23800 Теплик,
вул. Незалежності, 9,
+380 (4353) 219-38

Поселення Теплик виникло як укріплений прикордонний пункт Литовсько-руськогого князівства, вперше згадується у джерелах XV століттям (ймовірно, що назва містечка пішла від назви невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка). Деякий час поселення називалось також Смілгород. 3 1923 року є районним центром, з 1956 року - селище міського типу. Населення - понад 6200 мешканців.

У Теплику існувала стара дерев'яна каплиця у центрі містечка, проте її розібрали через поганий технічний стан. У 1822 році вже в іншому, кращому місці Теплика було споруджено коштом поміщиці графині Потоцької сучасний мурований костел разом з монастирем черниць-шариток (згромадження Сестер Милосердя), але у 1866 році царська влада закрила і цей костел, і монастир шариток, які виїхали за кордон. Пожежа, яка сталась чи то наприкінці XIX століття, чи на початку наступного (інколи називають навіть 1911 рік), частково зруйновала храм.

90500 Тячів,
пл. Незалежності, 4,
+380 (3134) 221-18

Вперше у джерелах Тячів згадується 1329 року у грамоті короля Карла І, де місто разом з іншими було віднесено до королівських міст з наданням привілеїв. У 1406, 1453 та 1551 роках прівелії були підтверджені. Статус міста - з 1961 року, є районним центром, чисельність населення чкого нині складає майже дев'ять тисяч мешканців.

Парафію у Тячеві вважають заснованою у ХІІ столітті королем Лодіславом Великим. З XIV століття у вежі місцевого костелу зберігались архіви п'яти королівських міст. У 1780 році було відновлено парафію, захоплену у XVI столітті протестантами. Проте святиню вони не повернули, богослужіння тривалий час відбувались в оселі пароха. Лише у 1883-1885 роках було споруджено сучасний мурований храм, який освятили 1888 року.

80520 Топорів,
вул. Франка, 3

Топорів вперше згадується у письмових документах 1605 року як містечко, якому надане магдебурзьке право, проте поселення існувало тут і раніше. Наступні згадки - у 1628 та 1650 роках. 1880 року тут проживало майже три з половиною тисячі мешканців, 1928 року - близько чотири тисячі (більшість населення становили українці). Нині у Топорові, який входив до Буського району, а від 2020 року належить Золочівському, - понад 1600 селян.

Фундацію спорудження у містечку першого (дерев'яного) костелу та заснування 1628 року парафії приписують його власнику Яну Оссолінському із Тенчина. Черговий дерев'яний храм було консекровано 1820 року під титулом св. Станіслава єп. мч., проте під час великої пожежі 1868 року святиня згоріла. У першій половині 70-х років збудували тимчасовий дерев'яний костелик, але 1884 року згорів і він. Богослужіння для вірних здійснювали у місцевій греко-католицькій церкві.

23600 Тульчин,
вул. Леонтовича, 78

Тульчин як Нестервар (місто на Дністрі) відомий від 1604 року, коли згадується перший костел у ньому. Є також згадки у 1607, 1609, 1623, і 1638 роках. З 1649 року - сотенне містечко Брацлавського полку. 17 травня 1787 року Тульчин отримав магдебурзьке право. З 90-х років XVIIIст. до 1804 року був повітовим центром. На початку 80-х років XIXст. місто мало понад 21 тисячу мешканців, 1893 року - 23057, 1905 року - 23252, нині - менше 14 тисяч осіб. У 1923 році став центром округу, до якого входило 17 районів, з 1932 року є райцентром.

Перший дерев'яний костел у Нестерварі (Тульчині) згадується 1604 року, а в 1638р. при ньому оселились домініканці, але 1648 року козаки знищили всі їхні будівлі. Приблизно 1750 року костельно-монастирський комплекс ченців було відновлено знову із дерева, а в 1786-1817рр. храм замінили мурованим Успіння Пресвятої Діви Марії (монастир теж вимурували). Проте у 1832-1833рр. царська влада монастир закрила, а костел передала православним.

77401 Тисмениця

Перші письмові згадки про Тисменицю містять руські (давньоукраїнські) та вірменські літописи, проте на новому місці (після 'переїзду') вона вперше документально датується 1436 роком. У 1448 році отримала магдебурзьке право. 1880 року тут проживало 7080 мешканців (переважна більшість - українці), нині - менше дев'яти тисяч осіб. Місто було райцентром, але від 2020 року входить до Івано-Франківського району.

Перший (дерев'яний) костел у Тисмениці згадується 1600 року як такий, що був відбудований після знищення татарами, тобто існував раніше. Проте і його зруйнували татари 1618 року. Душпастирство у Тисмениці, яке не мало визначеного фінансово-матерільного забезпечення, час від часу здійснювали домініканці.

