1886 року, але збудована вона була раніше (ймовірно, коштом вірян та, можливо, місцевих власників Загурських). 1889 року її було реставровано.

31345 Колибань

Село Колибань (називалось також Колибані, Колибені) існувало вже, принаймні, у першій половині XVIII століття. На початку 80-х років ХІХ століття воно мало близько семи сотень мешканців, через десять років - понад вісім сотень, на початку ХХ століття - понад тисячу, а нині тут проживає менше чотирьох з половиною сотень осіб.

Католики латинського обряду села належали до парафії Пресвятої Діви і св. Архангела Михаїла у Михалполі (нині - Михайлівка), яка у другій половині XIX століття отримала титул св. Кіліана. Ще 1740 року у Колибані було споруджено каплицю, ймовірно, муровану, що існувала також у другій половині XVIII та першій половині XIX століть.

90223 Косонь,
вул. Бучкоі, 12

Косонь вперше у документах згадується 1332 року як Кодунь чи Козунь, є згадки також у 1335 і 1398 роках (називалось також Мезекосонь, Косино та Косини). З 1496 року відоме як містечко, від 1729 року було центром округу. У 1910 році тут проживало 2451 мешканців, нині село має понад 2300 осіб, переважна більшість яких є угорськомовними.

Принаймні, на початку 30-х років XIVст. у Косині вже були парафія і костел св. Владислава (Ласло), проте 1552 року жителі містечка змінили конфесію на реформатську, відповідно і католицький храм став реформатською кірхою. Її перебудовували у середині XVIIст. та у 20-х роках XIXст. Нині реформатська церква (колишній костел) занесена до переліку пам'яток архітектури місцевого значення.

4500? Ковель

Існуюче раніше поселення Ковле 24 грудня 1518 року отримало магдебурзьке право, назву Ковель і статус міста, що було підтверджено 1611 року. У 1794 році Ковель став центром повіту. 1863 року тут проживало 3646 жителів, 1893 року - 15116, 1921 року - 21 тисяча, 1931 року - 27653, нині - понад 67 тисяч осіб. З радянських часів є районним центром.

Споруджений у Ковелі в середині XVIст. та зруйнований в середині наступного століття перший дерев'яний храм св. Анни замінили 1710 року новим дерев'яним храмом, який 1854 року знищила пожежа. Його невдовзі відбудували знову з дерева як костел св. Анни, проте на початку ХХст. цієї святині стало замало для суттєво зрослої парафії.

35523 Козин

Перша згадка про Козин датується 17 липням 1448 року. 1538 року король Сигізмунд I Старий дозволив його власникам заснувати тут приватне містечко. 1870 року у ньому проживало 514 мешканців, 1906 року - 1645, 1921 року - 1021, у тому числі 539 українців і 440 поляків, нині село має понад 1600 осіб. У 1939-1959рр. Козин був райцентром, потім увійшов до Радивилівського (Червоноармійського) району, а від 2020 року є частиною Дубенського.

Парафія та, відповідно, костел у Козині існували, принаймні, від початку XVIIІ століття, проте були знищені у середині цього століття під час польсько-козацьких війн. Після цього римо-католики містечка належали до парафії Пресвятої Трійці у Птичі. 1738 року місцевий власник Каетан Тарновський заснував у Козині монастир домініканців, збудувавши для них дерев'яний костел св. Йоана Хрестителя і св. Станіслава та наділивши їх 18 червня належним фінансово-майновим забезпеченням.

47003 Козова,
вул. Грушевського

Перша писемна згадка про Козову - 1440 рік, згадується також у 1443, 1454, 1473, 1478, 1485, 1487 і 1492 роках. 1650 року отримала магдебурзьке право. На початку 80-х років ХІХст. тут проживало понад 3600 мешканців, у тому числі близько 1500 римо- і 800 греко-католиків, 1939 року - 6500, з них понад 3300 поляків і більше 1400 українців, нині у селищі майже 9200 осіб. Козова була райцентром, а від 2020 року входить до Тернопільського району.

Парафію у містечку (і дерев'яний костел) фундував 25 квітня 1669 року місцевий власник Андрій Потоцький, проте 1721 року цей храм вже був у поганому стані та мав лише два вівтарі. 1734 року коштом наступного власника Йосифа Потоцького його замінили новою святинею (теж дерев'яною), яка 1741 року містила три вівтарі (головний св. Станіслава та два бічні).