32445 Слобідка-Рахнівська,
вул. Залісецька,
f.b.: 685287075605545

У піздні радянські часи чи навіть вже у посткомуністичні документально відомі із 1662 року Гниловоди та засновану значно пізніше Рахнівську Слобідку об'єднали в єдине село Слобідка-Рахнівська. 1893 року у Гниловодах проживало 148 мешканців, 1905 року - 183, а в Рахнівській Слобідці - 163. Нині об'єднане село нараховує близько семи сотень осіб. До 2020 року входило до Дунаєвецького району.

Раніше місцеві католики латинського обряду, не маючи власних святинь, відвідували парафіяльні костели: із Гниловодів - Успіння Пресвятої Діви Марії у Залісцях, а із Рахнівської Слобідки - св. Архангела Михаїла у Дунаївцях.

90575 Солотвино,
пл. Брезановці, 16,
+380 (3134) 560-25

З XIII століття і до 1945 року на місці сучасного Солотвина існували два села - Слатіна (Фалуслатіна) та Слатінські Доли (Акнаслатіна). 1360 роком датується перша письмова згадка про Слатіну. З 1957 року - селище міського типу. Для видобутку, зберігання й охорони солі були запрошені зі Саксонії німці, які збудували в Мармороші численні поселення, у тому числі і Солотвино, яке німецькою називалося Зальцгрубен (salz - сіль). Нині - — селище міського типу з населенням понад 8700 мешканців.

У 1833 році постала місцева парафія, вірні послуговувались дерев'яною каплицею. У 1856 році замість неї збудували мурований костел. Проте 1932 року було освячено новий сучасний храм, збудований замість старого, який знесли через непридатність.

82154 Старе Село

Старе Село, виправдовуючи свою назву, вважається заснованим 1050 року. Проживає тут нині понад шість сотень мешканців.

Належали місцеві римо-католики до парафії Благовіщення Пресвятої Діви Марії у не менш древньому селі Залужани, яке до 1945 року називалось Вацевичі. У 1892 році у Старому Селі збудували дерев'яну невелику каплицю за кошти художника- аматора Станіслава Тарновського із сусіднього села, котрий сам виготовив проект святині. Цього ж року каплиця була освячена. Мала один дерев'яний вівтар св. Станіслава.

80410 Старий Добротвір

Старий Добротвір (до 1960 року - Добротвір) у джерелах відовий з 1417 року, проте вважається заснованим ще у ХІІ столітті. У 1485 році згадується вже як містечко. Нині є селом з населенням близько 1200 мешканців.

У XV столітті у Добротворі було засновано парафію коштом Оттона з Ходеча. На початку XVIII століття тут збудовали черговий дерев'яний костел на кошти А. Велогорської. У 1912 році було споруджено сучасний мурований храм. 1924 року святиню реставрували після ушкоджень, завданих Ісв. війною. У 1926 році костел було консекровано.

78333 Стецева

Поселення Стецева вперше документально згадується 4 травня 1472 року. Потім було навіть містечком, проте нині є селом із чималим населенням 3200 мешканців. Стецева входила до Снятинського району, а від 2020 року - вже у Коломийському.

У другій половині ХІХ століття - першій третині ХХ століття чисельність місцевих римо-католиків, які належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Снятині, лише трохи перевищувала сотню осіб. Проте 1928 року коштом Товариства народної школи, Львівської курії та самих вірян у Стецевій постала філіальна дерев'яна каплиця, яку освятили під титулом св. Станіслава Щепановського. Її проект виконав Вінцентій Черкевський із Снятина, а при спорудженні храму особливо відзначились голова снятинського Товариства народної школи Антоній Шемеловський та місцевий житель Йосиф Віндіш.

11775 Сусли,
вул. Центральна

Za rok założenia wsi Susły uważany jest 1577 rok, pierwsze wspomnienie pisemne datowane jest 1796 rokiem. W latach 1807-1808 osiedli tu pierwsi koloniści z Polski. W ciągu drugiej połowy XIX wieku ludność wsi rosła dzięki przesiedleńcom z Powiśla. Tak, w 1927 roku w Susłach z 1265 mieszkańców 1050 osób było Polakami. Po 1986 roku, po tragedii w Czarnobylu przesiedlili się tu ludzie ze strefy Czarnobylskiej. Obecnie Susły liczą około tysiąca mieszkańców, wśród nich jest dużo rzymsko-katolików Polaków.

