78223 Отинія

Перша згадка про поселення Отинія сягає ХІІІст., на початку XVIIст. воно згадується як міське під назвами Балабанівка (належало Балабану гербу Корчак) і Корчаків, проте вже 1613 року знову вживається стара назва. 1753 року містечко отримало магдебурзьке право. 1870 року тут проживало 3132 мешканців, 1880 року - 3743, 1913 року - близько 5000, у тому числі 1500 українців, 1000 поляків та 500 чехів і німців, 1931 року - 4777, з них майже тисяча була поляками, нині - менше п'яти з половиною тисяч осіб. У 1940 році Отинія стала селищем міського типу і до 1962 року була райцентром.

Парафію в Отинії фундував 1669 року її власник Андрій Потоцький, на його кошти збудували перший дерев'яний костел, який отримав титул св. Софії. Черговий дерев'яний храм замість спаленого татарами постав 1702 року завдяки Йосифу Потоцькому, молодшому сину Андрія. 1718 року святиня отримала написаний Казимиром Ладонським із Жукова образ Коронації Матері Божої, який з часом стали вшановувати як чудотворний. У 1764 році костел мав 4 вівтарі (головний 1757 року із вже згаданою іконою та бічні св. Софії, св. Тадея і св. Теклі), а також дзвіницю 1755 року.

23521 Пеньківка

Пеньківка отримала назву від пеньків, що залишились після вирубки лісу при заселенні території у XVII столітті. Першими поселенцями були старовіри, які прибули сюди із Росії. До більшовицького перевороту Пеньківка була волосним центром для 13-ти навколишніх сіл, тут знаходились волосний старшина, писар, казначей волосного банку та поліцейський. Нині у селі проживає понад дві тисячі мешканців, частина з яких разом із римо- католиками двох сусідніх сіл (Бабина Долина, Вознівці) входить до майже чотирьох сотень місцевих парафіян.

Раніше у Пеньківці не було костелу. Будівництво свого храму віряни розпочали 1993 року після державної реєстрації громади і продовжують досі завдяки зусиллям настоятеля о. Станіслава Шуляка, котрий спричинився до побудови багатьох храмів на Шаргородщині в околицях Мурафи. Парафію обслуговують дієцезіальні священники.

81561 Переможне

Перша писемна згадка про село Хлопи датується 1427 роком. До 1942 року в ньому переважали мешканці польського етнічного походження, проте у 1946-1947 роках в рамках операції 'Вісла' поляки були переселені до Польщі, а українців із тих теренів Лемківщини і Бойківщини, які опинились у складі Польщі, депортували у це село. У 1946 році перейменоване на Переможне.

Місцеві римо-католики належали до парафії Різдва Пресвятої Діви Марії у Комарному Рудківського деканату Перемишльської дієцезії. 1933 року тут проживало понад три тисячі вірян, тому цілком закономірно постало питання спорудження власної святині. 16 жовтня 1936 році власниця помістя у Хлопах Кароліна Лянцкоронська замовила проект костелу архітектору Лаврентію Дайчаку зі Львова. Ймовірно, тоді ж (або наступного року, оскільки виготовлення проекту повинно було тривати певний час) розпочалось будівництво філіального мурованого храму (за кошти тієї ж К. Лянцкоронської). Спорудженням святині опікувався вікарій парафії в Комарному і перший адміністратор храму в Хлопах о. Станіслав Пшевозьнік.

47800 Підволочиськ,
вул. Тернопільська, 14,
+380 (3543) 211-94,
f.b.: parafia.podwoloczyska

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Токах, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці.

Перший місцевий костел св. Софії, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано євреям, котрі перепродали його греко-католикам. Наступний неоготичний храм св. Софії, збудований у 1907-1909 роках, проіснував до 1965 року. Перед Ісв. війною тут вже була парафільна експозитура, яка наприкінці 20-х років стала самостійною парафією. До 50-річчя жовтневого перевороту радянська влада висадила костел у повітря.

47800 Підволочиськ,
вул. Д. Галицького, 88

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Токах, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці.

У Підволочиську 22 липня 1880 року було закладено камінь під власний костел, а 15 травня 1883 року відбулось його освячення під титулом св. Софії. Проте пізніше з невідомих причин цей храм поляки продали євреям, а на початку XX століття (ймовірно, 1909 року) останні перепродали його українській греко-католицький громаді, причому, за значно більшу ціну. Католики візантійського обряду частково перебудували храм та освятили його під титулом Пресвятої Трійці.