81240 Ушковичі,
вул. Шевченка

Перша згадка про Ушковичі датується 1370 роком. 8 грудня 1392 року король Владислав Ягайло подарував корчму в селі монастиреві домініканців у Львові, а 8 листопада 1395 року - усе село. 1880 року у ньому проживало майже 780 мешканців (481 українців, 158 німців, предки яких оселились тут 1784 року, і 138 поляків), у 20-х роках XXст. - приблизно 920, 1939 року - 1150, нині - понад 550 осіб. Село входило до Перемишлянського району, а від 2020 року є частиною Львівського.

Місцеві католики латинського обряду належали до парафії cвв. Апп. Петра і Павла у Перемишлянах. В середині ХІХ століття їх кількість становила півсотні, наприкінці - 140, а перед І світовою війною - вже три сотні вірян. Причому, більшість з них була українцями (латинниками).

48155 Вербівці

Перша згадка про село (тоді - Вербів) є у документі 15 лютого 1467 року, потім поселення письмово згадується 1564 року, 12 жовтня 1577 року та у 40-х роках XVII століття. 1880 року серед понад 1800 мешканців села було сім з половиною сотень римо-католиків, нині ж тут проживає лише понад сім сотень селян. Вербівці входили до Теребовельського району, а від 2020 - до Тернопільського.

Місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Буданові. 1884 року їх коштом на земельній ділянці, подарованій війтом гміни Яном Сеньою, розпочалось спорудження філіального мурованого храму, проте після зведення стін зупинилось через брак грошей. У 1888 році тернопільський інженер Владислав Сьвітковський підготував кошторис на завершення будівельних робіт (йому також належить проект храму).

81139 Вовків

Хоча перша письмова згадка про Вовків датується 1369 роком, проте поселення є значно старшим, про що свідчать не тільки архіологічні дослідження, але й стара назва Вол(ъ/о)ковъ з тих часів, коли волоком долали перешкоди на колись повноводній Зубрі. Принаймні, від початку XVII століття Вовків вважався містечком, а наприкінці цього століття став власністю львівських сестер-бенедиктинок. 1890 року налічував сім сотень мешканців, переважна більшість яких була поляками, нині ж тут проживає ледве три сотні осіб. Село належало до Пустомитівського району, а від 2020 року - до Львівського.

Перший (дерев'яний) костел під титулом св. Марії Магдалини у Вовкові постав десь у середині XVI століття, а 1563 року тут заснували парафію. Проте під час турецько-татарських нападів було зруйновано і цей храм у 1620-1621 роках, і наступний 1673 року.

Нову дерев'яну святиню збудували 1677 року коштом останнього світського власника Вовкова Станіслава Курдвановського, після смерті якого його сестра і віддала маєтність львівським бенедиктинкам. На честь фундатора костел отримав титул св. Станіслава, а 7 травня 1712 року після належного оснащення був консекрований. Тоді храм мав дерев'яні головний вівтар св. Станіслава та два бічні, а також дерев'яну дзвіницю із чотирма дзвонами.

48600 Заліщики,
вул. Гайворонського, 18,
+380 (3554) 231-55

Поселення існувало ще у XIVст., у XV-XVI століттях називалось Залісся і Заліще, а вперше згадується як Заліщики 1578 року. В середині XVIIIст. заснували місто, яке 1766 року отримало магдебурзьке право (село стало Старими Заліщиками). Від 1774 року Заліщики - центр повіту Галицького циркулу, від 1786 року - центр циркулу, від 1854 року - знову центр повіту (Чортківського циркулу), яким і залишилось після ліквідації циркулів 1867 року. У 1934р. приєднали Старі Заліщики. Від 1940 року були райцентром, а 2020 року увійшли до Чортківського району. У 1890 році місто мало 5751 мешканців (переважна більшість - поляки), нині - майже 9 тисяч осіб.

Перший (дерев'яний) костел у селі Заліщики, які тоді територіально входили до складу Кам'янецької дієцезії, постав ще у XVII столітті (ймовірно, завдяки тодішнім власникам Конецпольським), проте був знищений турками в 70-роках цього століття. Пізніше його знову відбудували з дерева (правда, не відомо, чи ще Любомирські, чи вже Понятовські).

48451 Золотий Потік,
f.b.: parafiaRPDM

Поселення, яке відоме з 1388 року як Загайполе, у 1570 році стало містечком з назвою Потік (як родове гніздо його власника Потоцького), а пізніше - Золотий Потік. У 1578 році отримало магдебурзьке право, підтверджене 1601 року. У 1880 році тут проживало понад 4 тисячі мешканців, з них римо-католиків - 940. Від 1984 року є селищем міського типу, яке входило до Бучацького району, а від 2020 року - до Чортківського. Населення - майже 2400 мешканців.

Вже, принаймні, 1602 року у Золотому Потоці мала бути якась дерев'яна каплиця, але фундація костельно-монастирського комплексу домініканців місцевими власниками Потоцькими відбулась лише у 1604-1608 роках. Проте спорудження спочатку йшло досить мляво, оскільки до 1620 року навіть не згадується в документах. У 1631 році, коли помер фундатор Стефан Потоцький, будівництво храму ще було далеким від завершення, яке, в основному, настало лише 1634 року завдяки дружині фундатора Марії та її синам. І лише із 40-х років можна говорити про якусь готовність святині.