Na przełomie pierwszego i drugiego dziesięcioleci XXI wieku zbudowano tu nowy murowany kościół, który obsługują księża diecezjalni z parafii Podwyższenia Krzyża Świętego w Nowogrodzie Wołyńskim.

81160 Щирець,
вул. Миру, 1

Щирець відомий у джерелах з 1131 року як місце зустрічі князів Звенигородського Володимирка та Перемиського Ростислава. 1397 року місто тримало магдебурзьке право. Потім стало осередком староства. У радянські часи Щирець у 1939-1941 і 1944-196? роках навіть був районним центром. Нині є селищем з населенням понад п'ять з половиню тисяч мешканців.

У 90-х роках XIV століття у Щирці королівським коштом було споруджено перший костел, а на початку XV століття теж коштом короля його розбудували та заснували парафію розпорядженням архієпископа Якова Стрепи. Проте через сотню років, у 90-х роках XV століття власник Щирця цей костел зруйнував, спорудивши на його місці приватну каплицю. У 1526 році і цю каплицю знищили татари.

77160 Шевченкове

Принаймні, у XII столітті тут був укріплений форпост Галича і постала церква св. Пантелеймона. Її отримали францисканці та на початку XVIIст. відбудували і освятили під титулом св. Станіслава, тому поселення стало називатись Святим Станіславом, яке перейменували на Шевченкове 1940 року. 1777 року тут проживало 47 мешканців, 1808 року - 93, 1880 року - 347, 1914 року - 360, 1934 року - 282 осіб, 1939 року - 540, нині ж - лише півтори сотні осіб. Село входило до Галицького району, а від 2020 року - до Івано-Франківського.

Православну церкву св. Пантелеймона збудували не пізніше 1194 року, оскільки цим роком продатований один із написів кирилицею на її стіні. Після заснування 1375 року у Галичі митрополії католики переосвятили її на архікатедру під титулом Пресвятої Діви Марії. А після перенесення у першій половині 10-х років наступного століття столиці митрополії до Львова, все поселення разом із храмом отримало статус літньої резиденції львівських архієпископів, яким і належали.

47862 Тарноруда

Тарноруда постала ще у середині XIVст., отримала магдебурзьке право 1583 року. Правобережна стала самостійним поселенням лише наприкінці XVIIIст., коли кордон по Збручу відділив її від лівобережної. У 1880 році тут проживало сім з половиною сотень мешканців, 1943 року - 363, нині ж - лише близько двох десятків осіб. Село входило до Підволочиського району, а 2020 року стало частиною Тернопільського.

Парафія у єдиній Тарноруді існувала, принаймні, від XVII століття, проте 1783 року для прикордонників та митних чиновників у правобережній Тарноруді довелось створити окрему капеланію, приблизно тоді ж і збудували тут перший (дерев'яний) костел. 28 червня 1784 року капеланія перейшла з Кам'янець-Подільсько дієцезії до Львівської архідієцезії.

23800 Теплик,
вул. Незалежності, 9,
+380 (4353) 219-38

Поселення Теплик виникло як укріплений прикордонний пункт Литовсько-руськогого князівства, вперше згадується у джерелах XV століттям (ймовірно, що назва містечка пішла від назви невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка). Деякий час поселення називалось також Смілгород. 3 1923 року є районним центром, з 1956 року - селище міського типу. Населення - понад 6200 мешканців.

У Теплику існувала стара дерев'яна каплиця у центрі містечка, проте її розібрали через поганий технічний стан. У 1822 році вже в іншому, кращому місці Теплика було споруджено коштом поміщиці графині Потоцької сучасний мурований костел разом з монастирем черниць-шариток (згромадження Сестер Милосердя), але у 1866 році царська влада закрила і цей костел, і монастир шариток, які виїхали за кордон. Пожежа, яка сталась чи то наприкінці XIX століття, чи на початку наступного (інколи називають навіть 1911 рік), частково зруйновала храм.