81561 Переможне

Перша писемна згадка про село Хлопи датується 1427 роком. До 1942 року в ньому переважали мешканці польського етнічного походження, проте у 1946-1947 роках в рамках операції 'Вісла' поляки були переселені до Польщі, а українців із тих теренів Лемківщини і Бойківщини, які опинились у складі Польщі, депортували у це село. У 1946 році перейменоване на Переможне.

Місцеві римо-католики належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарному Рудківського деканату Перемишльської дієцезії. 1933 року тут проживало понад три тисячі вірян, тому цілком закономірно постало питання спорудження власної святині. 16 жовтня 1936 році власниця помістя у Хлопах Кароліна Лянцкоронська замовила проект костелу архітектору Лаврентію Дайчаку зі Львова. Ймовірно, тоді ж (або наступного року, оскільки виготовлення проекту повинно було тривати певний час) розпочалось будівництво філіального мурованого храму (за кошти тієї ж К. Лянцкоронської). Спорудженням святині опікувався вікарій парафії в Комарному і перший адміністратор храму в Хлопах о. Станіслав Пшевозьнік.

47220 Піщане

Село Піщане, яке до 1964 року називалось Гнидава, у письмових джерелах вперше згадується 1442 року, є також згадка 1532 року. У 80-х роках ХІХ століття мало понад 750 мешканців, з них римо-католиків було на сотню більше, ніж греко-католиків, 1910 року - 772, 1921 року - 586, 1931 року - 624, 1939 року - 520, у тому числі 155 римо-католиків, а нині - менше двох з половиною сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Спочатку місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях, а після І світової війни перейшли до новоствореної парафії Пресвятого Серця Ісуса у Тростянці (Великому). Саме тоді завдяки зусиллям тростянецького настоятеля о. Станіслава Владики у Гнидаві постала філіальна мурована каплиця, яку присвятили св. Станіславу (ймовірно, на честь душпастиря).

81064 Підлуби

Село Підлуби (Подлуб’я) згадується у 70-х роках XIV століття в грамоті намісника угорського короля Людовика в Русі князя Владислава Опольського. 1880 року Підлуби Великі та Малі мали 455 мешканців, у тому числі 435 українців та 11 поляків, серед яких було 424 греко- і 16 римо-католиків, нині ж у селі проживає понад сім сотень осіб. У радянські часи до Підлубів приєднали територію колишньої німецької колонії Моозберґ, заснованої наприкінці XVIII століття.

Нечисленні католики латинського обряду Підлубів та значно більша спільнота римо-католиків Моозберга належали до парафії Пресвятої Трійці у Брухналі (нині - Терновиця), проте на відміну від Підлуб Моозберг із незрозумілих причин згадується у схематизмах Перемишльської дієцезії лише від початку ХХ століття (або, можливо, з кінця ХІХст.).

47800 Підволочиськ,
вул. Тернопільська, 14,
+380 (3543) 211-94,
f.b.: parafia.podwoloczyska

Pierwsza wzmianka o dawnym Wołoczyszczu, znajdującym się na prawym brzegu Zbrucza datowana jest 1463r. Od połowy XVIIw. nosi nazwę Podwołoczyska. Od 1940r. jest miasteczkiem i centrum rejonu. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Początkowo miejscowi rzymsko-katolicy należeli do parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Tokach. Na początku XXw. wchodzili oni do parafii św. Michała Archanioła w Kaczanowce.

Перший місцевий костел св. Софії, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано євреям, котрі перепродали його греко-католикам. Наступний неоготичний храм св. Софії, збудований у 1907-1909 роках, проіснував до 1965 року. Перед Ісв. війною тут вже була парафільна експозитура, яка наприкінці 20-х років стала самостійною парафією. До 50-річчя жовтневого перевороту радянська влада висадила костел у повітря.

47800 Підволочиськ,
вул. Д. Галицького, 88

Pierwsza wzmianka o dawnym Wołoczyszczu, znajdującym się na prawym brzegu Zbrucza datowana jest 1463r. Od połowy XVIIw. nosi nazwę Podwołoczyska. Od 1940r. jest miasteczkiem i centrum rejonu. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Początkowo miejscowi rzymsko-katolicy należeli do parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Tokach. Na początku XXw. wchodzili oni do parafii św. Michała Archanioła w Kaczanowce.

W Podwołoczyskach Dnia 22 lipca 1880r. założono kamień pod własny kościół, a 15 maja 1883r. świątynia została poświęcona pod wezwaniem św. Zofii. Później z nieznanych przyczyn świątynię sprzedano Żydom, na początku XXw. (prawdopodobnie w 1909r.) ci odsprzedali kościół wspólnocie greckokatolickiej znacznie drożej. Katolicy obrządku bizantyńskiego częściowo przebudowali świątynię i poświęcili pod wezwaniem Przenajświętszej Trójcy.