47800 Підволочиськ

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району. Проживає у ньому майже вісім тисяч мешканців.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Воздвиження Святого Хреста у Токах, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії св. Архангела Михаїла у Качанівці.

Перший місцевий костел св. Софії, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано євреям, котрі перепродали його греко-католикам. У 1907 році відбулось закладення каменю під будівництво нового неоготичного костелу, який освятили 8 вересня 1909 року під титулом св. Софії. Ймовірно, що 1912 року храм було консекровано. Перед Ісв. війною тут вже існувала парафільна експозитура. Храм зазнав пошкоджень у 1918-1919 роках і був реставрований протягом 1919-1920 років. Наприкінці 20-х років експозитура стала самостійною парафією.

81064 Підлуби

Село Підлуби (Подлуб’я) згадується у 70-х роках XIV століття в грамоті намісника угорського короля Людовика в Русі князя Владислава Опольського. 1880 року Підлуби Великі та Малі мали 455 мешканців, у тому числі 435 українців та 11 поляків, серед яких було 424 греко- і 16 римо-католиків, нині ж у селі проживає понад сім сотень осіб. У радянські часи до Підлубів приєднали територію колишньої німецької колонії Моозберґ, заснованої наприкінці XVIII століття.

Нечисленні католики латинського обряду Підлубів та значно більша спільнота римо-католиків Моозберга належали до парафії Пресвятої Трійці у Брухналі (нині - Терновиця), проте на відміну від Підлуб Моозберг із незрозумілих причин згадується у схематизмах Перемишльської дієцезії лише від початку ХХ століття (або, можливо, з кінця ХІХст.).

47220 Піщане

Село Піщане, яке до 1964 року називалось Гнидава, у письмових джерелах вперше згадується 1442 року, є також згадка 1532 року. У 80-х роках ХІХ століття мало понад 750 мешканців, з них римо-католиків було на сотню більше, ніж греко-католиків, 1910 року - 772, 1921 року - 586, 1931 року - 624, 1939 року - 520, у тому числі 155 римо-католиків, а нині - менше двох з половиною сотень осіб. Село входило до Зборівського району, а від 2020 року - до Тернопільського.

Спочатку місцеві католики латинського обряду належали до парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Залізцях, а після І світової війни перейшли до новоствореної парафії Пресвятого Серця Ісуса у Тростянці (Великому). Саме тоді завдяки зусиллям тростянецького настоятеля о. Станіслава Владики у Гнидаві постала філіальна мурована каплиця, яку присвятили св. Станіславу (ймовірно, на честь душпастиря).

80320 Потелич

Поселення Теліч впеше згадується у староруському літописі 1223 роком, а в Галицько- Волинській хроніці - 1262 роком. У 1498 році Потелич отримав магдебурзьке право. Нині є селом, де проживає близько двох з половиною тисяч мешканців.

У 1425 році у Потеличі було засновано парафію коштом мазовецького князя Земовіта та збудовано перший дерев'яний костел. 1777 року згорів останній дерев'яний храм. У 1826 році споруджено сучасну муровану святиню, яку 1858 року консекрував архієпископ Л. Баранецький. 1896 року тут постала також цвинтарна каплиця. У період із 40-х років ХХ століття по 8 грудня 1990 року храм було закрито (клуб, музей історії села). Нині костел відновлено.

12200 Радомишль

Вперше Радомишль згадується у літописі 1150 року як Мичеськ, пізніше - Микгород, 1390 року - Мицько. Назва Радомисль з'явилась приблизно у першій половині XVI століття, вперше згадується 1569 року. Із 1946 року місто називається Радомишль. З 1795 року було повітовим центром, 1927 року отримало статус міста, а із 1937 року є райцентром. Проживає тут майже 15 тисяч мешканців.

Є суперечлива інформація щодо костелу у Радомишлі у давні часи. Нібито саме його будівля спочатку стала резиденцією греко-католицьких митрополитів, а в радянські часи її зробили Будинком культури, котрий функціонує досі. Проте достовірно відомо лише про муровану каплицю, збудовану 1804 року коштом вірян, яка належала до парафії Успіння Богородиці у Вишевичах. Може саме тоді вищезгадану будівлю знову перебудували із резиденції на храм?