47800 Підволочиськ

Pierwsza wzmianka o dawnym Wołoczyszczu, znajdującym się na prawym brzegu Zbrucza datowana jest 1463r. Od połowy XVIIw. nosi nazwę Podwołoczyska. Od 1940r. jest miasteczkiem i centrum rejonu. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Początkowo miejscowi rzymsko-katolicy należeli do parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Tokach. Na początku XXw. wchodzili oni do parafii św. Michała Archanioła w Kaczanowce.

Pierwszy miejscowy kościół św. Zofii, zbudowany w latach 1880-1883 z nieznanych przyczyn świątynię sprzedano Żydom, którzy odsprzedali kościół wspólnocie greckokatolickiej. W 1907 roku założono kamień pod budowę nowego neogotyckiego kościoła, który poświęcono 8 września 1909 roku pod wezwaniem św. Zofii. Prawdopodobnie w 1912r. świątynia została konsekrowana. Przed I wojną światową istniała tu ekspozytura parafialna. W latach 1918-1919 świątynia była uszkodzona i odnawiano ją w latach 1919-1920. Pod koniec lat 20-ych ekspozytura została samodzielną parafią.

80320 Потелич

Поселення Теліч впеше згадується у староруському літописі 1223 роком, а в Галицько- Волинській хроніці - 1262 роком. У 1498 році Потелич отримав магдебурзьке право. Нині є селом, де проживає близько двох з половиною тисяч мешканців.

У 1425 році у Потеличі було засновано парафію коштом мазовецького князя Земовіта та збудовано перший дерев'яний костел. 1777 року згорів останній дерев'яний храм. У 1826 році споруджено сучасну муровану святиню, яку 1858 року консекрував архієпископ Л. Баранецький. 1896 року тут постала також цвинтарна каплиця. У період із 40-х років ХХ століття по 8 грудня 1990 року храм було закрито (клуб, музей історії села). Нині костел відновлено.

12200 Радомишль

Вперше Радомишль згадується у літописі 1150 року як Мичеськ, пізніше - Микгород, 1390 року - Мицько. Назва Радомисль з'явилась приблизно у першій половині XVI століття, вперше згадується 1569 року. Із 1946 року місто називається Радомишль. З 1795 року було повітовим центром, 1927 року отримало статус міста, а із 1937 року є райцентром. Проживає тут майже 15 тисяч мешканців.

Є суперечлива інформація щодо костелу у Радомишлі у давні часи. Нібито саме його будівля спочатку стала резиденцією греко-католицьких митрополитів, а в радянські часи її зробили Будинком культури, котрий функціонує досі. Проте достовірно відомо лише про муровану каплицю, збудовану 1804 року коштом вірян, яка належала до парафії Успіння Богородиці у Вишевичах. Може саме тоді вищезгадану будівлю знову перебудували із резиденції на храм?

13002 Романів,
вул. Костельна, 11,
+380 (4146) 233-61

Романів, названий в давньоукраїнські часи на честь батька короля Данила Галицького - князя Романа Галицького, вперше у документах згадується 1471 роком. 1798 року тут проживало 656 мешканців, 1925 року - 2901, нині - близько 7800 осіб. У 1816-1817рр. Романів став містечком, від 1923 року є селищем (міського типу). У 1933-2003рр. мав назву Дзержинськ. Був райцентром, а від 2020 року входить до Житомирського району.

Католики латинського обряду Романова належали до парафії Знайдення Хреста Господнього у Чуднові. У 1811-1830 роках місцевий власник Йосиф Іллінський здійснив невдалі спроби заснування у містечку костельно-монастирських комплексів оо.-єзуїтів, сс.-маріявіток та сс.-візитанток.

81402 Самбір,
вул. А. Міцкевича, 5-а

У 1241р. уцілілі мешканці Самбора, який знищили татаро-монголи, оселились у давньоукраїнському поселенні Погонич, яке розрослось під назвою Нового Самбора чи просто Самбора (зруйноване місто з часом стало Старим Самбором). 13 грудня 1390р. Новий Самбір отримав магдебурзьке право. У 1773р. Самбір став центром циркулу, а 26 липня 1778 року отримав статус вільного королівського міста, із 60-х років XIXст. був повітовим центром, а від 1939 року є центром району. 1828 року тут проживало 8616 мешканців, 1897 року - 15.7 тисяч, 1922 року - 25.2 тисяч, 1939 року -22.3 тисяч, нині - понад 34 тисячі осіб.

Спочатку єзуїти облаштували тимчасову каплицю за мурами Самбора на подарованому їм 8 вересня 1698 року Мартином Хоментовським терені та започаткували тут свою місію. У 1703р. сейм підтвердив дозвіл на єзуїтську фундацію, отриманий ще 1699 року від короля Августа ІІ. У період з весни по осінь 1706 року було збудовано тимчасову єзуїтську резиденцію вже всередині міських мурів.